Коли страшно чи тривожно — стискаємо руки, перебираємо дрібнички в кишенях чи обіймаємося. Це не просто рухи, а відповідь наших сенсорних систем на стрес. Як це працює і як можна підсилити самодопомогу, знають у «Сенсорії».
З Юлією Свиридюк, співзасновницею «Сенсорії» говоримо про сенсорну інтеграцію, чому балансири (платформи для тренування координації рухів), сенсорні кульки чи спеціальні обтяжені ковдри можуть знадобитися кожному і як бути зі стресом під час війни.
Броня і ковдри
Як із бронежилетів перейти до виготовлення обтяжених ковдр (з додатковими мішечками з вагою) для людей з аутизмом? Юлія розповідає, що саме так почалася історія «Сенсорії» — з бажання допомогти:
«Під час Революції Гідності, дізнавшись, що ми з однодумцями займаємося бронезахистом для людей на Майдані, до нас звернувся благодійний фонд із запитом допомогти з виготовленням обтяжених ковдр для дітей із аутизмом».
Обтяжені ковдри складаються з кількох сотень окремих кишеньок, у кожну з яких вкладено мішечок з вагою. Це допомагає розслабитися і краще заснути, бути в більшому контакті з власним тілом.
Логіка цілком зрозуміла, каже Юлія: очевидно, важкі бронежилети проасоціювалися з важкими ковдрами, які натоді були недоступними в Україні. Тож Юлія та її друзі, практично нічого не знаючи ні про користь обтяжених виробів для дітей з РАС (розлади аутистичного спектру), ні про сенсорну інтеграцію загалом, просто зголосилися допомогти фонду. Але не обмежилися разовою участю, а пішли досліджувати іноземні джерела.
Юлія розповідає, що засновниця методу сенсорної інтеграції — американська психологиня Енн Джин Айрес, у неї є книжка «Sensory Integration and the Child». Також почали спілкуватися з українськими фахівцями, аби дізнатися про тему якнайбільше. Так Юлія зрозуміла, що сенсорна інтеграція — доказовий метод роботи корекційних спеціалістів і педагогів у світі, націлений на те, аби нервова система людини отримувала інформацію від рецепторів всіх відчуттів і правильно їх інтерпретувала.
Українські фахівці теж знайомі з цим методом і все ширше працюють у ньому, однак інструментарію для своєї роботи не мають. А отже або користуються виготовленими власноруч підручними девайсами, або ж (хто може це собі дозволити) купують обладнання іноземного виробництва.
«Тож ми зрозуміли, що можемо бути корисними не лише на рівні одноразової допомоги одному фонду із закриттям потреби для конкретних дітей, а загалом — бути корисними українським спеціалістам і родинам. Далі все йшло дуже легко й природно — а для мене це завжди показник правильності рішення і шляху», — каже Юлія.
Тож вивчали тематичну літературу, відвідували практикуми, співпрацювали зі спеціалістами, формували інформаційну і методичну базу роботи з різними виробами — і створювали власне онлайн-середовище у соцмережах, де можна отримати підтримку та розуміння. Так у 2016 році з’явився виробник обладнання для сенсорної інтеграції — «Сенсорія».
М’ячики, балансири, іграшки
Юлія пояснює, чому вироби «Сенсорії» підходять для всіх — такі речі мають допомогти у роботі з базовими сенсорними системами людини:
- тактильною (дотик);
- пропріоцептивною (відчуття від м’язів, кісток — що відчуваємо при глибокому натиску, стисканні);
- вестибулярною (орієнтація у просторі).
Кожна сенсорна система починає формуватися у людини ще до народження: перші дотики, погойдування, стискання дитина починає відчувати під час вагітності своєї мами:
«Саме вони формують нашу так звану “систему координат” у просторі, “карту тіла”. А вже на базові сенсорні системи, як на фундамент, починають надбудовуватися вищі функції — наші наступні навички і вміння. Так само, як у будівництві неможливо «перескочити» нижні поверхи, перш ніж будувати наступні», — пояснює Юлія.
Спочатку мозку людини важливо навчитися обробляти сенсорні сигнали, що надходять із зовнішнього середовища для «видачі» відповідної реакції, поведінки. Коли наша сенсорна інтеграція на висоті, наш мозок, щохвилини отримуючи безліч сенсорних сигналів ззовні — здатен їх обробляти і впорядковувати так, що ми діємо відповідно до ситуації.
Юлія каже, що шлях формування сенсорних систем і сенсорної інтеграції проходить кожна людина, але найчастіше саме діти з інвалідністю мають сенсорні порушення. Саме для цього «Сенсорія» створює спеціальне обладнання і допомагає забезпечити роботу сенсорної системи, що потребує додаткового «живлення».
«Наприклад, для роботи з вестибулярною сенсорною системою використовують балансири, підвісне обладнання. З тактильною сенсорною системою працюють всі вироби, що мають текстуру: сенсорні кульки, сенсорні лабіринти, рельєфні елементи інших виробів. У роботі з пропріоцептивною сенсорною системою допомагають обтяжені вироби: ковдри, іграшки, еластичні панчохи для тіла, знову ж сенсорні кульки — коли йдеться не про поверхневу роботу з ними, а стискання, масажування тощо», — розповідає Юлія.
Замовити обладнання у «Сенсорії» може будь-хто. Здебільшого це українські спеціалісти (педагоги, психологи, корекційні фахівці), які використовують його безпосередньо у своїй роботі у державних і приватних закладах (школах, садочках, інклюзивно-ресурсних центрах, центрах розвитку) і кабінетах фахівців, інклюзивних просторах — сенсорних кімнатах при лікарнях і центрах раннього втручання, сенсорних куточках у бібліотеках, профільних кафедрах вишів тощо.
Проте вироби призначені не лише для дітей з інвалідністю — часто кульки і балансири обирають батьки, які розуміють, що сенсорний розвиток їхніх дітей важливий, каже Юлія.
Спочатку «Сенсорія» була орієнтована на спеціалістів та батьків в Україні, але тепер працюють і за кордоном. Зокрема через те, що наші фахівці вимушено виїхали в інші країни через війну і продовжують роботу, тож потребують інструментів. Ціни на матеріали значно виросли за останній рік, проте цін на вироби у «Сенсорії» не піднімали, каже Юлія. Адже для неї важливо, щоб обладнання було доступним для всіх, хто його потребує.
«Загалом наші вироби — для всіх. Адже сенсорні системи має кожен із нас, не залежно від станів, діагнозів чи віку. Тепер, коли всі ми проживаємо фоновий стрес, сенсорні вироби допомагають полегшити цей стан», — каже Юлія.
Війна і кульки у бомбосховищах
Стрес має тілесну природу. Юлія пояснює: навіть якщо ми не обізнані, як функціонує наша нервова система, кожна людина використовує тілесні методи саморегуляції, що допомагають саме їй у стресі. Як це відбувається? Хтось розтирає долоні й вуха, стискає-розтискає кулаки, стискає у руках пружні предмети, тупотить ногами, обіймає себе чи когось поруч, щільно загортається у ковдру — так ми задіюємо пропріоцептивну сенсорну систему пов’язану зі нашими відчуттями власних м’язів, сухожиль, кісток, каже Юлія:
«Ми також можемо у моменти хвилювання перебирати дрібнички в кишені або торкатися рельєфних поверхонь, гладити тварин, мати бажання обмитися водою — це вже приклади тактильної стимуляції, що може заспокоювати. Похитування на стільці чи кріслі, пружинення на дивані чи м’ячі, бажання погойдатися на турнику — так ми заспокоюємо себе, задіюючи нашу вестибулярну сенсорну систему».
Тож коли стрес загострюється, вироби «Сенсорії» можуть стати в пригоді. Один з найпопулярніших — сенсорні кульки. Їх носять у кишені чи рюкзачку як персональний антистрес, що можна дістати у потрібний момент і постискати, помасажувати ним себе чи іншого, покидати або навіть побити для саморегуляції й заспокоєння у безпечний спосіб.
«Такі кульки стають елементами наборів для внутрішньо переміщених родин із дітьми, дітей у бомбосховищах. Обтяжені сенсорні ковдри, обтяжені іграшки більш важкі й здебільшого їх використовують для зниження стресу у кризові періоди. Зокрема за час повномасштабної агресії як у родинах, так і в закладах суттєво збільшилася потреба в обтяжених виробах: ковдрах, іграшках, обіймально-стискальних машинах», — каже Юлія.
Юлія розповідає, що під час повномасштабного вторгнення зупинили виробництво лише на місяць. На початку квітня 2022 року продовжили роботу, бо бачили запити аудиторії:
«Це не лише вселяло нам оптимізм — люди адаптуються, починають працювати, жити, а й дало зрозуміти, що тепер, здебільшого з огляду на стресові фактори, нашого обладнання потребуватимуть люди».
Не менш важливим фактором повернення до роботи Юлія називає підтримку економіки України — адже тоді, у квітні багато підприємців вагалося, чи відновлювати діяльність. «Сенсорія» вирішила таки продовжувати роботу, бо працювати — це ще й мати можливість допомагати іншим. Тож відновили виготовлення потрібних речей, але роботу у соцмережах не припиняли — у лютому та березні щоденно готували підтримувальні сторіз і публікації для аудиторії, каже Юлія.
Одна клієнтка поділилася, що сенсорна кулька була з нею під час вибухів у Києві — допомагала розвантажитися, потім — у евакуації на заході країни, а тоді — у 23-годинній поїздці за кордон. Мама дитини зі СПАУ (синдром порушення активності та уваги) залишила відгук про те, що завдяки сенсорній обтяженій ковдрі дитина засинає спокійніше і без ліків.
У попередні роки команда старалася фінансово підтримувати неприбуткові інклюзивні ініціативи в Україні. А у березні «Сенсорія» безоплатно надала вироби і допомогла партнерам забезпечити дітей у бомбосховищах й на вокзалі Києва сенсорними кульками, щоб полегшити стрес.
«Наш проєкт колись виник із бажання допомогти: щиро і від серця. Це й залишається основним «пальним» і мотивацією для кожного з нас у ці непрості часи руху до перемоги, — каже Юлія. — Одним із найпопулярніших відгуків, що отримуємо впродовж усіх років роботи залишається “Як же добре, що ми вас знайшли». Це той підкріплювальний зворотний зв’язок, що незмінно доводить: ми йдемо потрібним і правильним шляхом».
