В організації FREE ZONE, яка займається захистом прав ув’язнених, вважають, що одним з нагальних суспільних питань є ресоціалізація звільнених — на сьогодні все ще не вистачає єдиної вибудованої системи, яка би допомагала їм інтегруватися у повсякденне життя і не повернутися до минулого. За даними організації, понад 80% звільнених скоюють злочин повторно.
Керівних FREE ZONE Олексій Загребельний стверджує, що більшість з них виходить на свободу із добрими намірами, але стикаючись із реальністю, в якій життя починається не з нуля, а з мінуса, люди можуть вдатися до криміналу знов.
Як працює система ресоціалізації сьогодні
Чіткий механізм реінтеграції засуджених в суспільство після звільнення відсутній. Більш того, у кожній області працюють свої правила. Допомогу люди здебільшого отримують завдяки роботі неурядових організацій, які співпрацюють з місцевою владою.
Благодійна організація FREE ZONE заснована спільнотою, яка має досвід відбування покарання в тюрмах. Основні напрямки роботи: захист прав засуджених, протидія соціально небезпечним захворюванням (СНІД, гепатит B і C, туберкульоз) та створення програм, які допомагають колишнім злочинцям повернутися у суспільство.
Керівник ініціативи Олексій Загребельний розповідає, що програми ресоціалізації — це піклування не тільки про колишніх в’язнів, а й про суспільство в цілому. Людина, яка не пристосована до життя, скоює повторний злочин й повертається до в’язниці.
FREE ZONE має партнерів майже в усіх областях країни, серед яких є й державні установи, але здебільшого це — неурядові організації. Втім, їх не вистачає. Тому одне з головних завдань організації — створити у кожній області як мінімум один центр соціальної адаптації.
Попередній крок
«Зараз ми працюємо з окремим категоріями для того, щоб не пізніше, ніж за три місяці, почати готувати людей до повернення у суспільство. Разом з ув’язненими складаємо план, шукаємо заклади та центри допомоги в області, які б могли задовольнити базові потреби на перший час. В країні побудовані системи надання послуг: медичні, соціальні, освітні, адміністративні. Ми з вами знаємо, що працює та куди звертатися, але люди, які були довгий час ізольовані, не знають, куди їм піти. Та мало зв’язати їх зі службами, бо існує велика проблема зі стигматизацією цього прошарку населення. Людина навіть може прийти та звернутися по допомогу, але не отримати потрібних послуг через упереджене ставлення. Ніхто ж не хоче мати справу та розмовляти з “зеками”», — ділиться Олексій.
За даними FREE ZONE, 72% осіб ще відбуваючи покарання стикалися з упередженим ставленням з боку співробітників виправних установ. Зокрема, стигма та дискримінація проявляються у відмові консультацій з боку працівників, прискіпливому ставленні до засуджених та необґрунтованих покараннях.
Ціна свободи
Соціальна допомога при звільненні, передбачена державою — 120 грн.
Опинившись за воротами виправного закладу, більша частина ув’язнених не має уявлення, куди рухатися далі. Проблема з житлом — чи не найгостріша з усіх. Протягом відбування покарання люди втрачають соціальні зв’язки з рідними та друзями, внаслідок чого опиняються на вулиці без підтримки та з порожніми кишенями. Більшість ув’язнених в Україні відбувають покарання не в тих місцях, де вони проживали.
Нерідко після звільнення в них немає грошей навіть на квиток, щоб дістатися до рідного міста.
Олексій розповів, що працевикористання в українських в’язницях поки що не є обов’язковим. Наразі сума заробітної плати людини, позбавленої волі, залежить від місця відбування покарання. FREE ZONE проводили дослідження, за яким найбільша зарплата становила 2 000 грн на рік, а найменша — близько 300 грн. Утім, згідно цього дослідження, 52% осіб перед звільненням не отримали зароблених грошей. За результатами дослідження, загалом у місцях позбавлення волі працювали 47% опитаних колишніх засуджених, з більшістю яких не укладали офіційних договорів.
«В Європейських країнах найвища оплата становить 400 євро на місяць. Понад 11 тисяч осіб, які відбувають покарання в Україні, не мають паспортів або інших документів, що засвідчують особистість. Цих людей ідентифікують тільки за вироком суду та особистою справою. Але люди працюють та мають отримувати відшкодування, зарахування стажу, укладати трудові договори», — коментує Олексій.
Після звільнення 81% засуджених потребує допомоги в працевлаштуванні. Втім, пристосованих до сучасних ринкових умов меншість. Часто у них немає професійних навичок, освіти та спеціалізації. В реаліях високого рівня безробіття знайти роботу людині з судимістю вкрай важко. Центри працевлаштування не справляються з цим завданням.
Олексій розповідає, що більшість людей, які готуються до звільнення, впевнені, що вони не повернуться, а потім стикаються з реальністю й через якийсь термін скоюють повторний злочин.
Вчитися, вчитися і ще раз вчитися
В українських ув’язнених є можливість навчатися — отримати середню освіту в технічних училищах, а також вищу освіту дистанційно. Але досвід роботи за спеціальністю, як правило, отримати у неволі неможливо. Після звільнення люди стикаються з тим, що у сучасному світі більше цінуються професійні навички, аніж просто наявність диплому.
У 2020 році FREE ZONE запровадили ініціативу, за якою проводять курси соцпрацівників серед ув’язнених.
«Велика кількість людей, які відбувають покарання, входять до групи ризику ВІЛ-інфекції. Ці люди можуть на рівні своєї спільноти надавати профілактичні та інформаційні послуги, мотивувати інших на проходження реабілітації», — зазначає Олексій.
Минулого року навчання пройшло 60 засуджених — вони отримали сертифікати про успішне складання модулю. В цьому році їх вже 350.
Найкращих учнів організація наймає на роботу ще під час відбування терміну покарання для реалізації програми профілактики ВІЛ. З ув’язненими укладають трудовий договір, дають завдання та функціональні обов’язки.
«Я думаю, це допомагає людям відчувати себе повноцінними, бути частиною команди й усвідомлювати власне значення. Після звільнення вони вже мають певні навички, можуть йти працювати в подібні організації. У наших соцробітників в місцях позбавлення волі майже такий самий рівень заробітної плати, як у працівників, що задіяні в цивільному секторі. Це принципово важливо, бо ув’язнені виконують таку ж роботу», — додає Олексій.
Світле майбутнє
Попри наявні проблеми та упередження, доволі багато людей повертаються у цивільне життя без рецидивів та повернення у в’язницю. Перше, що для цього потрібно — підтримка. У місцях позбавлення волі злочинці відчувають тиск та ізольованість, їх сприйняття світу сильно змінюється. За думкою Олексія, основна проблема полягає в тому, що система справляється лише з ізоляцією, але «виправлення» не відбувається.
Зараз це виглядає так: людина скоїла злочин, її відправляють в тюрьму, де вона має злякатися настільки, щоб не попасти туди знову. Пенітенціарна система працює задля покарання, а не «виправлення».
«Секрет в тому, щоб ув’язнений відчував себе людиною і використовував цей час для внутрішніх змін. Зсув має відбутися на рівні держави та законодавства, щоб громадяни не боялися виходити на вулицю, де є злочинність. Насправді для всіх вигідно надати мінімальну підтримку [ колишнім в’язням], щоб людина стала на ноги й жила в соціумі» — розмірковує Олексій.
Наступного року в планах Олексія налагодити співпрацю з місцевою владою всіх областей та надалі розвивати програми у галузі громадського здоров’я. Керівник організації FREE ZONE вважає, що громада має цікавитися розподілом бюджетних ресурсів і слідкувати за тим, щоб система була гуманною та ефективною.
«Бюджетні кошти спрямовуються на роботу системи, яка не справляється, тому відповідальність за рецидиви частково лежить на ній, бо вона не «виправила» людину», — каже Олексій.
До речі, за останні роки кількість тюремного населення зменшилась майже втричі. Багато колоній законсервували чи закрили. Сім років тому в Україні налічувалося 182 установи виконання покарань, зараз їх 109, а незабаром може стати ще менше.
