Через війну Росії в Україні біженцями стало вже понад 4 мільйони людей — практично десята частина від усього українського населення. У новій країні може бути важко освоїтися через багато причин, зокрема — психологічну нестійкість в умовах війни. На які нюанси варто зважати і як враховувати власні емоції під час вимушеного переїзду за кордон — читайте в матеріалі.
Почуття провини, або ж синдром уцілілого. Що людина може відчувати при адаптації
«Я роблю замало», «Я виїхав [із гарячої точки], а тепер шкодую», «Мої зусилля недостатні», — такі думки нині не рідкість. Людина відчуває провину за те, що вижила, за те, що перебуває в безпеці, за те, що її вчинки, на її ж думку, замалі. Почуття провини не дозволяє людині повноцінно жити, вона починає гризти себе докорами.
Як тут зарадити? Психологиня Марина Яхно у своїй колонці на сайті НВ пояснює: «Провина — це злість, яку ми направляємо на себе, вона роз’їдає нашу душу, робить самими жорстокими катами для самих себе. Тепер лінія фронту пролягає у нас всередині. Цей гнів насправді адресований ворогу, агресору, війні, несправедливості і трагедії, які сталися. Ця злість не знайшла виходу, тому направлена всередину. Важливо не дати їй руйнувати вас.
Злість — це психічна енергія, яку ви можете направити в конструктивне русло, принісши користь перш за все собі та тим, кому в змозі допомогти. Ви точно хороша людина, у вас велике серце, якщо в такій складній і страшній ситуації ви думаєте і співчуваєте іншим. Ви там, де маєте бути… Ви потрібні цьому світу, ви можете зробити ще багато добрих справ».
Важливо визнавати власну вразливість, турбуватися про себе — тоді можна буде піклуватисяі про інших.
Як побороти відчуття покинутості або непотрібності
Підвішений стан, у якому перебувають ті українці, що змушені були покинути домівки, змінити місце проживання, загострює відчуття самотності, непевності. Через постійне очікування й загострену тривожність важче прийняти нову реальність і шукати шансів, як адаптуватися в ній. Людина наче застрягає в минулому й не має енергії будувати майбутнє. У такому стані годі думати про перспективи, утім, тут можна зарадити.
Марина Яхно пише: «Переживати страх, гірку печаль за втраченим, бажання повернутися, щоб усе, що сталося, було страшним сном у нинішніх обставинах — це нормально… Це означає, що в вас живе людяність, ви здатні відчувати. Ми обов’язково повернемося, але коли і за яких обставин це станеться — зараз неможливо передбачити. Щоб наблизити перемогу, нам потрібно виходити зі стану пасивного спостерігача в стан активності. На жаль, ми не можемо знати, коли закінчиться війна. Можемо вірити і сподіватися, що це станеться якнайшвидше, але мусимо бути готовими до всього».
Які бувають етапи адаптації на новому місці життя
Кожен, хто змушений призвичаюватися до життя у нових умовах в новій країні, проживає цю ситуацію по-різному. Реакції людини індивідуальні, однак загалом виділяють кілька головних етапів адаптації.
Перший — туристичний, що полягає в зачаруванні новою обстановкою, місцями, людьми. На цьому етапі труднощі здаються невеликими й долаються легко. Затим може наставати розчарування, коли тоді частіше порівнюєш своє попереднє життя з нинішнім. Людина може відчувати, наче вона позбулася власної значимості — все доводиться починати заново і не завжди стають у пригоді попередні досягнення й напрацювання. На цьому етапі може виникати роздратування, агресія — навіть коли ідеться про дрібні ситуації. Туга за домом може здаватися непереборною, багатьох вона спонукає повертатися додому. Якщо ж людина вирішує залишитися, все одно може переживати цей сум десь аж до двох років у новій країні.
Зрештою, настає пристосування — звикання до нового оточення, відчуття безпеки. Знову легше долати труднощі, легше шукати можливостей для самореалізації. І четверта стадія, після кількох років у житті в країні, — бікультуралізм, коли ви вже цілком пристосувалися до життя в новій країні, спілкуєтеся з людьми навколо, не маєте труднощі в ухваленні повсякденних рішень, берете на себе відповідальність, обростаєте контактами.
Як зарадити й допомогти собі швидше освоїтися
Кілька факторів, на які варто зважати, щоб перебування в новій країні стало якомога комфортнішим.
Власне оточення й рутина
Налагодження рутини багато значить для повсякденного комфорту. Знайти улюблені крамниці, маршрути для прогулянок, ринки, кафе тощо. Багато вирішують соціальні контакти, тож дбайте про те, щоб наповнювати своє життя людьми, спілкування з якими приносить вам радість. Як знайомитися? Спробуйте налагодити приятельські взаємини з сусідами, запросіть їх на чай. Знайдіть спільноти за інтересами, центри допомоги, волонтерські організації. Або ж таку спільноту можна створити самостійно.
Так само знайдіть ритуали, маленькі повсякденні радощі, як то ранкова/обідня кава, пробіжка або читання улюбленого видання. Якщо поруч із вами є діти або близькі дорослі, що потребують вашої уваги, спробуйте подбати про такі рутинні радощі і для них.
Не поспішайте
Дайте собі час і зважте, що повноцінно освоїтися у новій країні, та ще й при стресових умовах, — це справа не одного дня. Адаптація може бути складною, утім її можуть полегшити улюблені маршрути, звички і приємні люди поруч. Важливо також пам‘ятати, що ми можемо контролювати й впливати не на все, що відбувається, тож не варто собі цим докоряти і переживати, що робите недостатньо.
Маленькі цілі як запорука планування
Нагадуйте собі про все хороше, що у вас є, думайте про власні досягнення, навички, що можуть допомогти, свої сильні сторони, що допоможуть впоратися зі складним періодом адаптації. У ситуації війни не завжди є змога впливати на глобальний хід подій, але відчуття контролю повертають маленькі цілі та планування життя навіть у межах одного дня. Так повертається відчуття рівноваги й віри у власні сили.
