Бути успішним бізнесменом і приносити користь суспільству — чи можливо це водночас? Такий виклик поставили перед собою герої цього матеріалу.
Соціальні підприємці створюють робочі місця, печуть солодощі, завдяки яким нужденні мають хліб, дають нове життя старим рекламним банерам, відкривають ресторани, частина прибутку яких витрачається на розбудову спільноти…
Чи реальна модель соціального підприємництва в Україні? Чи може бізнес вирішувати соціальні проблеми і водночас давати прибуток? Щоб знайти відповіді на ці питання, журналістка Медіа Великих Історій поговорила з засновниками чотирьох соціальних бізнесів: URBAN SPACE 100, Veterano Group, «Горіхового дому» та Re:ban.
ДОВІДКА
Veterano Group
Мережа закладів харчування, бізнес, що об’єднує підприємців-ветеранів АТО. Для ветеранів в закладі діють знижки, а ще тут можна «підвісити піцу», якою пригостять бійців у військових шпиталях. У маріупольській Veterano Pizza «підвішену піцу» везуть прямо на передову.
Леонід Остальцев — засновник Veterano Group і власник Veterano Pizza. У 2015 році він повернувся з фронту, спочатку шукав роботу, а згодом створив натомість власний бізнес, вирішивши таким чином проблему працевлаштування і для себе, і для інших ветеранів.
RE:ban
Виробництво сучасних крафтових аксесуарів з використаної банерної тканини. Це сімейний бізнес з цехом на горищі власного дому. Ідея створення належить доньці поліграфіста, яка змалечку бачила, як тато нагромаджує вдома використані рекламні щити. Навчаючись на еколога, дівчина дізналася, що методу утилізації банерів не існує, а розкладаються вони сотні років. У пошуках рішення цієї проблеми з’явилася ідея — шити з банерів косметички, рюкзаки та органайзери. Згодом це стало сімейною справою, в якій задіяні переважно швачки поважного віку.
Горіховий дім
Пекарня-кондитерська та кафе у Львові, де готують з натуральних інгредієнтів, а 40% прибутку скеровують на благодійність. Фонд «Горіховий дім» існує з 2012 року та опікується жінками, які опинилися в кризових ситуаціях. Купуючи солодощі цього виробництва, ви допомагаєте комусь пережити труднощі і повернутися до нормального життя.
URBAN SPACE 100
Перший в Україні громадський ресторан, відкритий в Івано-Франківську. Його засновники — сотня меценатів (звідси і назва), а 80% чистого прибутку від діяльності розподіляється на підтримку соціальних проєктів в місті.
Пізніше в Києві за цією франшизою відкрився URBAN SPACE 500. Досвідом URBAN SPACE, зі слів засновників, цікавилися не лише українські підприємці, а й бізнесмени з Берліну, Торонто і Сан-Франциско.
Чи може бути соціальний бізнес прибутковим?
Юрій Лопатинський, засновник та керівник соціального підприємства «Горіховий дім»:
«Однозначно так. Соціальне підприємство — це все ж таки про бізнес. Суть бізнесу, в тому числі і соціального — це прибуток, який виникає внаслідок створення додаткової цінності. Питання скоріше не в тому, чи може соціальне підприємство бути прибутковим, а в тому, звідки воно отримує прибуток — отже, за якою бізнес-моделлю працює.
У випадку соціального підприємства прибуток може генеруватися як від продажу товарів чи послуг, так і від зменшення витрат на капітальні інвестиції, які, наприклад, можуть бути профінансовані безповоротним грантом чи надані з місцевого бюджету».
Леонід Остальцев, засновник Veterano Group та власник Veterano Pizza:
«Соціальний бізнес має бути прибутковим, обов’язково. Якщо він не прибутковий,то навіщо це взагалі? Спочатку маємо заробити гроші, а потім робити все інше. Тому що, якщо ми не будемо заробляти, це, по-перше, нікому не буде потрібно, і тим більше ми не зможемо виконувати ніякі соціальні функції. Свою справу я швидше назвав би не соціальним підприємництвом, а саме бізнесом, який виконує певну соціальну функцію. Адже, в першу чергу, це бізнес».
Однак не завжди соціальне підприємництво розпочинається з бізнес-плану. Часто за це беруться люди без відповідної освіти, але з щирим бажанням зробити щось корисне або реалізувати власне бажання допомагати іншим. У такому випадку, треба бути готовим до того, що без чіткого розуміння бізнес-процесів на прибуток вийти значно складніше.
Дарина Антоненко, співзасновниця Re:ban:
«Ми не планували створювати бізнес, все виникло скоріше інтуїтивно. Ми просто хотіли мати справу, яка би радувала нас та допомагала робити світ кращим. На старті ми не продумали до кінця базу по роботі з клієнтами, не вивчили детально принципи виробництва. Можливо, саме через це досить довго не отримували прибуток та погоджувалися на безкоштовні проєкти.
Тільки зараз, на третьому році існування, ми виходимо на прибутковість. Це стало можливим за рахунок переходу від роздрібного виробництва до оптового та співпраці з великими компаніями».
Щодо досвіду Urban Space 100, то перший в Україні громадський ресторан одразу брав курс на самоокупність. Цей проєкт власним прикладом доводить, що соціальне підприємництво може бути прибутковим.
Катерина Духнич, координаторка програми Urban Space 100:
«Urban Space 100 від початку поставив собі за мету бути конкурентоспроможним бізнесом у сфері громадського харчування. Ресторан вийшов на самоокупність за перший рік роботи, починаючи з 2015 року кожного року відбувався грантовий сезон. З моменту відкриття Urban Space 100 було профінансовано 127 проєктів на суму 3 369 926, 55 грн».
Які типові омани/ ілюзії люди мають до того, як почати реальний соціальний бізнес?
Юрій Лопатинський («Горіховий дім»):
«По, перше, очікування, що якщо підприємство соціальне, то всі мають купувати його продукцію незалежно від якості. Все ж визначну роль має продукт/послуга, і якщо вони не відповідають базовим характеристикам, то «соціальність» не зможе довго підтримувати продажі.
Скажімо, якщо ви купуєте взуття, воно повинно взуватися на ноги і виконувати певну функцію для ніг, а не бути натомість рукавицями».
Леонід Остальцев (Veterano Group, Veterano Pizza):
Деякі соціальні підприємці забувають, що це в першу чергу бізнес, а в ньому треба робити ставку на продукт або на послугу. Щоб її купували, треба, щоб вона мала якість.
«Дехто ж думає, що якщо в його штаті буде працювати N-на кількість людей, які знаходяться в категорії “малозахищені”, то можна робити будь-що — продукцію все одно купуватимуть. Насправді, бізнес так не працює».
Підприємці зізнаються — не варто розраховувати і на безумовну підтримку суспільства з перших же кроків, якою би благородною не була ідея вашого соціального підприємства.
Дарина Антоненко, співзасновниця Re:ban:
«Найболючіша ілюзія, яку я мала на самому початку — це думка, ніби якщо я буду займатися чимось хорошим, буду допомагати людям, то абсолютно всі будуть підтримувати нашу діяльність, це буде взаємообмін якимось крутими ініціативами. Зрештою, так воно і є, але дуже з обмеженою кількістю людей».
Юрій Лопатинський («Горіховий дім»):
«Часто спостерігаю нереалістичні бізнес-плани. Зазвичай представники громадських організацій, які планують стартувати підприємства, дуже поверхнево готують план бізнесу — роблять це так, як пишуть гранти: головне — вміститися в бюджет, а решта якось вирішиться. Наприклад, планують придбати обладнання для виготовлення чогось, але абсолютно забувають порахувати необхідну потужність електрики, після чого обладнання просто стоїть».
Також часто, через брак поінформованості, суспільство сприймає соціальних бізнесменів за волонтерів.
Cпівзасновниця Re:ban Дарина Антоненко:
«“А давайте ви нам дасте це безкоштовно? А давайте, якщо ми громадська організація, ви переробите нам банери просто так?” Тобто всі чомусь думають, що якщо ми соціальний бізнес, то маємо все робити не за гроші. Нас сприймають, як волонтерів і як якихось шалених еко-активістів».
Катерина Духнич (Urban Space 100):
«Є поширений міф, ніби соціальні підприємства — це виключно волонтерська діяльність. Але насправді мова йде про бізнес, і соціальні підприємства виплачують ринкову зарплату своїм робітникам. Так само хибним є уявлення, що соціальні підприємці не можуть вести справжній бізнес. Тут ситуація така ж, як з будь-яким бізнесом — деякі досягають успіху, інші змінюють шлях, хтось зазнає невдачі. Більшість соціальних підприємців, з якими ми зустрічаємось, чітко усвідомлюють необхідність успіху власного бізнесу, бо це дасть можливість вирішити соціальну проблему, якою вони захоплені».
Якщо би зараз у вас був вибір, чи ви почали би соціальний бізнес знов?
Співзасновниця Re:ban Дарина Антоненко:
«На мою думку, було б ідеально, якби соціального бізнесу було більше. Але, на жаль, в нашій державі досі немає законодавчої бази, прописаної під соціальне підприємництво. На мою думку, Україна, за прикладом інших держав, має допомагати розвивати соціальне підприємництво, наприклад, пом’якшенням податкової схеми. Доки цього немає. Натомість є дуже багато труднощів. Чи зайнялася би я соціальним підприємництвом знову? Це протирічне питання, проте відповідь — 100% так».
Леонід Остальцев (Veterano Group, Veterano Pizza):
«Я б нічого не змінював. Залишив би все так, як є зараз, тому що саме мій досвід, саме те, що я робив, привело мене сюди, в точку, де я зараз знаходжусь, і мені це подобається».
Юрій Лопатинський («Горіховий дім»):
«Озираючись назад, я би без сумнівів почав цей бізнес знову, тому що вважаю, що соціальне підприємництво це все ж таки — про зміну мислення для представників неприбуткового сектору, яке дає ефективні інструменти для досягнення результатів, про які цей неприбутковий сектор мріє. Для мене «Горіховий дім» — це соціальне підприємство, у якому комфортно працювати і яке допомагає іншим».
Запашна піца з Veterano Pizza, стильні речі від Re:ban, солодке печиво «Горіхового дому» і Urban Space 100, куди можна прийти за натхненням і смачною їжею — за кожним з цих бізнесів є окрема історія та бажання засновників звернути увагу на певну соціальну проблему, а також пошук ідей для її вирішення, спільників і стартового капіталу.
Кожен соціальний підприємець проходить цей непростий шлях по-своєму, та в результаті, хочеться вірити, всі зусилля вартують того, щоб отримати задоволення від вдалого втілення задуманого.
