Сьогодні в ЗМІ дуже багато говорять про ПТСР: посттравматичний стресовий розлад. За статистикою, він більш поширений у країнах, де відбуваються військові дії, оскільки цей роздал виникає у людей, які пережили травматичну подію чи стали її свідками.
Окрім фізичної загрози, людей у зонах бойових дій переслідує загроза психологічна: це страх за життя близьких і власне, страх перед майбутнім, емоційне виснаження тощо.
Щоб вчасно розпізнати ПТСР і зрозуміти, як діяти, ми задали найпоширеніші питання про цей розлад (і міфи навколо нього) професіоналам.
Знайти відповіді допомагають:
Олег Созонтович Чабан – доктор медичних наук, професор, академік Національної академії наук вищої освіти України, лікар-психіатр вищої категорії, завідувач кафедри медичної психології, психосоматичної медицини та психотерапії Національного Медичного Університету імені О. О. Богомольця.
Наталія Трушина – практикуюча психотерапевтка, травматерапевка, гештальт-терапевтка.
Відповідає: Олег Созонтович Чабан
1) Чи правда, що в кожного в Україні сьогодні є загроза розвитку ПТСР?
Війна та бойові дії є факторами ризику для потенційного розвитку посттравматичного стресового розладу (ПТСР).
Для порівняння: поширеність ПТСР серед населення США та Канади протягом життя складає від 6.1% до 9.2%, тоді як поширеність даного розладу серед населення в зоні бойових дій може досягати 50%.
Разом з тим, на щастя, не в кожної людини, що пережила травматичний досвід, розвивається ПТСР. Окрім самої травматичної події велике значення має наявність попереднього травматичного досвіду, тип зайнятості, генетичні фактори. Наявність депресії або тривоги в минулому, а також відсутність підтримки від сім’ї чи друзів підвищує ризик розвитку ПТСР після травматичної події.
2) Чи можна самостійно розпізнати ПТСР у себе? А в ближнього?
Оскільки ми всі живемо в країні у стані війни, ризик отримання травматичного досвіду є високим для усіх, тому важливо володіти інформацією про можливі прояви ПТСР.
Це може допомогти запідозрити розлад на ранньому етапі та вчасно звернутися за допомогою.
Як правило, ознаки ПТСР розвиваються орієнтовно через 1-3 місяці після пережитої травматичної події та характеризуються наступними проявами:
- Настирливі повторні переживання у вигляді спогадів або флешбеки – найбільш типовий симптом ПТСР. Це коли людина мимоволі і яскраво переживає травматичну подію з відчуттям, що це ніби відбувається знову, включаючи фізичні симптоми (серцебиття, пітливість) та емоції (страх та паніка). Варіантом повторного переживання можуть бути тривожні сни або кошмари про подію.
- Намагання уникнути нагадування про травматичні події: уникнення певних людей або місць, які нагадують про травму, або уникнення розмов з кимось про свій досвід.
- Гіперпильність, підозрілість, відчуття знервованості або перебування завжди насторожі і в пошуку потенційної небезпеки.
- Зміни настрою та почуттів. Зокрема це проявляється негативними переконаннями та очікуваннями – негативним мисленням про себе, інших чи увесь світ, нездатністю відчувати позитивні емоції.
Варто пам’ятати, що діагноз посттравматичного стресового розладу та призначити відповідне лікування може лише лікар-психіатр. Самодіагностика та самолікування можуть погіршити стан.
Тут ви можете знайти більше симптомів.
3) Чим відрізняються ПТСР від синдрома вцілілого?
ПТСР має чіткі критерії діагностики за визнаними класифікаціями психічних розладів (DSM5, ICD 11), основні з яких описані вище.
Синдром вцілілого включає поняття “провини та докорів сумління вижившого, вцілілого”.Він проявляється як надмірна емпатична, альтруїстична реакція та психологічна реакція з переживанням думки “що я не зробив, щоб вціліли інші”. Ще раз наголошу, що це синдром, а не хвороба.
Можна сказати, це своєрідна моральна жуска з ретроспективними роздумами та каяттям.
Якщо такі думки стають настирливими та постійними, вони можуть призвести до апатії та депресії, а в поєднанні з алкоголем навіть до суїцидальних думок. Але в більшості випадків цей синдром проходить сам по собі, якщо людина повертається у реальність сьогодення та продовжує відповідати за себе та тих, хто поряд. Повернення до щоденної рутини, турбот, переживань та радостей життя рятують від цього синдрому.
ПТСР – це психічний розлад. Синдром вцілілого або вижившого – це поняття більш психологічне і воно може бути частиною ПТСР, проявлятися лише деякими ознаками ПТСР, або бути самостійним проявом.
Важливо пам’ятати, що не всі, хто відчуває провину за свій порятунок, мають ПТСР. Та не всі люди з ПТСР відчувають провину.
4) Чи можна повністю позбавитися від наслідків ПТСР?
Так, ПТСР можна вилікувати. На сьогодні є перевірені ефективні методи лікування, які базуються на принципах доказової медицини – це психотерапія та застосування лікарських засобів.
Перебіг захворювання та досягнення терапевтичних результатів можуть варіювати від людини до людини, але підтримка близьких, встановлення чітких терапевтичних цілей разом з лікарем та мотивація допомагають досягти бажаного.
5) Чи правда, що людина, що пройшла війну, зазнає травми, яка супроводжуватиме її все життя?
Ні, це неправда. Людина після отримання воєнного досвіду може потребувати певної адаптації до мирного життя або лікування ПТСР за потреби, але це не значить, що її стан відрізнятиметься від інших людей, які стикнулися із травматичними подіями в мирному житті.
Значна більшість людей, яка проходить через надзвичайні випробування життям у вигляді війн, втрат, насилля, згвалтування, катастроф та ін, через деякий час повертаються у реалії життя без психічних розладів (наприклад, ПТСР), а їхня пам’ять про пережите набуває трансформації і не формується у травматичну пам’ять.
В людині закладена велика генетична програма на виживання та продовження роду. Мозок в процесі еволюції виробив складний, але ефективний механізм припинення страждання як відмови від енергетичної виснаженості без будь-якого результату. Таким чином життя бере верх.
6) Чи рятує валеріана від ПТСР? А інші заспокійливі?
ПТСР – це серйозний розлад, із симптомами якого потрібно обов’язково звертатися до фахівця. Його діагностика та лікування регламентуються спеціальними протоколами та настановами. Застосування безрецептурних лікарських засобів по типу валеріани не здатне змінити перебіг захворювання, або ж навпаки: тривале застосування таких засобів з відтягуванням походу до лікаря може суттєво погіршити ситуацію.
Відповідає: Наталія Трушина
6) Чи існують коректні форми, як сказати близькій людині, що їй варто звернутися до психолога?
Найкраще починати з «я-висловлювання». Наприклад «Я дуже за тебе турбуюсь. Бачу, що тобі недобре вже деякий час. Я намагався/лась, але здається, я не можу тобі допомогти».
Або ж: «Ти розповідаєш про такий важкий досвід, я навіть не уявляю, як ти почувалась/вався. Я дуже тобі співчуваю і від усього серця хочу підтримати, але можливо, спеціаліст, що знається на цій темі, зможе допомогти тобі краще?»
Також можна апелювати до того, що є визначені психологічні розлади, які повинні лікувати кваліфіковані люди. Ми ж не намагаємося лікувати виразку шлунку чи карієс самостійно? А от щодо депресії, тривожного розладу або ж ПТСР – все ще стійкі міфи, що їх потрібно здолати самотужки, силою волі. Це глибоко хибна ідея, тому що душевні розлади потрібно лікувати – людям і справді стає легше.
Існують також ситуації, коли людина стає деструктивною щодо себе і оточуючих. Поговорити про психологічну допомогу – м’яко, але впевнено – дуже важливо, щоб відновити особисті кордони інших людей.
Наприклад, людина, що страждає від розладу (в тому числі ПТСР), стала відстороненою, або ж занадто агресивною – і від цього страждають діти, дружина, з якими раніше були теплі стосунки. Тут важливо не звинувачувати, але показати наслідки. Наприклад: «Зверни увагу, те, що з тобою відбувається, погано впливає на родину. Дитина боїться твоїх емоційних сплесків, з дружиною стосунки охололи. Ти не винен у тому, що в тебе ПТСР – як людина не винна в тому, що її поранило. Але тобі було б легше жити, якби ти попрацював над складними моментами – і теплі стосунки в родині теж відновляться».
Подібним чином можна апелювати до професійного життя – зазвичай, психологічні розлади призводять до складнощів і на роботі. Якщо людина раніше цінувала свою професію, для неї може стати аргументом, що після реабілітації легше буде повернутися до повноцінного робочого життя (у попередній або новій сфері).
З мого досвіду порада відвідати психолога відчувається, як груба, некоректна, коли «відправляють» до психолога без пояснень. Тобто одразу пропонують психолога, замість того, щоб вислухати, відгороджуються цією порадою, як ширмою. Якщо близька людина вперше ділиться якимось важким досвідом, а друг/родич емоційно відсторонюється і починає говорити про спеціалістів – це може сприйматися як зрада.
Також може бути неприємно і викликати спротив, якщо порада сходити до психолога робиться у нав’язливій, категоричній, контролюючій формі, через тиск. Тут треба трохи знати людину і розуміти, наскільки вона дозволяє собою керувати і готова до порад.
7) Чи правда, що всі люди з ПТСР агресивні і схильні до некерованого гніву?
Це не так, скоріше це схоже на кліше із голлівудського кіно. Іноді людина може ставати гнівливою і запальною, але також може стати наляканою, тривожною, або ж усамітненою і уникати соціуму.
ПТСР має три форми: ПТСР зі страхом, із гнівом, із соромом.
При ПТСР із гнівом людина може проявляти агресію (особливо якщо стається флешбек), роздратування, багато часу проводити у агресивних фантазіях, бачити кошмари агресивного змісту. Але навіть в такій формі гнів не обов’язково буде некерованим – залежить від сили розладу.
При ПТСР зі страхом людині більш властива безпорадність, постійна пильність, очікування небезпеки, фобічна поведінка – тобто уникнення будь-чого, шо може нагадати про травмуючі події, навіть якщо це дуже збіднює життя.
При ПТСР із соромом людина переживає відразу до себе, почуття вини за те, що сталося, може бачити неприємні сни про себе – агресія тоді проявляється як аутоагресивна поведінка (агресія, направлена на себе). Тут важливо, що іноді членів родини, дітей ми сприймаємо як продовження себе – і тому при такому типі ПТСР агресія може бути направлена на близьких, але супроводжуватися вона буде соромленням, відразою (тобто ставлення до себе переноситься на близьких).
8) Мій сусід повернувся з війни і має ПТСР. Чи варто мені його боятися і шукати нову квартиру?
Це питання є прикладом міфології про ПТСР та того, як стигматизуються психічні розлади, а люди із такими розладами стають жертвами психофобії та дискримінації.
Поставити діагноз ПТСР може тільки лікар після ретельного обстеження. Побутовим чином поставлені «діагнози» несуть шкоду, тому що у вас з’являється упереджене ставлення до людини, на основі, можливо, хибних даних. На жаль, цей забобонний страх перед можливим ПТСР існує давно: «Повернувся з АТО, точно ПТСР-щик нездоровий». Таке ставлення заважає людині повернутися у соціум і саме по собі стає причиною психологічних складнощів.
За канадськими дослідженнями, ймовірність розвитку ПТСР при сексуальному насильстві у жінок – 50%. З імовірністю 10-20% ПТСР розвивається у людей, що пережили ДТП, несподівану смерть близької людини, або стихійне лихо.
Крім того, ПТСР може виникнути не лише у людини, що брала участь у бойових діях, а у будь якої людини, яка пережила гостру травмуючу ситуацію, або навіть була її свідком. Особливо вразливою групою є жінки, що зазнали сексуального насильства.
Відповідаючи на запитання – мабуть, треба провести опитування і ретельно дослідити життєву історію всіх сусідів, перш ніж погоджуватися на нову квартиру.
Якщо без іронії, то побоювання зрозуміле – хочеться почуватися в безпеці. Ви можете орієнтуватися на реальну поведінку – якщо сусід чи близька людина поводиться ризиковано чи загрозливо – варто розбиратися, обговорювати ці факти з самою людиною, з іншими, зі спеціалістами, вживати заходів.
Якщо ви знаєте, що людина пережила воєнні дії чи складні травмуючі ситуації, варто знати «техніку безпеки»:
– Не робіть раптових, різких рухів (стрибки, махання руками перед носом), різких голосних звуків (хлопки, оплески, окрики)
– Не підходьте до людини зі спини
– Не порушуйте особистий простір (підходити дуже близько, нависати, тиснути, довго і пильно дивитися прямо в очі)
– Не торкайтесь людини без її дозволу
– Якщо ви в одному приміщенні – не блокуйте собою вихід.
Загалом в цих порадах немає нічого особливого, це звичайне дбайливе та шанобливе ставлення до будь-якої людини. Якщо у ваших стосунках раніше було більше близькості та панібратства – краще трохи перестрахуватися та обговорити, чи воно доречне зараз.
9) Чи можливо допомогти собі при ПТСР? Або врятувати від цього розладу може тільки лікар?
Близько половини тих, хто страждає на ПТСР, одужують самотужки упродовж першого року після травмуючої події. Але буває, що незначні спочатку симптоми стають важчими з часом.
Загальне правило таке – якщо вам важко виконувати свої звичні життєві функції (у родині, на роботі, у спілкуванні), це триває довше 6 місяців після травмуючої події і не стає легше – варто звернутися до лікаря або до психотерапевта, який має спеціалізацію по роботі з ПТСР (підкреслюю це, тому що не всі психологи мають таку компетенцію).
Самостійна робота можлива, і навіть необхідна, але вона має обмеження.
Френк Пьюселік, ветеран в’єтнамської війни та тренер, автор американської системи реабілітації ветеранів, розробив робочий зошит «Програми самоуправління для військовослужбовців».
Також існує посібник Мартіни Мюллер «Якщо ви пережили психотравмуючу подію» (можна скачати електронний варіант або придбати – недорога маленька книжечка).
Ці посібники допоможуть краще зрозуміти саме явище ПТСР, його механізми, спробувати техніки самодопомоги. Також вони будуть корисні родині і близьким.
Але той же Френк Пьюселік стосовно бойових травм говорить: «Не думаю, що справлятися самотужки це хороша ідея. В кращому випадку ветерану доведеться пройти через руйнування родини, травмуванні психіки дітей, втрату роботи. Я виходив із ПТСР без спеціалістів, тому що тоді не було альтернативи [за його зізнанням це зайняло у нього 15 років]. Я був на грані смерті, майже помирав… Складність ще і в тому, що коли ти працюєш над собою сам, в тебе немає зворотного зв’язку. Немає кому оцінити, що ти робиш вірно, а що ні, і ти продовжуєш повторювати одні й ті самі помилки».
ДУЖЕ ВАЖЛИВО: якщо у вас є думки про самогубство, або якщо ви почали планувати, як його зробити – ви мусите якомога швидше звернутися до лікаря. Якщо вам важко це зробити, попросіть когось із близьких, друзів, допомогти вам звернутися за професійною підтримкою. В Україні працюють декілька телефонів довіри, зокрема, спеціалізованих для ветеранів, можна подзвонити туди.
Звернення до спеціалістів у більшості випадків допомагає і людина може повернути собі якість життя.
11) Чи всі люди з ПТСР п’ють?
Ні, не всі, але це поширений спосіб тимчасово полегшити свій стан та симптоми (своєрідна «анестезія»). Особливо це характерно для чоловіків (хоча і у жінок так може бути), яким соромно звертатися за допомогою, визнавати, що є проблема – наче це «слабкість».
Ні алкоголь, ні наркотичні речовини не полегшують стан у перспективі, навпаки, погіршують його – ще більше погіршується сон, загальний фізичний стан та життєва здатність організму до зцілення. Крім того хімічна залежність запускає цикл нових проблем (із роботою, сім’єю, стосунками) – і людина потрапляє в замкнене коло.
Детальніше про ПТСР – на інформаційній онлайн-платформі, яку створила фармацевтична компанія «Дарниця».
Платформа має на меті інформувати пацієнтів та лікарів про посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Тут можна знайти інформацію про основні прояви цього розладу, дізнатися про потенційні фактори ризику, підходи до лікування та профілактики.
