Свій перший брауні Роман Набожняк приготував після того, як повернувся з війни. Він розповідає, що це був своєрідний спосіб медитації, аби абстрагуватися від думок. Якби не зміг зібрати думки докупи, то інтегруватися у цивільне життя було б неможливо. Тому він готував брауні.
Щоразу вони виходили кращі: спочатку тістечка здобули популярність серед друзів і знайомих, а потім подруга підкинула ідею перетворити медитацію на бізнес. Тривала подорож Індією і Непалом створила простір для роздумів, а пост у Facebook засновника Pizza Veterano Леоніда Остальцева із закликом реалізовувати класні проєкти разом став останньою краплею, що допомогла прийняти рішення створити бізнес.
Так, понад чотири роки тому Veterano Brownie став частиною Veterano Group, яка об’єднує соціально відповідальні бізнеси, засновані ветеранами російсько-української війни. Їхня соціальність проявляється перш за все у наданні опції першочергового працевлаштування ветеранам і переселенцям, а також у тому, що 10% прибутку переводиться на користь родин українських військових, які загинули у війні на Донбасі.
В інтерв’ю для «Медіа Великих Історій» Роман Набожняк розповів, як власна справа допомогла йому інтегруватися у цивільне життя, що робити, аби не загубити себе після війни та чому бізнес у XXI столітті не може ігнорувати соціальні проблеми.
Якось в інтерв’ю ви розповіли, що «план склався, коли одне на одне «нашарувались» думка, чим займатись по поверненні з війни, питання подруги щодо продажу брауні та пост у Facebook засновника Pizza Veterano Леоніда Остальцева з закликом реалізовувати класні ідеї разом. Чи ви бачили себе бізнесменом до цього?
До війни я мав ідеї, які водночас не були сформовані у щось конкретне. «Було б класно мати свою справу», — максимум, про що я міг думати. У моїй родині не було підприємців, батьки працювали як наймані працівники.
Розберемося з визначеннями. Підприємець — це людина, яка придумує бізнес-ідею для певної аудиторії, що має додану вартість. Завдяки її обміну або продажу він отримує прибуток. Мені здається, що це навичка. Для бізнесмена важливо вміти працювати з помилками, нетривіальними завданнями, шукати нестандартні рішення.
У веденні власної справи більше важать soft skills, аніж hard skills, адже підприємець мусить вміти долати страхи, рухатися назустріч невідомому, пробувати з нуля знову й знову, постійно вчитися.
Тобто підприємливості можна навчитися? Це не те, з чим народжуєшся?
Не думаю, що це історія про спадковість. Наприклад, до війни я працював як найманий співробітник. Після війни створив власне підприємство Veterano Brownie, мене цьому ніхто не вчив. А вирішувати комплексні завдання мені допомагає академічна освіта.
За плечима я маю навчання у трьох бізнес-школах, саме воно допомогло зібрати докупи мої фрагментовані знання з різних областей, зокрема, фінансів, маркетингу, організації виробництва. Наприклад, бізнес-план для відкриття кондитерської-кав’ярні я написав під час навчання у KSE (програма створена за підтримки Zagoriy Foundation — прим. ред.)
Неважливо, уявляв ти себе бізнесменом у дитинстві чи ні, треба готуватися до того, що все буде не виходити. Я не знаю жодного підприємця, у кого вийшло все з першого разу.
Наприклад, Veterano Brownie взагалі могло закритися після першого року, настільки була накопичена в мене втома фізична та психологічна. Я був за крок до того, щоб закритися. Тепер я називаю цей етап так: «Це мав бути мій перший бізнес, який прогорів».
Що вас врятувало від закриття?
Ми з моєю експартнеркою Юлією Кочетовою запитали одне одного, а чи все ми вже перепробували? Закритися можна завжди. Я навіть попередив засновника Veterano Group Льоню Остальцева, що все це, мабуть, не для мене.
Він мені відповів: «Перевага підприємства у тому, що лише ти робиш рішення і несеш за нього відповідальність. Якщо ти готовий ще пробувати, пробуй! Я підтримаю тебе у будь-якому рішенні. Немає «правильно» чи «неправильно», існує лише так, як вирішиш ти».
І ми вирішили спробувати. Змінили деякі виробничі процеси, HR-політику, тому що головна проблема полягала якраз у людях. До цього я не займав управлінської посади, ніколи не мав людей у підпорядкуванні, аж раптом я почав керувати командою з семи людей. Це складно. Донині найбільше я продовжую вчитися саме менеджерським компетенціям.
Змінили ми багато всього: від дизайну інтер’єру до того, як ми наймаємо людей і працюємо з ними далі. Ми почали набирати оберти, аж раптом стався COVID.
Виходить, що нині ви наймаєте на роботу не лише переселенців та ветеранів, як було на початку заснування бізнесу? Зараз у вашій команді є робітники без досвіду війни?
Так, це була одна з ключових змін: ми почали наймати також професіоналів, людей, які мають досвід у нашій сфері. За рівних умов ми безумовно надаємо перевагу кандидатам, що є представниками незахищених верств населення. У команді досі є люди, що мають досвід війни або є переселенцями, проте зараз їх меншість.
Чому довелося змінити кадрову політику в компанії?
Ми набирали людей навіть без досвіду. Зрештою, я також не був професійним кондитером, навчився всього з нуля завдяки постійній практиці. Але на другий рік я зрозумів, що це нерентабельно, оскільки йшли надто великі витрати на навчання, це займало багато часу та ресурсу, інколи навіть були репутаційні втрати. Відповідно, ми ніяк не могли налагодити виробництво, що є фундаментом для нашого бізнесу.
Раніше саме це було соціальною складовою вашого бізнесу. Що робить його соціальним зараз?
Частину прибутку ми переказували у фонди, з якими працює Veterano Group. З початку минулого року, а особливо зі старту пандемії про прибуток говорити важко. Коли у нас не було достатньо грошей для цього, то ми робили солодощі та надсилали їх родинам ветеранів, особливо на свята. Наприклад, на День Святого Миколая я резервую на виробництві певну кількість кілограмів для дітей ветеранів, попри те, що у той період ми також маємо дуже багато комерційних замовлень від інших компаній, і їм саме на цей період відмовляю.
Відповідно, зараз ми стараємося допомагати по можливості, COVID-19 забрав у нас здатність бути соціальним бізнесом на фултайм. Проте ми продовжуємо думати про різні ідеї, що допоможуть нам виконувати соціальну функцію навіть з меншою кількістю ресурсів.
Як це було налагоджено до пандемії?
Дивилися щокварталу, скільки грошей можемо перерахувати. Зазвичай це було 10% від прибутку.
Якби ваше підприємство не було частиною компанії Veterano Group, чи створювали би ви саме соціальний бізнес? Адже Veterano Brownie могло бути умовним Best Podil Brownie і також заробляти гроші.
Для мене Veterano у назві — це приналежність до спільноти, що є важливою частиною мого життя. Крім того, гості та знайомі нам часто говорили, що Veterano та Брауні — це непоєднувані речі, буцімто в назві є конфлікт.
Ветерани — це а-ля маскулінні бородаті мужики, а брауні — це солодкий м’який шоколадний десерт. Моя відповідь на це була простою.
Ні, це навпаки про два світи, що можуть взаємодіяти та доповнювати одне одного. І у моєму баченні, вони мають взаємодіяти. Ми живемо в одній країні, ходимо одними й тими самими вулицями, ми не можемо їздити у різних вагонах метро чи потягів.
Часто у до нас приходили гості, які не знали, що ховається за нашою назвою Veterano Brownie. Запитували мене: а чому так назвали? І коли вони чують нашу історію, то для них це вже не будь-яка кав’ярня на Подолі, а місце з доданою вартістю, бо є соціальна складова.
Для волонтерської та ветеранської спільноти Veterano Bownie стало своєрідним простором для безпечної реінтеграції у цивільне життя. У них навіть слова такого «брауні» не було в лексиконі, вони приходили до нас, тому що ми належали до Veterano Group.
Тож для мене це — велика радість, коли у закладі збираються люди у тактичному одязі й хіпстери з пробитим носом, як у мене, та зеленим волоссям, що замовляють флет-уайт на мигдалевому молоці. Вони сидять або за одним спільним столом, або за сусідніми. І для мене важливо, що всі вони можуть бути в одному просторі та комунікувати між собою.
Чому особисто для вас важливо, щоби ваш бізнес мав соціальну складову?
Будь-яку свою діяльність, бізнесову чи ні, я намагаюся пропускати через фільтр кількох запитань: що я роблю? Для чого я це роблю? Навіщо я це роблю?
Під час Майдану мій внутрішній життєвий тумблер перемикнувся, тоді я зрозумів, що все, що ти робиш, має бути недаремно. Найстрашнішим для мене було б, якби наприкінці життя я зрозумів, що все, що я робив, було марно.
Для мене наш бізнес важливий, бо це справа, націлена допомагати безпосередньо ветеранам, які повертаються з зони бойових дій. Мені важливо показати та розказати, що себе потрібно шукати й можливо знайти, наприклад, в улюбленій справі. А суспільству в цілому важливо довести, що наратив про те, ніби «усі ветерани однакові» у контексті «спиваються, стають кримінальними елементами тощо» — неправильний. Кожен проєкт Veterano Group доводить, що ми різні, але кожен з нас здатний створювати цінність для суспільства. Так, у нас є досвід участі у бойових діях, але це радше наша суперсила, а не недолік.
Повертатися до життя, яке ти не любиш, — це не обов’язкова стежка, їх є багато, ти можеш обрати будь-яку, змінити усе, що захочеш. Ніхто цього не забороняє. Зрештою, ми воювали за вільну країну, де ніхто не буде обмежувати твій вибір.
Чи може соціальний бізнес бути по-справжньому прибутковим? Соціальна складова — це ваш поштовх до розвитку чи навпаки — гальмо?
Точно не гальмо, проте складно сказати, наскільки ця складова допомагає бізнесу, тому що мені немає, з чим порівняти. Водночас коли я думаю про свої стратегічні плани на 10-15 років вперед, то припускаю, що це буде не єдина моя справа. І наразі я не можу уявити бізнес, що не матиме соціальної складової.
Як на мене, це вже давно не про піар-стратегію. Бізнес у 21 столітті вийшов далеко за межі моделі, де він лише створює цінність для клієнтів і прибуток для власника. У цей процес також залучена громада та місто, в якому цей бізнес працює, місцева влада. Екосистема бізнесу не може бути відірваною від світу, в якому ми живемо. Це як викидати сміття через вікно, а не збирати у смітник.
Соціальна складова бізнесу — це невіддільний компонент розвитку міст і країни, в якій ми живемо. Тому нині говорять про win-win-win рішення, бо виграє від бізнесу не лише власник, не лише клієнт, але й громада.
Водночас я вважаю, що це не мусить бути історія про примус. Соціальне підприємництво і благодійність — це питання доброї волі.
У вашій команді говорять про війну чи пов’язаною з нею травму? Чи проводиться якась психологічна робота?
До нас не приходять люди, які не розуміють, що Крим — це Україна, що ми маємо війну з Росією, що вона на нас напала. Тобто це базовий рівень розуміння ситуації.
Коли це був перший набір співробітників (ветерани й ветеранки, переселенці й переселенки), то ми більше жартували про війну. Ймовірно, це було захисною реакцією. Конфліктів у команді між ветеранами та переселенцями також не було.
Зараз із командою ми багато говоримо про ментальне здоров’я, це стосується не лише війни, а й подій, які загалом супроводжують наше життя.
Після першого року заснування кав’ярні в мене діагностували депресію, тому я розумію, наскільки тема ментального здоров’я є важливою та актуальною для нашого покоління.
Якби я входив у пандемію не на піку лікування депресії, то не знаю, як би впорався. Це допомогло мені не піддатися емоціям, а швидко адаптуватися до ситуації, яка склалася.
Чи виконав цей проєкт свою «соціальну складову» особисто у вашому житті, адже ви також є ветераном війни? Як ви боролися з власним посттравматичним синдромом, і яку роль в його подоланні відіграв бізнес?
Ключову. Все почалося з того, що процес готування був для мене своєрідною медитацією. Психотерапевтка порадила мені знайти заняття, яке вимагало б фокусування та повного занурення. Приготування їжі, а згодом випікання брауні, допомагали «відключитися» від новин та постійного моніторингу ситуації на фронті.
Останнє, до речі, дуже часто відбувається у ветеранів, тому що в Україні не організований процес повернення та адаптації до цивільного життя. Наприклад, у США є, так звані, проміжні бази, де військові уже перебувають на території безпеки, поза зоною бойових дій, але ще в оточенні своїх побратимів. Такий перехідний етап допомагає потім краще інтегруватися у мирне життя (більше про роботу військових психологів в Україні читайте в інтерв’ю — прим. ред.)
Наприклад, моя демобілізація відбулася за два дні. Фактично, після військової операції я відразу поїхав через базу до Києва. Це складно, хоча мені ще пощастило: мій адаптаційний період пройшов добре, бо було розуміння, що до повернення треба готуватися. Війна – це досвід на все життя, питання, як з ним працювати, це вже до психотерапевта.
Бізнес же був і є ключовим інструментом у цьому процесі. Я знаходжу сенс у тому, що й для кого я створюю. А сенс — це те, що допомагає людині проживати будь-який травматичний досвід. Мені подобається бачити щасливих людей, вони приходять до кав’ярні інколи сумними, а виходять усміхненими. Я створив місце, звідки людина йде з хорошим настроєм.
Вашому бізнесу вже понад чотири роки, як би ви визначили свої основні досягнення? Чим найбільше пишаєтеся?
Мабуть, тим, що як я задумав цей бізнес майже п’ять років тому, так він і працює. Коли я в Індії роздумував над стратегією (хоча тоді не до кінця розумів сутності поняття «стратегія»), то вже думав про те, що спочатку це буде домашнє виробництво, потім просто виробництво (тут я помилився), згодом кав’ярня з виробництвом. Так воно і є зараз.
Торішнє здобуття премії EFFIE — це мій персональний закритий гештальт з часів роботи у маркетинговій агенції.
Якщо ж говорити про соціальну складову, я пишаюся тим, що Veterano Brownie — це про руйнування стереотипів про ветеранів. Ми всі, зокрема ветерани, — різні, і наші можливості не обмежуються лише роботою в умовній охоронній фірмі. Тобі не обов’язково бути на когось схожим, не обов’язково повторювати чийсь шлях чи поводитися «як заведено», важливо бути собою!
З точки зору особистості, я прокачався як підприємець, тобто я вже зовсім не та людина, яка починала бізнес. Нині ми обговорюємо відкриття кав’ярні на Промприладі у Франківську, мій проєкт на МВА буде присвячений розробці, як мінімум, шістьох різних бізнес-моделей, в яких Veterano Brownie стане мережею у різних містах.
Багато зроблено та пройдено, а проте попереду — ще більше.
