Війна змінила життя кожного з нас. За дуже короткий період українці, що стали волонтерами, навчилися не спати кілька діб поспіль, спілкуватися з іноземними постачальниками, досягати свого без грошей та з-під землі діставати те, що може допомогти армії та цивільним. Ми поговорили з Олею Кривітченко, яка викладає філософські дисципліни в університеті та в КАМА, а зараз займається військовою амуніцією в організації Зграя. Вона розказала не тільки про свій волонтерський досвід і про діяльність самої організації, а й про те, як філософія допомагає у волонтерстві.
ЩО БУЛО ДО
До війни, як і зараз, Оля працювала старшою викладачкою в Національному університеті охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика. На кафедрі філософії дівчина проводила медикам великі лекції про протидію насильству в сім’ї, гуманітарні основи клінічного мислення, біоетику тощо. Паралельно Оля викладала в КАМА для дизайнерів, креативників та художників критичний курс з філософії. Крім того, восени вона повинна були виходити на захист аспірантури, яку офіційно закінчила при університеті ім. Тараса Шевченка.
«Волонтерська діяльність у якомусь сенсі стала для мене ковтком свіжого повітря, адже з 2019 року я потужно пишу дисертацію. І в основному це така аскетична робота: ти та ноутбук. Це не діяльність у великих лабораторіях, де є ком’юніті. Тож волонтерство — це повернення до великого колективу. Також з науковими роботами проблема в тому, що результати своєї праці ти бачиш не одразу: стаття пишеться не один місяць, дисертація захищається від 4 років та більше. А у волонтерці ти буквально через день-два або навіть через 15 хвилин бачиш результат своєї роботи та одразу подяку. На жаль, у науковій діяльності в Україні такого немає».
До свого волонтерства у Зграї Оля не сиділа без добрих справ. Вона сортувала сміття, ходила на суботники від «Києве, мий», приєднувалася до кампаній зі збору коштів для дітей зі спінальною м’язовою атрофією та збиралася очолити напрямок з соціальної відповідальності в одному з київських закладів.
ПОЧАТОК ВІЙНИ
24 лютого Оля була у родичів у Надвірній, Івано-Франківська область.
«Мені снився страшний сон, що я йду по вулиці Саксаганського у Києві зі своїм пітбулем. Раптом починається якийсь зомбі-апокаліпсис і мені потрібно бігти в укриття, а я з собакою, я дуже помітна і ніяк не можу туди дістатися. Я пам’ятаю, що прокинулась, почула гучний телевізор і підійшла до родичів, щоб дізнатися, у чому справа. Вони сказали, що бомблять Київ».
Перші кілька днів дівчина провела як у тумані, але швидко стала допомагати, а саме самостійно зв’язувати людей для евакуації. Потім були інші самостійні ініціативи за межами волонтерства: знайти когось, хто забере або відвезе кудись, звести людей між собою тощо. Але у Олі був зв’язок з Женею Таліновською, яка є однією з засновників організації Зграя. Крім того, Женя на постійній основі займається фондом «Кожен може», який опікується дітьми з різними видами інвалідності, переселенцями та літніми людьми. Тож коли Олі потрібна була експертиза у цій сфері, то вона зверталася до неї. А потім органічно запитала, чи потрібна допомога у Зграї на постійній основі та стала частиною команди.
ВОЛОНТЕРСЬКІ ОБОВ’ЯЗКИ
«Це не класична робота, коли ти починаєш працювати з якогось часу і, наприклад, о шостій закінчуєш. Це постійна зайнятість. Добре, хоч люди перестають писати десь о 2 ночі. Тож волонтерський день у мене починається десь о 8-й ранку, коли якась фастівська військова частина хоче нагадати мені про свій запит, який був два тижні тому на якусь неймовірну кількість військових підсумків. Потім починаються безкінечні дзвінки, я прощаюся зі сном, перевіряю чати та збираюся в штаб. Оскільки я ще паралельно викладаю, то в мене ще іноді можуть бути дистанційні лекції, які я теж проводжу так: одним оком дивлюся на студентів, а іншим у чати, щоб не пропустити щось термінове.
Буває, що треба щось забрати. Наприклад, сьогодні я забирала турнікети, які нам передали із Польщі. Потім я приїхала на склад, сіла за комп’ютер, переглянула термінові запити. Вони варіюються від “потрібна лопата” до “терміново потрібна машина для розвідки” або “потрібні 25 шоломів для вертолітників”. А потім відразу запит на кшталт “нам потрібен човен”».
Тож Оля закриває запити, що стосуються військових, та організовує збір коштів на них. Проте Зграя має різну діяльності, наприклад, допомогу цивільним та тваринам, яких волонтери вивозили з небезпечних територій.
Амуніцію дівчина замовляє майже з усіх куточків світу. З Колумбії їхали бронежилети, з Німеччини — коліматори та тепловізори, з Польщі — прилад нічного бачення. А зараз чекає на посилку з В’єтнаму, яку зібрала українська діаспора. З Туреччини їде досить багато, але болгари на кордоні часто розгортають фури. А от шоломи для вертолітників, наприклад, продають не так багато контор і одна з них у Нової Зеландії. Хіба тільки з Австралії нічого не замовляє, бо це незручно.
ВЛАСНА МОТИВАЦІЯ
«Волонтерство насамперед знижує тривожність. У мене родичі евакуювалися з Києва 25 лютого. І оскільки у них зупинилася робота і не було зайнятості, вони займалися самонакручуванням, читанням новин тощо. Коли немає почуття контролю над ситуацією та відчуття причетності, набагато травматичніше проживати цей складний період. До того ж у мене залишилося почуття провини за 2014 рік, коли тільки почалася російсько-українська війна. Тоді я обрала своє життя. Кілька місяців я знаходила амуніцію, але мені треба було захищати диплом і я якось відійшла від волонтерства. Автоматична думка, яка виникала весь цей час, “цього разу я не зійду просто так з дистанції”.
Тобто я не мала друзів чи родичів, які пішли в ЗСУ, і мені потрібно було терміново їх одягати. Навпаки, у мене та у хлопця повністю були готові комплекти до повномасштабної війни. Повністю зібрана аптечка, турнікети, тактичні рукавички, наколінники, навушники, окуляри, бронежилети, каски, термобілизна, шкарпетки, спальники, каремати, навіть спеціальні герметичні пакети тощо. У хлопця повністю була форма. Усі родичі були у безпеці. Тобто особистої мотивації я не мала. У мене, по суті, було досить привілейоване становище, в якому я не боюючись за своє життя і життя близьких могла волонтерити 24/7».
ПРО ЗГРАЮ
Зграя існує з часів Майдану, а коли почалася війна, Льоша Юдкевич, один зі співорганізаторів, пішов воювати. У 2014-2015 рік організація активно допомагала Сходу, робила те саме, що й ми зараз, тільки все екіпірування тоді надсилалося на територію Донецької та Луганської областей. Потім на якийсь час активність зменшилась. І коли почалися сильні пожежі на території Чорнобильської АЕС у 2020 році, учасники ініціативи знову зібралися разом та возили нашим ДСНС все необхідне — від лопат до їжі.
24 лютого штаб розгорнувся знову та почав активно діяти. Досить швидко команда розрослася. Так у складі понад 30 осіб лише координаторів і понад 300 — водіїв для доставки територією Києва та області. Окремо почали розвивати напрямок добросусідства, в межах якого доставляють необхідні продукти та ліки бабусям та дідусям, людям з інвалідністю та багатодітним сім’ям. Цей напрям, у якому Зграя співпрацює з Життєлюбом, швидше за все, існуватиме й у повоєнний час.
За ці два місяці Зграя змогла досягти крутих результатів. Зокрема понад 1000 людей силами волонтерів було евакуйовано з Чернігова. Також Зграя відкрила власний притулок, куди збирає собак та кішок із раніше окупованих територій. На амуніцію для військових зібрали кілька мільйонів гривень. Закупили 20 VAC апаратів для госпіталів завдяки фінансовій допомозі фонду «Таблеточки».
«Я закупила якусь неймовірну кількість тепловізорів, наприклад, навіть порахувати складно. Ми пригнали багато машин швидкої допомоги для потреб штабу Зграї: машину для евакуації в Чернігові (зараз вже вона на Сході) та в Харківській області, а також для потреб лікарень Дніпра і військових. Ми також пригнали якусь кількість машин для військових. Один з моїх найшвидших запитів і при цьому складних логістично — це човен, який я купила в Дніпрі, сидячи в Києві. Вранці хлопці його забрали, а ввечері він вже виїхав на завдання. А ще ми відкриваємо другий штаб у Дніпрі, щоб бути ближчими до східної лінії фронту».
ЯК ФІЛОСОФІЯ ДОПОМАГАЄ У ВОЛОНТЕРСТВІ
«У моїй діяльності є багато бюрократії: дозволи, канцелярія у військових частинах, папери, які потрібно підготувати для проходження кордону, робота з генштабом та поставками, які постійно зриваються. Айтівці та бізнесмени, які теж купують броню, не звикли до такого. Також ця система складна для людей, які ніколи не були в ЖЕКу і всі платіжки за комуналку проводили в інтернеті. А от українська академія добре готує до того, що навіть для маленької справи треба писати якийсь незрозумілий папірець. Це хороша школа, щоб не дивуватися. І навіть якщо ти ніколи не працював із фондом, а треба робити акт передачі, наприклад, то ти чудово розумієш, як усе організувати.
Не потрібно читати мільйон книг про успішне підприємництво та менеджмент, щоб з філософською освітою побудувати та викристалізувати систему роботи, а також досить швидко визначити її слабкі місця. Крім того, важлива навичка розмови з людьми, а саме розуміння, що по той бік з тобою не завжди спілкується раціональна людина. В неї може бути свій набір цінностей та своя картина світу. Моя професія від спочатку припускає, що учасник діалогу зі мною матиме абсолютно інше уявлення різних категорій: про те, що таке час, “швидко”, “зрозуміло” тощо.
Крім критичного мислення я викладаю теорію пізнання та когнітивне викривлення, тому чудово розумію, як погано стислі терміни впливають на якість прийняття рішень. І на те, які необдумані рішення можна ухвалити, коли на тебе хтось насідає. Це добре працює, коли потрібно, наприклад, закуповувати те, про що я мало що знаю. А якщо я займаюся забезпеченням армії, то рано чи пізно зіткнуся з цим і з людьми, які захочуть мені продати неякісну броню. Знання, як в умовах невідомості приймати рішення, дозволяють врятувати себе від більшості помилок.
Філософія дозволяє добре впоратися з абсурдністю ситуації, а війна сама по собі абсурдна. Філософи викрили абсурдність і банальність зла ще під час Другої Світової війни, а саме — що не існує загальнолюдських цінностей, які б убезпечили людство від масових вбивств та військових злочинів. Що останні вчиняють не якісь породження пекла, а «маленькі люди», ваші сусіди на поверсі, на мапі. Філософія показує, як вчиняти етично, коли абсолютних цінностей немає (наприклад, проєктна етика, коли людина вибудовує себе кожен раз як проєкт), як віднайти сенс життя у цих жахах (наприклад, той самий Віктор Франкл, який сам пережив концтабори, розробив логотерапію — зцілення через пошук змістів).
В цілому філософія дозволяє трохи тримати себе на плаву. Наприклад, справлятися із вигорянням. В принципі всі люди, які були довгий час у психотерапії, більш-менш підготовлені до цього. Правило “одягай спочатку маску на себе, а потім на інших” особливо важливе для волонтерів. Філософія працює так само — дає ціннісний кістяк і можливість впоратися з абсурдністю та нестерпністю ситуації, наскільки це можливо».
