• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Від кризи до можливості: як філантропія здатна пришвидшити сталі зміни?

Від кризи до можливості: як філантропія здатна пришвидшити сталі зміни?

Від кризи до можливості

Фото: EFC

Щороку European Foundation Centre (EFC) у травні-червні збирає близько 250 організацій-членів на найбільшій європейській конференції з інституційної благодійності. Через COVID-19, запланована у 2020 році конференція була відтермінована, але зрештою відбулася наприкінці жовтня. Команда Zagoriy Foundation відвідала такого роду конференцію вперше. Інсайтами з найбільшої європейської конференції для благодійних фондів ділиться керівниця відділу партнерств та розвитку Zagoriy Foundation Олександра Литвиненко.

Українська спільнота інституційної філантропії представлена в асоціації European Foundation Centre (EFC) лише трьома фондами, серед яких цього року з’явився і Zagoriy Foundation. Стати частиною європейської спільноти фундацій не просто: з моменту заповнення аплікаційної заявки, подання десятків документів і фінансової звітності до отримання фінального позитивного рішення пройшло майже півроку.

Тема цьогорічної конференції звучала так: «Від кризи до можливості: як філантропія здатна пришвидшити сталі зміни?»

Варто одразу розставити всі крапки над «ї» та пояснити, які саме організації у своїй більшості були представлені на цій конференції. Понятійний апарат, яким оперують наші західні колеги, відрізняється від традиційно прийнятого в Україні. Під «фундаціями» (foundations) мають на увазі організації, які мають власні фінансові ресурси і, частіше за все, вони є приватними структурами. 

Тобто, «фундації» не фандрейзять на свою діяльність — це так звані організації інституційної філантропії (institutional philanthropy), наприклад, такі, як Zagoriy Foundation, і ті, які ми в Україні називаємо «приватні благодійні фонди». У випадку з організаціями, з яких у більшій мірі і складається український благодійний сектор, застосовують термін «charities» — під цю категорію підпадають більшість організацій, які фандрейзять на свою діяльність.

Фото: EFC

Для себе я можу розділити конференцію на дві окремі складові: контентну частину і нетворкінг-події. 

Контентна частина складалася з чотирьох блоків: благодійність, демократія, суспільство і клімат.

Організатори конференції обрали чотирьох візіонерів, які розробляли програму по кожному окремому блоку. Сесії відбувалися паралельно, і учасники могли обрати тему (або спікерів) на свій смак. Якщо було не цікаво — можна було слухати іншу панель. Все дуже демократично.

З огляду на мій професійний інтерес, я обрала блок з благодійності (Philanthropy Track). Він був розроблений під керівництвом Люсі Бернгольц, старшої наукової співробітниці Центру філантропії та громадянського суспільства Стенфордського університету, директорки Лабораторії цифрового громадянського суспільства.

Організаціям інституційної філантропії («фундаціям»), в першу чергу, і було адресоване ключове запитання конференції: ​​як вони мають змінитися, щоби прискорити сталі зміни?

Більшість європейських фундацій були засновані більше 100 років тому, і за цей час перетворилися на масштабні структури, які все більше нагадують бюрократичні «корпорації».

Попри ефективні програми і чималі досягнення, так чи інакше питання реформування діяльності організацій традиційної європейської інституційної філантропії стоїть дуже гостро. В часи глобальної нестабільності і численних криз такі структури втратили свою гнучкість і не здатні оперативно реагувати на нові виклики. 

За ці чотири дні я для себе сформулювала ключові інсайти конференції:

Кліматична філантропія — європейські фонди одностайні в тому, що незалежно від місії організації, вона повинна інтегрувати питання клімату в свою діяльність. Кліматичні зміни вже настали, тому людство не має часу відтерміновувати вирішення цього питання «на потім». Зміна клімату є фактором, який спричиняє міграційні і продовольчі кризи, соціальну нерівність, виникнення нових захворювань. Це означає, що кожен фонд повинен дивитися на впровадження своїх програм через призму клімату. Наразі благодійні кошти, які виділяються на протидію змінам клімату становлять лише 2%, у порівнянні з іншими сферами.

Гнучкість реагування — виявляється, що далеко не всі інституції можуть дозволити собі таку «розкіш», як швидку реакцію на спонтанні виклики. Ми все частіше маємо справу з проблемами, на які реакція має бути миттєвою. Сучасні умови вимагають гнучкого, швидкого та глибокого втручання. Таким чином, хоча екстрене реагування на надзвичайні ситуації не є основною діяльністю організації, його слід розглядати як продовження місії.

Кроссекторальність підходів — подолання більшості викликів вимагають застосування тих інструментів, які будуть ефективними, незалежно від сфери і співпраці інституцій, які належать до різних секторів. 

Забезпечення сталого фінансування — «Замість того, щоб оголошувати гранти на окремі проєкти, донорам варто підтримувати організації, які творять реальні зміни», — каже Александр Жіро з Foundation de France. Оголошення грантів з певних тем вбиває креативність і змушує організації «пристосовуватися до уподобань донорів». У часи нападів на права людини та численних криз, які ставлять під сумнів спритність організацій громадянського суспільства, стале фінансування та розкриття потенціалу є ключовим.

Вимірювання впливу (impact studies) — знаю, що цим наразі переймаються безліч організацій. Вимірювати саме вплив (impact — не плутати з outcomes і outputs) — дуже складно, дорого і довго. При цьому не факт, що ці виміри будуть коректними, з огляду на побічні фактори. Європейські фундації одностайні у думці, що замість дороговартісних досліджень впливу з прицілом на 10, 20, 30 років у майбутнє, краще спрямувати ці ресурси на вирішення конкретної проблеми сьогодні. 

Слухати, а не нав’язувати — для приватних донорів важливо розуміти, що не всі організації мають бути такими, як ви. Підхід «знизу — вгору» є релевантним і у випадку з філантропією. Варто прислухатися до потреб і думок організацій, які працюють на місцях, і запитувати, в першу чергу, у них, що для них буде ефективним, і що спрацює для вирішення конкретної проблеми. Не завжди варто нав’язувати власні методи і інструменти, навіть якщо вважаєте, що вони ефективні. Потрібно пам’ятати, що важливий кінцевий результат, і давати простір організаціям, які ви фінансуєте, обирати інструменти, які спрацюють. 

Грантери = партнери — якщо ми прагнемо сталих змін, то ми повинні розглядати кожну організацію, якій надаємо фінансову підтримку, як партнера. Важливо будувати діалог «рівний — рівному». Ми разом співпрацюємо для вирішення певної проблеми. Те, що можуть зробити фундації — це допомогти грантерам пізнати краще як своїх бенефіціарів, так і цільові аудиторії, для котрих вони і здійснюють власну діяльність.

Нетворкінг: використовуємо мить

В моєму випадку нетворкінг відбувався у форматі х2. Так сталося, що я брала участь у конференції також і у статусі учасниці програми NEXT GEN. Якщо коротко, то NEXT GEN — це спеціальна програма для молодих професіоналів благодійного сектору і/або представників організацій, які нещодавно стали членами EFC. Крім основної програми, існує окрема адженда для учасників NEXT GEN — вони мають зустрічі з top-level менеджерами найвідоміших і ефективних приватних фундацій, шанси зустрітися з котрими за межами конференції, особисто для мене, були б мінімальні. Щоб не відволікатися від основної адженди, зустрічі були заплановані в кращих традиціях книги «Ніколи не їжте наодинці»: до/під час сніданку, на кава-брейках і в обід. 

За чотири дні конференції лише в рамках цієї програми я зустрілася з представниками The Robert Bosch Foundation, ERSTE Foundation, Foundation de France and Rockefeller Philanthropy Advisors.

Про що говорили? Спочатку знайомство і small talk, куди без нього. Далі людина окреслювала теми, на які вона готова спілкуватися (і які будуть корисними обом сторонам). В структурах такого рівня існує розповсюджена практика, коли офіційний представник певної організації, з огляду на рід діяльності, має певний «перелік» тем, на які він «має право говорити від імені організації». Наприклад, людина працює керівником проєкту, який займається опрісненням води на Філіппінах, але його організація має ще й проєкт з буріння свердловин в Африці. Його просять дати коментар стосовно останнього. В такому випадку людина ділиться контактами менеджера, який може надати інформацію більш коректно, і просить звернутися по коментар до нього. Це робиться для мінімізації ризиків, адже будь-яка інформація, яка потрапляє в публічний простір, поширюється дуже швидко. Такий же підхід допомагає уникнути ситуацій,  коли через некоректну інформацію організаціям доводиться пускати в хід кризові комунікації. 

Найціннішим в таких зустрічах стало те, що розмови не були модеровані. Організатори конференції створили можливість, а от перебіг діалогу залежав виключно від мене і від співрозмовника. 

Так, конференція яскраво показала, що є речі, які в українському благодійному дискурсі ще не навіть існують, проте буває й навпаки. Багато в чому благодійні практики в Україні є більш прогресивними, ніж у західних колег. Наводжу приклади лише декількох подібних явищ: діджиталізація, новітні способи благодійності, благодійність в один клік. 

З цього приводу ви можете переглянути матеріал, опублікований на Медіа Великих Історій раніше. На прикладі monobank і Приватбанк в ньому пояснено, як працює онлайн-благодійність.  

Але от в чому біда: представники країн східної Європи за всі чотирі дні не говорили по жодному з блоків. Не можу говорити від імені усіх країн східної Європи, але Україні точно є, що привнести в спільноту. 

Чому ж так відбувається? 

По-перше, для європейської спільноти українська благодійність і процеси, які відбуваються в секторі, не є фокусом або сферою інтересу. Україна, як країна з усталеними традиціями благодійництва і меценацтва, а також як країна, в якій благодійність вже стала інноваційною і модною, залишається в тіні інформації про війну на сході, окупацію Криму, низький рівень вакцинації, соціальну нерівність. 

По-друге, більшість приватних фондів в Європі мають столітні традиції і часто просто морально не готові змінюватися. Впровадження навіть невеликих змін їм дається дуже складно. Тим паче їм складно прийняти й той факт, що у відносно молодій країні, яка знаходиться у стані війни і має політичну нестабільність, можуть народитися успішні благодійні практики.

По-третє, в західних суспільствах дуже гостро стоїть проблема недовіри до благодійних інституцій. Приватні фонди, навіть попри те, що вони роблять значне суспільне благо, сприймаються скоріше як інституції впливу. Часто приватні фонди пов’язані з корпораціями засновників, а засилля корпоративного впливу все більше піддається критиці з боку громадянського суспільства.

Але особисто для мене найбільший інсайт конференції лежить навіть не у площині філантропії або нетворкінгу. Він про те, що потрібно перестати ділити світ на «ми» і «вони».

Так, варто обмінюватися досвідом і привозити кращі міжнародні практики в Україну. Zagoriy Foundation вступає в міжнародні мережеві асоціації, в першу чергу, саме для цього. Але ми маємо розуміти, що українцям теж є, чим поділитися з іншими. Я дуже хочу, щоб Україна яскраво засяяла на благодійній мапі світу, й інші країни пишалися тим, що адаптовують українські благодійні практики під національний контекст. 

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже