• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Уроки щастя. Чому українці знову заговорили про філософію Григорія Сковороди

Уроки щастя. Чому українці знову заговорили про філософію Григорія Сковороди

Фото: Сергій Козлов

Як бути щасливим? Як знайти своє місце в світі? Такі питання люди ставлять собі вже не одне століття. Наші сучасники не проти нажитися на цих запитах, продаючи книги та тренінги з особистісного зростання. Намагалися на них відповісти і визначні філософи та мислителі минулого. Серед них — Григорій Сковорода, один із найбільш знакових особистостей в українській культурі. 

*

Сьогодні українці отримали додатковий привід поговорити про свого філософа. На жаль, приємним його не назвеш. У ніч на 6 травня росіяни обстріляли село Сковородинівка на Харківщині. Атака припала на літературно-меморіальний музей Григорія Сковороди — ракета влучила прямо під дах будинку, де свого часу гостював філософ. Будівля вигоріла зсередини. 

Це непростий музей. Останній рік свого життя Сковорода прожив у цьому маєтку. Він належав хорошому другу філософа, колезькому раднику Андрію Ковалівському. Там усе ще можна побачити старовинний парк і сад, де Сковорода любив відпочивати. Збереглися деякі його улюблені місця: 700-річний дуб та криниця. Поруч із музеєм — могила Сковороди зі знаменитим написом «Світ ловив мене, але не спіймав». 

Сковорода після обстрілів

Варварська атака  не тільки привернула увагу до руйнувань нашої культурної спадщини, а й змусила українців замислитися над тим, що Сковорода означає для нашої культури. А також поміркувати над його філософськими ідеями, які так добре накладаються на сьогодення.

Сковорода навчав учнів бути щасливими

Сковорода прожив цікаве життя, особливо останні 25 років у постійних мандрівках. Він не терпів несвободи, не міг довго залишатися на одному місці. Не був лояльним до церковної та світської влади, відкидав будь-який примус та насильство над особистістю. Свого часу Сковорода відмовився приймати чернечий сан, щоб не втратити таку дорогу волю. Філософ був вільним у ті часи, коли більшість людей про це могли тільки мріяти. Кріпаки були власністю свого пана, який міг робити з ними все, що заманеться. Та і люди вищих прошарків також були сковані вимогами та умовностями своєї «касти».

«На перший погляд може здатися, що Григорій Савич Сковорода — з далекого XVIII століття, — розповідає директорка Харківського літературного музею Тетяна Пилипчук. — Але він і тоді був надзвичайно оригінальним як для свого часу. Його ідеї актуальні й сьогодні. Уявляєте собі вчителя, який би запропонував своїм учням бути щасливими? Сковорода не винаходив нічого нового. Але він дуже мудро читав філософів, які жили до нього, а також Біблію. Таке використання думок античних філософів та інтерпретацій Біблії мені видається надзвичайно цікавим. І тим, що може допомогти людині розібратися в своєму житті, віднайти орієнтири».

Зруйнований музей

Сковорода пропонував задуматися, що таке щастя, поміркувати про задоволення, про втілення власних бажань. А вже потім — про те, що приносить справжнє задоволення. Але тут, звісно, без роботи над собою не обійтися, зауважує Тетяна. За її словами, у Григорія Савича варто повчитися тому, як мандрувати до свого власного щастя. 

«Він не боявся зробити власний вибір, — розповідає Тетяна Пилипчук. — Часто світ пропонує нам багато готових, випробуваних, начебто успішних сценаріїв. Ми намагаємось якось їх застосувати у власному житті, не шукаємо власний, не розбудовуємо свою життєву стратегію. Сковорода був тим, хто показував, як важливо бути собою і знайти свій шлях, не боятися прожити своє життя. Він зробив цей вибір для себе, вибір, який здавався йому найбільш спорідненим, найбільш близьким».

Кожна людина унікальна та сповнена талантами

У ніч на 6 липня російська ракета полетіла в харківський педагогічний університет, який носить ім’я Григорія Сковороди. У центральному корпусі обвалилися три поверхи, в інших повилітали вікна. Так виш став одним із десятків навчальних закладів Харкова, які постраждали від дій росіян. 

Сам Сковорода багато років присвятив викладанню, його життя було нерозривно пов’язане зі слобідськими землями. Влітку 1759 року він став викладати у Харківському колегіумі. Тоді ж філософ остаточно оселився на Слобожанщині.

Натоді Харківський колегіум вважався найбільш прогресивним вишем на українських землях. Сковорода поринув у викладання з великим ентузіазмом. Щоправда, він виявився надто волелюбним навіть для такого закладу.

Через конфлікти з вищим духовенством йому довелося двічі покидати колегіум. Спершу через небажання приймати постриг, вдруге — через відмову особисто вшанувати єпископа Порфирія Крайського, який мав особисту антипатію до Сковороди. Водночас він зміг завоювати повагу та любов студентів. Вони регулярно збиралися в домі Сковороди, читали роботи античних авторів, писали вірші та співали.

«Під час лекцій я запитую студентів, чи всі розглядали 500-гривневу купюру. На ній біля портрета Сковороди намальований фонтан. Чотири струмені потрапляють у різні посудини та глечики. Це Фонтан нерівної рівності, який намалював сам Сковорода. Сутність життя людини передана в тому фонтані, — розповідає докторка політичних наук, професорка Галина Куц. — Джерело фонтану — це бог, абсолют, це те, що дає енергію, сенс життя. Вода розливається в різні посудини. А посудина — це кожен із нас. Усі посудини різні. Так само немає жодної людини, яка була б схожою на іншу. Нам усім цей абсолют дає життєву енергію і таланти».

Згідно з поглядами Сковороди, кожна людина наповнена талантами. Тому їй не варто задивлятися на оточуючих і повторювати чужий шлях, каже професорка. Потрібно шукати те, чим сама людина наповнена, реалізувати свої  таланти. Сковорода писав шукати сродну працю. Коли людина займається справою, до якої має хист, яка їй до душі, вона стає вільною та щасливою. На думку філософа, сродна праця здатна звеселяти дух, приносити задоволення та радість. Вона корисна не тільки для того, хто знайшов своє покликання, а й для всього суспільства загалом. 

На відміну від деяких мислителів, Сковорода не протиставляв душу й тіло. Для нього людина — це поєднання одного та іншого, тож варто дбати про обидві сторони своєї натури. За Сковородою, турбота про власний духовний світ цілком природно співіснує з уважним ставленням до себе. 

«Ще згадую такий його афоризм: «Краще вже сухар з водою, аніж цукор із бідою», — каже Галина Куц. — Для сучасної війни, для сучасної ментальності розуміння того, по якому боці барикад ти перебуваєш, — дуже важливе. Краще своє та рідне,  аніж чуже. Дуже багато висловів Сковороди можна застосувати до сьогодення».

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже