Олег Лепетюк, юрист з трудовим стажем більше тридцяти років, не зміг влаштуватися на роботу в жодну з юридичних фірм Харкова, тож йому довелось заснувати свою. Зараз він готує документи для судових засідань, спілкується з клієнтами, може виїхати у поліцейський відділ посеред ночі, якщо є потреба. В чому ж була проблема? Роботодавці не хотіли брати на роботу незрячу людину.
«Мені казали: «Як ти будеш працювати? Ти ж, мабуть, нічого не можеш. А тут багато паперової роботи». Це була відмова за відмовою. В якийсь момент я зрозумів, що так ніколи не почну працювати. І заснував власну ГО «Харківська асоціація незрячих юристів», а тепер працюю адвокатом безоплатної вторинної правової допомоги. Ось що я можу порадити: при пошуку роботи варто опиратись на розуміння своїх можливостей, і не сприймати відмову як знак, що двері зачинені назавжди. Як на мене, зараз найкращі можливості для людей з інвалідністю — в сфері підприємництва та самозайнятості».
Залишайте трудову книжку. Повернетесь за нею через рік
Лариса (жінка попросила не згадувати прізвище — ред.) працює у центрі зайнятості вже більше десяти років.
Говорить, що розповсюдженою є ситуація, коли роботодавці шукають на роботу людей з інвалідністю, але лише «для галочки», щоб була виконана квота.
По факту, коли людина хоче влаштуватися за такою вакансією, їй пропонують «угоду»: вона здає свою трудову книжку, а далі на роботі може не з’являтися. За півроку-рік її «звільнять», вона стане на облік у центр зайнятості та отримуватиме виплати по безробіттю.
Такий підхід, — додає Лариса, — дискредитує тих, хто хоче працювати по-справжньому та ускладнює стосунки між роботодавцями та людьми з інвалідністю.
«Втім, за останні два роки я спостерігаю, що ситуація змінюється в кращий бік, і люди з інвалідністю звертаються в центр зайнятості з бажанням працювати.
Крім стандартного пакету документів, потрібно мати:
- довідку до акта огляду МСЕК;
- індивідуальну програму реабілітації: документ, виданий лікарем-реабілітологом, де зазначено, яку роботу може виконувати, які рекомендації, які протипоказання».
Наталія Мітяєва
Експертка в експертно-криміналістичному центрі
«До того, як я отримала травму і стала пересуватись на кріслі колісному, я займалась лінгвістичним дослідженням усного мовлення в експертно-криміналістичному центрі.
І через вісім років зрозуміла, що готова повернутись у професію, відчувала потребу бути прикладом для сина-підлітка.
У мене доволі вузька спеціалізація, тому вирішила поновитись на тій посаді, де і працювала.
Домовилась про зустріч з директором, і з бесіди зрозуміла, що все вдасться. Складнощі почалися на наступному етапі, при оформленні.
Мене не погоджувались брати на повну ставку, при чому керувались законами, які вже давно відмінили.
Зачепились за запис у довідці, який свідчив про потребу «стороннього догляду», тож на повну ставку взяли лише через рік після початку роботи.
На жаль, і досі в тобі спочатку бачать людину з інвалідністю, а вже потім — професіонала. І ще є гнітюча думка: раз ти вже працюєш, то прагнути більшого немає потреби. Скажімо, розраховувати на підвищення.
Ситуація буде змінюватись, коли все більше людей з інвалідністю виходитимуть на роботу. Але це важко — виходити. Причому у прямому, фізичному сенсі, через недоступність самого простору».
Соціальне підприємство та принцип Human Capital у великих компаніях
За останні п’ять років в Україні почала набирати популярності ідея соціального підприємництва.
І хоча законодавчого визначення цього терміну не існує, на практиці це означає, що бізнес бере участь у вирішенні соціальних проблем. Як, наприклад, адаптація ветеранів, чи працевлаштування людей з інвалідністю. Ця сфера ще тільки розвивається, але вже зараз можна говорити про успішні приклади.
Так, у Вінницькій області з 2019 року облаштоване тепличне господарство, у якому працює молодь з інвалідністю, в тому числі й з інтелектуальними порушеннями.
Деякі великі корпорації теж зацікавлені в тому, щоб їх вакансії приваблювали людей з інвалідністю. До прикладу, серед таких компаній — StarLightMedia. Ось що розповіла нам Ольга Тарган, HR Manager:
«Для забезпечення принципу Human Capital наша команда пройшла навчання інклюзивному рекрутингу та адаптації людей з інвалідністю. Ми розуміємо, що, на жаль, процес працевлаштування для людей з інвалідністю в нашій країні буває складним. Як через технічні бар’єри, так і через суспільні стереотипи та упередження. Але для нас наявність інвалідності точно не є фактором в процесі прийняття рішень. Навпаки, ми прагнемо до урізноманітнення досвідів та ідей, представлених в нашій команді.
Людям з інвалідністю потрібно:
- зазначити, які необхідні особливі умови для роботи, наприклад, спеціальне ПО для незрячих людей або оформлення перепустки для проїзду автомобіля на територію;
- розуміти, що їхнє резюме розглядається на загальних умовах. Ми звертаємо увагу на відповідність ключових критеріїв вакансії до професійного досвіду, освіти, компетенцій;
- знати все те ж саме, що і людям без інвалідності: стандарти формування резюме, уважність у прочитанні вимог до кандидатів на вакантну позицію та умов співпраці».
Оксана Радушинська
Журналістка, теле- та радіоведуча.
«Я з дитинства розуміла, що маю отримати таку роботу, в якій крісло колісне не стане перепоною. Обирала між освітньою сферою та журналістикою. Зупинилась на журналістиці. Коли почала навчатися, одразу прийшла в редакцію місцевої газети й сказала, що хочу працювати. Там погодились.
Природно, що я не могла бути присутньою на багатьох подіях, про які хотіла б написати, через недоступність простору, але мене виручав телефон та вміння чітко задавати питання. Я викладалась на повну, матеріали були якісними.
Тож з упередженим ставленням я зіштовхнулась не від керівництва, а від колег. Коли мені запропонували вести телепрограму, деякі колеги обурювались: «Як? Вона буде в кадрі на візку?» Це було морально складно. Але я розуміла, що все того вартувало, особливо, коли чула, що мій приклад давав надію іншим людям з інвалідністю.
Я думаю, що ключовим в пошуках роботи є ваша сфера зацікавленості та готовність пробувати знову, навіть після відмов. Врешті-решт, якщо на якійсь роботі вам відмовили, значить, ваше місце ще чекає на вас.
Без акценту на інвалідність
До речі, закон, який зобов’язує підприємства набирати певний відсоток людей з інвалідністю, не сприймається у суспільстві однозначно. Ми поговорили про це з начальником відділу організаційно-правової роботи ГО «Національна Асамблея людей з інвалідністю» Ларисою Байда.
«Підхід «як людині з інвалідністю знайти роботу» — принципово помилковий. Краще питання ставити інакше: «що зробити, аби будь-яка людина, яка має відповідні навички та бажання працювати, знайшла роботу».
Скажімо, так облаштувати робочі місця, щоб ніхто не почувався дискримінованим — ані ті, хто мають інвалідність, ані люди пенсійного віку, ані ЛГБТ+.
Серед роботодавців є таке упередження, що люди з інвалідністю — неефективні працівники. Начебто вони часто хворітимуть та будуть брати лікарняні.
Але люди з інвалідністю тримаються за роботу і радіють, коли їх працевлаштовують офіційно. Ще роботодавці переживають, що треба буде забезпечувати доступність. Але доступність важлива для всіх.
Адже навіть той самий безбар’єрний простір, він не тільки для того, щоб було зручно пересуватися тим, хто на кріслі колісному, а для зручності кожного.
Потрібно враховувати й те, що будь-який працівник може через травму втратити дієздатність, навіть і на короткий час, та все ж. Як йому тоді працювати?
Як тільки запит суспільства змістиститься з акценту «потрібні умови для роботи людей з інвалідністю» на «потрібно створити зручні умови для всіх, хто бажає працювати» — розпочнуться сильні зміни».
Нагадуємо, раніше в Україні презентували платформу для людей з інвалідністю На Рівних.
Думки паралімпійської чемпіонки Людмили Павленко про зміни, дискримінацію і щастя ми публікували за посиланням.
