Всеукраїнська жіноча єврейська організація «Проект Кешер» підтримує жінок в Україні незалежно від їхнього походження чи релігійних переконань уже понад 20 років — втілюючи ініціативи на підтримку та захист жіночого здоров’я, прав, професійної реалізації.
Війна, яку Росія розпочала проти України, зробила жіноцтво більш вразливим, позбавивши кого дому, а кого — роботи, людей поруч, звичного оточення. Себто — всього попереднього життя. Як працювати в нових умовах та чому важливо об’єднуватися, спілкуємося з очільницею організації Владою Недак.
Владо, ви долучилися до «Проекту Кешер в Україні» волонтеркою у 1998 році, взявши участь у першому семінарі для молодих лідерок. Що вас зацікавило тоді та що мотивує працювати тепер, коли пройшло вже понад 20 років?
Я народилася в Кривому Розі, де живу й досі, виросла в єврейській родині. Мій дідусь із проголошенням Незалежності був залучений до єврейської громади у місті, я завжди ходила з ним на зустрічі спільноти. У 1998-му мені прийшло запрошення на освітній семінар для жінок єврейського походження від «Проєкту Кешер», що проходив на Вінниччині. Дідусь із властивим йому ентузіазмом сказав: «Їдь!». Натоді було вкрай мало таких програм — особливо для молоді, особливо для жінок. На семінарі була виконавча директорка зі США та кілька дуже цікавих лекторок. Три аспекти звідти мене захопили тоді й тримають досі.
По-перше, це активізм. Натоді я була студенткою 2 курсу й вже мала певний досвід громадської роботи, та хотілося знати більше. По-друге, я прагнула дізнатися про практикування релігії, бо у моїй родині не дотримувалися жодних традицій, я тільки тоді відкрила для себе шабат. І третє — це жіноче коло. Там були жінки різного віку, я ж виявилася однією з наймолодших. Я дивилася на них як на на жінок, у яких можу чогось навчитися, всі здавалися мені неймовірно цікавими людьми, які очолювали проєкти, програми, громади. З багатьма ми потім роками підтримували зв’язок.
А тоді, повернувшись додому, мені захотілося розгорнути якусь активність у рідному місті. У 2000 року ми запровадили першу навчальну програму «Лідерський тренінг» для жінок, які очолювали різні проєкти у єврейських громадах. Місією було підтримувати єврейську громаду в діаспорі та українську громаду через жіноче лідерство. А ще ми втілювали програми, які б сприяли правам жінок, розуміння ними свого тіла, здоров’я, взаємин із іншими людьми.
Натоді це виглядало доволі революційно. Ми говорили про домашнє насильство, торгівлю людьми, репродуктивне здоров’я, контрацепцію. Про це не особливо можна було почути в університетах чи в родинах, але це були живі важливі теми.
Після моєї річної участі в цій програмі мені запропонували першу офіційну посаду в організації на посаді менеджерки з оцінки ефективності та моніторингу.
Як ви розвивали роботу в ній?
Я почала з жіночої групи при єврейській громаді в своєму місті. У 2005 році я очолила проєкт для лідерок в співпраці з Міжнародною студентською єврейською організацією Hillel. Дівчата ініціювали дуже цікаві заходи для молоді в Одесі, Дніпрі, Києві, Львові та Харкові. Тобто ми виходили на іншу аудиторію, не обмежувалися лише жіноцтвом.
Але улюбленим нашим брендовим проєктом для мене був і залишається семінар «Мами та доньки» (востаннє ми провели його перед епідемією ковіду). Суть у тому, що дівчата-підлітки разом із мамами протягом 4 днів обговорюють різні теми: освіти, традицій, історії, ролі жінок в єврейській релігії, вибору професії, особистих кордонів тощо. У цьому році ми думаємо відновити цей формат наживо — бо онлайн не той ефект, не відбувається такої трансформації учасниць. Це можливість познайомитися, провести культурний обмін між учасницями з різних культурних спільнот, подивитися на власне побутове спілкування під новим кутом.
Один із наших головних напрямків — це жіноче здоров’я. Ми допомагаємо жінкам дбати про себе, залучаючи фахівців, здійснюючи просвітницьку роботу, акцентуючи на профілактиці. Водночас ми багато років працюємо з фінансовою грамотністю та економічною підтримкою жінок.
Що змінила велика війна у вашій роботі?
У квітні 2022 року ми заснували благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні» — для того, щоб заохочувати економічне зростання жінок, підтримувати їхні бізнеси. Наразі ми провели перший грантовий мініконкурс для підтримки в обладнанні жіночого бізнесу та для релокованих жіночих підприємництв, в рамках якого в три етапи обрали переможець.
Ми розпочали цю роботу торік у грудні і я була вражена заявками учасниць. Навіть у надскладних умовах, коли доводиться виживати, жінки продовжують мріяти, розвиватися, відновлювати зруйноване — багато хто втратив будинки, бізнеси. Мене дуже надихає це стремління йти вперед, рухатися далі попри втрати, яке зчитується з заявок учасниць.
Наразі ми фінансово підтримали 38 заявок (хоча збиралися 7-10 максимум) на суму від 35 до 70 тис грн та окремо 7 бізнесів, запитом яких було стабілізувати джерело електроенергії (ми придбали генератори). Ми розділили апліканток за кількома категоріями: ті, хто розпочав бізнес під час війни, ті, хто релокував підприємництво та ті, хто існував уже кілька років і тепер планує розширення, вихід на нові ринки тощо.
Наш фонд невеликий — три людини, але цими силами ми плануємо проводити такі конкурси кожні 2-3 місяці. Додатково залучали експертну комісію, її представники були в захваті й обіцяли долучатися надалі.
Поза цим, генератори ми передаємо не лише в межах грантового конкурсу. У партнерстві з кількома американськими організаціями придбали партію: два наші генератори працювали в Дніпрі під час розбору під’їзду будинку, зруйнованого в січні, ще частину передали в післяопераційний блок Інституту серця у Києві, в реабілітаційний центр для військових у Вінниці.
Які ще напрямки додалися у вашій роботі після повномасштабного вторгнення?
Ми стали єдиною єврейською організацією, яка перекладає релігійні тексти українською мовою — я цим пишаюсь. Не хочу бути в одному угрупованні російськомовної єврейської громади. Мій дідусь, про якого я згадувала, 1925 року народження, навчався в українській школі у Кривому Розі. До війни він розмовляв українською мовою, а опісля, повернувшись на роботу на завод, піддався русифікації. Я зберігаю його фото — знімок учня молодших класів у вишиванці — як сімейну реліквію, це для мене свідчення взаємовпливу культур.
Окрім перекладів, ми розповідаємо про впливу ідишу на українську культуру. Неформальна єврейська освіта — важливий напрям для нас.
Окремий напрям, за яким ми працювали локально у Дніпрі, — проєкт «Мама для мами». Це підтримка молодих матусь з немовлятами, коли досвідченіші мами мають додатковий час і бажання допомагати їм — своєрідне менторство. Під час ковіду ми з бостонськими колегами розробляли його розширення та можливість зустріч ментор мам з молодими матусями онлайн. Із початком великої війни з’явився великий запит від вагітних жінок на підготовку до батьківства в нових умовах. Ми зібрали всіх зацікавлених в телеграм-канал, де вже зараз понад 500 учасниць.роєкт передбачає і отримання знань, і психологічну та матеріальну допомогу. Навколо цього проєкту утворилася окрема спільнота, ця підтримка набуває розмаху. Водночас ми забезпечували воду, годувальні суміші для новонароджених для пологових будинків у Дніпрі.
Спільно з «Громадським радіо» ми створювали програму «Бережи себе» — канал про підтримку фізичних та емоційних сил жінок під час війни, проводили різні ефіри на теми спілкування з дітьми, психологічного самопочуття.
Започаткували лінію підтримки та створили окремий сайт «Допомога в Європі» для українок, що змушені були виїхати за кордон. Жінки, що до нас звертаються, можуть отримати юридичні консультації щодо страховки та статусу біженця. Також ми допомагаємо у працевлаштуванні, кар’єрному зростанні, зробили групу для вивчення практичної англійської, яка потрібна в спілкуванні у дитсадку, соціальних центрах тощо. Наразі жінки можуть навчатися у восьми різних групах, маємо двох сертифікованих викладачів англійської. Окремо є бізнес-англійська, у планах — англійська для громадських організацій. Бачимо великий запит на таку потребу.
А ще є заняття для душі — для молодих мам та вагітних жінок організовуємо онлайн заняття йогою. Це можливість для жінок подбати про себе, про свій моральний стан, трохи відновитися.
Ми реагуємо на потреби жінок, прислуховуємося до того, на що є запит, чого потребує спільнота. Наша сила — в тому, що ми гнучкі в ініціативах, маємо свободу їх втілювати та дбаємо про користь для місцевої спільноти. Ми завжди були тими, хто змінювався демократичним шляхом, рухалися разом із державою та спільно з нею набували досвіду. Ми ніколи не діяли формально, й війна тепер це добре демонструє. Аналізуючи, що відбувається з суспільством, ми реагуємо на проблеми, що виникають.
Зараз у команді проєкту — 10 людей у різних містах: Кривий Ріг, Дніпро, Київ, Рівне. У всіх різні локальні ініціативи, залежно від того, чого потребує саме ця громада.
Владо, яка ваша особиста мотивація очолювати проєкт? Що драйвить вас у темі, якою займаєтеся понад 20 років?
Влітку минулого року я закінчила Львівську бізнес-школу при УКУ — мені відгукується ідея поєднувати бізнес із громадською діяльністю, допомагати бізнесу бути соціально відповідальним. Принцип, за яким ми підтримуємо підприємиць, — це ніби кола, що розходяться по воді, бо щоб отримати кошти на обладнання, жінки мають прописати, як саме допомагатимуть, які послуги надаватимуть соціальним верствами населення. Наш посил такий: не треба чекати великих коштів, щоб робити добрі справи — можна починати з маленьких сум.
Під час війни я зрозуміла, наскільки потрібна наша організація, наскільки цінності, закладені в неї, відгукуються тепер: не чекати змін зверху, а робити їх самому.
Жінки в час війни мають особливо підтримувати одну одну, надихати, посилювати. Об’єднувати зусилля, створювати колаборації, рухатися, через знайомства та спільні проєкти вчитися новому. За можливості — знаходити трохи часу на себе та свої хобі: нові нейронні зв’язки допомагають знайти нові креативні рішення.
Наш слоган — «Сила жіночої єдності» не втрачає актуальності сьогодні. Ми впевнені, що навіть невелике коло залучених уможливлює зміни.
