• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Три види свободи: хто такі FREEki?

Три види свободи: хто такі FREEki?

Три види свободи: хто такі FREEki? Фото 9

Фото надані командою FREEki

Розповідаємо про новий бренд одягу, який понад усе цінить свободу самовираження, вибору та свободу бути собою. 

Фото надані командою FREEki

Ця історія почалась з компліменту. Моя подруга прийшла на роботу в світшоті глибокого синього кольору. Кажу, що він чудовий, а у відповідь чую:

— О, це робили фріки!

Помітивши здивування, вона пояснила: 

— Це назва одного бренду. Думаю, тобі варто дізнатись про них більше. 

В офісі FREEki світяться гірлянди і тихо грає музика. Команда FREEki зараз — це Юля Болбочан, Вікторія Юхно та Руслана Цегельська, а ще — чотири стажери з порушеннями розвитку.

Юля займається процесами створення одягу, Віка керує бізнес-процесами, Руслана ж відповідає за SMM. Але навіть кількох проведених годин з цією фантастичною командою достатньо, щоб побачити справжню захопленість і залученість кожного в найрізноманітніші задачі. Навіть на запитання вони відповідають, доповнюючи одна одну.

Про команду

— Зараз в нас четверо молодих людей, які приходять на стажування три рази в тиждень, — починає розповідати Руслана, — сьогодні працює двоє: Нікіфор та Павло.

Нікіфор зосереджено прив’язує бірки до одягу. Робить це неспішно й дуже старанно, поправляє стрічки так, щоб вони були ідеально рівні, тоді — запаковує одяг в пакет й перед тим, як поставити на стопку — здуває пилинки, в прямому сенсі.

— Нікіфор невербальний, — говорить Віка, — тобто він не може спілкуватись словами. Ми комунікуємо з ним жестами. Та він бездоганно копіює будь-які операції, повторює з найменшою точністю. Нікіфор також і підписує листівки, які ми додаємо до кожного замовлення.

Павло сидить перед ноутбуком й передруковує текст з аркушів. Працює зосереджено, зовсім не відволікаючись на все, що відбувається навколо. Віка просить його розповісти, що саме він робить.

—    Друкую текст на ноутбуці. Це текст про тканини. Щоб вивчити для себе, які є тканини.

—    Тобто, в цей момент ти закріплюєш навики друку, напрацьовуєш швидкість і дізнаєшся щось нове?

—    Так, — серйозно відповідає Павло і цим дає зрозуміти, що йому не до розмов, та він хоче повернутись до роботи.

Руслана продовжує розповідати:

—  В нас також проходить стажування Олександра. Саша цікавиться різними процесами у виготовленні одягу. Зараз у нас вже є худі за ескізами Олександри і незабаром будуть ще новинки в колекції!

Є ще Ярослав. Оскільки він має порушення опорно-рухового апарату та труднощі з дрібною моторикою, для нього задачі з прив’язування бірки, складання та пакування виробів є складними. Та він дуже комунікабельний, а ще ввічливий, тому ми працюємо над його сильними сторонами та допомагаємо опанувати навички комунікації з клієнтами. Більшість операцій зараз однакові для всіх стажерів, тому що потрібен час, аби побачити, в кого який хист. Працюють вони з 10:00 до 16:00. День починаємо з обговорення планів, а також намічаємо бажані результати. 

Про перспективи

Коли ми говоримо «стажери», то маємо на увазі, що з часом ці люди будуть працевлаштовані. Для цього нам потрібно розуміти, що людина виконує певний процес, робить це якісно та з задоволенням для себе. Ми прагнемо щасливої посмішки — і наших стажерів, і наших клієнтів. Ми запустились 13 грудня, тому зараз все ще триває етап знайомства. 

«Ходімо ще дещо покажу!» — раптом говорить Віка й проводить мене… у шафу. За дверима, виявляється, є невелика кімната: на полицях розставлений запакований одяг, а поруч — два прозорих мішки з шматочками тканин. Віка пояснює:

—    Ми любимо світ, і тому, звісно, за екологічність. Залишки тканин ми не викидаємо. З дрібних шматочків робимо смужки для бірок, а з тих, що більші, будемо викладати полотно, потім зшивати. Нові вироби будуть саме такими — з фрагментів різних розмірів та кольорів. Хочемо втілити цей задум в життя ще до літа. Думаю, до того часу наші стажери вже самі братимуть участь у цих процесах. 

— Ми знайомі з Творчою майстернею «ТАК», — розповідає Віка, — це один з проєктів ГО Бачити серцем. І я, і Юля були кураторками проєкту та розвивали один із напрямків — мануфактурний. Зараз ми певною мірою продовжуємо традиції, але з іншим акцентом. Адже спеціалізовані майстерні, в яких займаються підлітки й молодь з порушеннями розвитку — це простір для розвитку комунікативних навичок та соціалізації людей. А ми працюємо над розвитком конкретних умінь та задач для подальшого працевлаштування в нашій компанії. Це дозволить людині з порушеннями розвитку бути більш самостійною та впевненою в собі. 

На мій погляд, наш соціум ще не дуже готовий взаємодіяти з людьми з порушеннями розвитку. Я говорю не тільки про доступність просторів. Тут радше йдеться про те, що люди поки не готові співпрацювати, брати на роботу людей з інвалідністю, бо припускають, що зіштовхнуться зі складнощами, вирішити які їм буде не під силу. 

Ми ж на своєму прикладі хочемо продемонструвати, що молодь вміє і любить вчитися різним процесам, що з ними комфортно та можна працювати. Так, потрібно буде дати трохи більше часу та свого ресурсу, щоб навчити, але ж це нормально.

Тих, хто успішно пройде стажування, тобто зрозуміє, що це не розвага, не просто цікаво проведений час, а конкретна робота, дисципліна та заробіток, ми радо візьмемо на роботу.

— Але якщо хтось захоче рухатись далі, — додає Руслана, — ми будемо раді! Адже тут в стажерів вже формується резюме, з’являються навички комунікації та взаємодії.

Юля схвально киває:

—    Треба розуміти, що для людей з комплексними порушеннями розвитку важливий супровід на багатьох етапах, в тому числі й у працевлаштуванні. Для цього на підприємстві чи в організації, які працевлаштовують людей з інвалідністю, потрібно проводити тренінги не тільки з керівником, а й з персоналом. Треба показувати та розповідати, як взаємодіяти з різними людьми. 

Про гнучкість

Важливо, що це комерційний проєкт з соціальним елементом, а ми всі — команда.

Коли ми тільки почали думати про цей проєкт, то планували запуститись влітку. Але цього не сталось, і ми перенесли запуск на осінь. Минув серпень, вересень — ми все не запустились так, як хотіли. Тоді вирішили, що будемо рухатись у власному темпі, і це виявилось ще краще. За цей час підтягнулась команда й з’явилось краще розуміння процесів.

Зараз є маса того, з чим ми зіштовхуємось вперше, але це приносить не паніку, а радість. Мені здається, суть у тому, що для нас проєкт FREEki — про любов. Попереду ще багато невідомого, але думка про це викликає бажання пірнути на глибину і розібратись. Це нормально. Ми за право людини на помилки, за право чогось не знати. В нас немає досвіду в фешн-бізнесі, але ми спеціалісти в роботі з нашими стажерами.

—     Важливо, що це комерційний проєкт з соціальним елементом, а ми всі — команда, — додає Віка.

—    Для нас має велике значення, що ми говоримо про все чесно, нічого не приховуючи. 

—    Ми хочемо, щоб люди, дізнавшись про те, що в нас проходить стажування молодь з порушеннями розвитку, не казали «вау», а сприймали це як норму.

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже