«Очі Тари» — студія масажу з особливою концепцією та атмосферою. Чому? Масаж там роблять три дівчини з порушеннями зору, і працюють вони за авторською технікою, яка покликана повернути жінкам відчуття себе.
«Очі Тари» — не єдина подібна студія в Україні. Проте тільки тут навчають масажу людей з інвалідністю. В інтерв’ю для Медіа Великих Історій співзасновниця студії Ірина Павлик розповідає про власний шлях та про те, чому разом з колегою, Уляною Гриневич, вони вирішили заснувати студію в Києві понад рік тому.
Розповідає: Ірина Павлик
Розкажіть, як ви дійшли до ідеї створення студії масажу з майстринями, що мають порушення зору?
Уляна за професією тілесний психотерапевт. Вона викладає та сама робить авторський масаж — «Монсалада». Цю ж назву носить студія, при якій працюють «Очі Тари». Для Уляни це справа всього життя. Якось вона помітила, що її майстрині під час масажу заплющують очі, аби краще відчувати клієнта. Водночас в Уляни з’явилися страхи втрати зору. Це вплинуло на появу ідеї — навчити незрячих майстринь масажу.
Я доєдналася до проєкту пізніше, коли Уляна захотіла зробити окрему студію, де б працювали незрячі майстрині. Я знала Уляну до цього, оскільки ми спільно працювали над іншими проєктами. На той момент я мала досвід запуску та управління підприємствами у креативних індустріях, була менторкою та консультанткою Creative Enterprise Ukraine для House of Europe, де працюю і зараз. Якось, під час розмови, я дізналася про ідею Уляни та захотіла допомогти її втілити, оскільки це б привнесло в моє життя додаткових сенсів. Я пішла навчатися соціального підприємництва, й почала активно займатися проєктом.
Як вибудовувалася студія?
Спочатку Уляна лише навчала дівчат масажу. Вона проводила декілька наборів, але не всі закінчили навчання. Деякі майже одразу зрозуміли, що це — не зовсім їхня справа. Інші не змогли повністю себе проявити, адже для такого масажу потрібно бути чуттєвими, виявляти щире бажання допомагати людям.
Після закінчення навчання стало зрозуміло, що дівчатам, які хочуть продовжувати робити масажі, доведеться самостійно шукати клієнтів. Це дуже складно. Тоді з’явилася ідея зробити окремий центр на базі «Монсалади», де б дівчата могли працювати.
Це повноцінна студія, яка працює за графіком?
«Очі Тари» — не зовсім підприємство, оскільки не працює кожен день. Я та Уляна не ставили собі мети отримувати зі студії прибутку. В першу чергу ми хочемо, аби це був шанс для розвитку майстринь. Далі вже будемо думати, як розвивати проєкт з точки зору бізнесу. Поки ми з Уляною працюємо на волонтерських засадах.
Ми не ставимо вісім масажів на день, максимум — три з перервами. Водночас працюємо тільки два рази на тиждень, четвергами та суботами. Нам важливо, аби майстрині були сильними та здоровими, зберігали власне «Я».
Тобто місія студії — дати поштовх та заробіток незрячим майстриням?
Частково так. Незрячим людям важко знайти роботу. Їх бояться брати на підприємства. Роботодавці впевнені, що вони не справляться. Хоча це не так.
Водночас незрячі люди стають дуже хорошими масажистами. Це демонструє азійський досвід, де напрямок масажу від незрячих майстринь дуже популярний. Там навіть існує приказка, що зустріти хорошого масажиста — це удача, а незрячого — справжнє щастя. В Україні це виглядає інакше. Наші майстрині розповідають, що під час навчання у школі їм казали, що масажистками стають тільки ті, хто погано вчиться.
Ми не ставимо глобальних цілей. Спершу ми мали навчити дівчат масажу, потім — дати їм улюблену роботу та професійний розвиток. Наразі це виконуємо. Але також студія має місію, яка розповсюджується на всіх жінок України — дати їм шанс відновитись тілесно й емоційно від стресу й викликів мегаполісу, дати можливість розслабитися.
Це не про те, аби жінки не працювали. Ми хочемо, щоб українки могли знайти для себе місце відпочинку, де вони можуть відчути потік життя та власну силу.
Скільки майстринь у вас працює?
Зараз це три майстрині. Дві з них повністю незрячі, одна — слабозора. Після навчання саме ці дівчата продемонстрували найбільше бажання працювати з технікою «Очі Тари».
Лише одна з наших майстринь від самого початку хотіла бути масажисткою. Інші це усвідомили після того, як здобули освіти за обраними раніше фахами. Олена та Світлана за фахом — психологині. Наїля також зараз навчається на факультеті психології.
То що особливого у масажу «Очі Тари»?
Цей масаж відрізняється від інших. Він повертає людям відчуття тіла, а через нього — власної свідомості та бажань. Техніка поєднує елементи аюрведичного масажу й краніосакральної терапії, завдяки чому допомагає врівноважити й перезапустити всі системи жіночого організму.
При регулярному відвідуванні масаж допомагає зцілити ослаблений стресом організм. Рухи майстрині — плавні й глибокі, тому наш масаж — не болісний. Ми ще називаємо його масажем-медитацією. Завдяки лімфодренажній техніці тіло позбувається набряків, стає стрункішим і здоровішим, не страждаючи при цьому від болю. Як наслідок, клієнтки повертаються до стану спокою й рівноваги.
До речі, перед кожним сеансом масажистки також співналаштовуються з собою через медитативну техніку і дихання — для заспокоєння розуму, а також щоб краще відчувати в процесі. Це дає можливість передавати стан спокою клієнтці. Ми не практикуємо розмови під час сеансу. Максимум — це підказати відвідувачці, як правильно дихати в процесі. Майстрині проводять масаж з думкою про те, що клієнтка має вийти з відчуттям розслаблення і гармонії.
На максимальний релакс тіла впливає також екологічна масажна олія із солодкого мигдалю, яку ми використовуємо теплою й у великій кількості. Наприкінці масажу використовуємо спеціальний балансувальний аюрведичний чай.
Віднедавна ми почали робити масаж обличчя. Ця техніка також звільняє від зажимів, заспокоює затиснуті м’язи, розгладжує зморшки та повертає до спокою і рівноваги.
Чим відрізняються масажі від незрячих та зрячих майстринь?
Усе приходить з практикою. Але початково у незрячих людей є можливість глибше відчувати тіло. Незрячі масажисти відрізняються глибшою чутливістю і тактильністю. Втрата зору загострює відчуття дотику.
Тому вони краще відчувають тіло клієнта — місця напруження, дискомфорту, болю, та можуть добре їх пропрацювати. Наші майстрині «бачать руками».
Найкраще це видно на сеансі. Кожна з наших майстринь привносить щось своє у масаж. Коли я вперше прийшла на сеанс, не уявляла, як зможу розслабитися. Але процес перевершив усі очікування. У руках наших майстринь є щось, що робить масаж унікальним. Вони рухаються дуже плавно та обережно, майже безшумно. Хоча це було нашою вимогою від початку, для незрячих людей такий рух — природній.
Дослідження демонструють, що втрата якогось органа чуття активізує інші.
Читала, що у деяких клієнтів виникає побоювання щодо масажу від людей з порушеннями зору. Чому?
У нас є декілька типів клієнтів. Одних приваблює саме соціальна складова. Часто це люди, які самі займаються благодійністю або проводять соціальну діяльність. Інші хочуть спробувати щось нове. Але також є люди, які хочуть допомогти, проте мають страх стикнутися з чужим горем. Хтось з них після масажу усвідомлює, що це не страшно, й залишаються з нами. Проте є й такі, хто не повертаються. Вони кажуть, що для них з емпатійної точки зору це — занадто.
Коли ти приходиш до звичайного масажиста, то сприймаєш його як сторонню людину. Ти не живеш його життям. А у нашому центрі між клієнтом та майстринями взаємодія тонша. Так чи інакше відвідувачі переймаються історіями дівчат.
Загалом чи багато людей ходять до центру?
На відвідування центру впливає багато факторів. Звісно, дала про себе знати пандемія. Влітку, коли послаблення були легшими, активність була вищою, ніж зараз. Проте є лояльні клієнти, які приходять хіба не щотижня. Також близько 2-3 нових клієнтів приходять щомісяця. Відвідувачів стає більше, але це не разючий стрибок.
Ви створили клуб відновлення «Очі Тари». Що це за клуб?
Ми придумали його під час другого жорсткого періоду локдауна. Ідея полягала в тому, щоб зібрати осередок людей, які хочуть духовно розвиватися завдяки різним технікам. Масаж є однією з цих складових. Загалом ми пропонуємо медитації, танцетерапію, психологічні зустрічі та лекції, а також аюрведичні практики. Згідно з задумом, учасниці клубу мали зустрічатися раз на місяць, але наразі графік плаває.
Ми пропонуємо вступати до клубу усім клієнтам студії «Очі Тари». Проте можна стати частиною спільноти, не відвідавши масаж. У нас гнучка політика, пропонуємо різні варіанти отримання наших послуг.
Чи приймаєте на роботу інших майстринь?
В Україні не так багато незрячих майстринь. До нас час від часу звертаються люди з порушенням зору, хочуть пройти навчання масажу. Але щодо саме надання робочого місця, то наразі цього не пропонуємо. Ми рухаємося досить повільно, тому просто не можемо взяти на роботу ще когось.
Наскільки серйозною в Україні є проблема з працевлаштуванням людей з інвалідністю?
За статистикою, в Україні працевлаштовують до 30% з тих, хто подався до Державної служби зайнятості. Тобто це важко, але можливо.
Наша майстриня Наїля, окрім студії, працює у музеї «Третя після опівночі». Олена зайнята у центрі дітей з інвалідністю. Світлана за освітою психолог і зараз також займається приватною практикою.
Люди з інвалідністю класно працюють, якщо перебувають на своєму місці.
Що для вас означає давати людям з інвалідністю шанс працювати?
У всіх людей глибоко закладене бажання допомагати іншим. У буддизмі прийнято, що та людина, яка допомагає іншим, робить собі найбільші блага. У результаті зроблене добро повертається. Принаймні, відчуттям щастя, яке ми отримуємо після того, як комусь допомогли.
Також ми поговорили з майстринями, аби краще зрозуміти процеси. Ділимось коментарями.
Наїля, майстриня в студії «Очі Тари»:
Протягом тривалого часу я мріяла про те, аби стати майстринею масажу. Але мене бентежили думки про те, що з моєю тендітною статурою не вистачить фізичних сил на лікувальний або спортивний масаж. До того ж мені хотілося займатися масажами, які ближчі до діяльності косметолога, тобто спрямовані на підтримання краси або її відновлення.
Три роки тому, у червні 2018-го, знайома розповіла мені, що одна жінка хоче набрати групу, щоб навчати жінок східному танцю. Танцями я також цікавилась, тому зраділа і зателефонувала за отриманим номером.
Виявилось, на другому кінці слухавки — Уляна Гриневич, і вона хоче набрати групу незрячих жінок, щоб навчити їх техніці масажу. Так я опинилася в студії.
Роботу людині з інвалідністю знайти не просто, особливо якщо в неї інвалідність першої групи. Часто у роботодавців виникають питання: як ви будете добиратися на роботу, як будете заповнювати документацію, як ми маємо облаштувати ваше робоче місце?
Зрозуміло, що ці питання не потребують відповіді. Вони є проявами сумнівів щодо компетентності людини з інвалідністю, до її можливостей.
Я втратила зір у п’ять років через сильне запалення очей. Взагалі я інтроверт і жінка з підвищеним рівнем тривожності, тому спочатку хвилювалась про те, як мене сприйматимуть клієнтки.
Але страх і невпевненість швидко минули. Ніхто з клієнток не дивується, що майстриня незряча. Я відчуваю величезну емоційну віддачу, наповненість, коли жінки після сеансу нашого антистрес-масажу виходять задоволеними, гармонізованими та розслабленими. Руки незрячої майстрині надзвичайно чутливі. Нам притаманні емпатійність та делікатність.
Світлана, майстриня в студії «Очі Тари»:
Все моє дитинство складалося з обстежень та операцій. У 4 роки я повністю втратила зір на одному оці. Садок, школа — серед однокласників найчастіше почувалася самотньою. Та й загалом була замкнутою.
Зір поступово падав. Я пішла до школи-інтернату для дітей із порушенням зору. Лише там зрозуміла, що хочу вчитися на психолога, що далі й зробила. Хоча саме під час студентських років я втратила зір не тільки на другому оці, а й втратила очі як орган.
Життя після також було важким. Доводилося вчитися самостійно жити, потім — шукати роботу. Мені постійно відмовляли. Я пройшла багато співбесід, поки один реабілітаційний центр для нарко- й алкозалежних не дав мені можливість реалізуватися. Паралельно я почала відвідувати групові заняття з соціальних танців, після — курси з танце-терапії.
Через пів року філію реабілітаційного центру закрили, і я знову розпочала пошуки роботи. Понад рік я перебивалася періодичними заробітками, поки знайома не запропонувала сходити разом на день відкритих дверей у центр жіночих практик, де я зараз працюю тілесним терапевтом і майстром масажу в проєкті «Очі Тари».
Я отримую задоволення, коли відчуваю блиск в очах клієнток та посмішки після масажу. До кожної жінки хочеться ставитися як до найпрекраснішої квітки. У центрі я наповнююся і почуваюся потрібною. Втілюю свої мрії в життя, тому що дуже люблю все, що пов’язано з запахами та ароматами. Тут я не лише працюю, а й відпочиваю душею.
Олена, майстриня в студії «Очі Тари»:
Приблизно у три місяці виявилось, що я незряча. Батьки з лікарями довго боролися хоч за кілька відсотків зору. Через певний час я все ж таки побачила й потягнулась за іграшкою, що лежала біля мого ліжка. Проте ця хвороба очей насправді невиліковна. На скільки часу вистачить залишку зору, ніхто не знає.
Тому я маю навчитися приймати свій стан, радіти тому, що маю сьогодні, і прагнути розвитку, щоб не просто існувати, а жити з користю та задоволенням. Мені все ще страшно знову втратити зір, а для моїх зрячих рідних це велика і непоправна трагедія. Ми продовжуємо битву з хворобою. Проте, навіть якщо буде поразка, то вона не стане кінцем всього.
Про центр «Монсалада» я дізналась від своєї подружки, котра теж має проблеми з зором. Коли вона проходила навчання в Уляни, то захоплено розповідала про інші принципи та підходи до масажу, ніж ми звикли. Її розповідь мене дуже зацікавила, я почала розпитувати, як зв’язатися з Уляною.
Оскільки я маю досить обмежений зір, то після коледжу мені було важко відразу влаштуватися на роботу. Навіть під час співбесід на масажистку я стикалась з недовірою і страхами роботодавців.
Вони казали, що навіть попри сам масаж доведеться заповнювати документи від руки. Якщо я пропонувала заповнювати їх за допомогою комп’ютера, казали, що у них так ніхто не робить, а має бути у всіх однаково.
У житті все випадково, і до простору «Очі Тари», де хочеться працювати й вдосконалюватися, я потрапила саме так, але як я щаслива, що це сталось зі мною.
Дівчата тут — це приклад стійкості, краси, жіночності та успішності. Завдяки цьому проєкту я теж стаю більш стійкою, впевненою в собі, набуваю нового досвіду та можу ділитись енергією з клієнтками й колегами.
