Осмислити й осягнути війну складно, але це наша нинішня реальність. У цій добірці — книги авторів різних країн, які написані в різних жанрах (і вірші, і романи, і документальна проза, і нонфікшн-дослідження). Це книги про війни на Балканах, нинішню війну в Україні та зокрема на Донбасі, а також про війни, які росія веде в кіберпросторі. Кожна війна має в собі щось схоже — і водночас кожна різна.
«Абрикоси Донбасу» Любові Якимчук
Це вірші про Донбас у війні і це вірші, якими вони можуть бути тільки після неї: гострими, болючими. «Про війну не буває поезії — про війну є лише розкладання», — як пише Люба Якимчук в одному з віршів збірки. Для поетки, яка народилася Луганщині і чиє рідне місто Первомайськ на Луганщині давно перебуває під окупацією, тема війни є особистою, дуже близькою. Сама авторка називає тексти документальними та навіть автобіографічними, адже в них йдеться про найцінніших та найближчих для неї людей — батьків. Вони теж були змушені виїхати.
Збірку перекладали за кордоном, у США, у Польщі. А нещодавно, вже після повномасштабного вторгнення росії в Україну, Люба Якимчук прочитала свій вірш «Молитва» зі збірки «Абрикоси Донбасу» на 64-й церемонії вручення музичної премії Ґреммі.
«Світлий шлях» Станіслава Асєєва
Ті, хто почитав цю книжку до великої війни, яку розпочала росія проти України, знали раніше, на які звірства здатна країна-агресор. «Світлий шлях» — це розповідь журналіста Станіслава Асєєва про його перебування в концтаборі в окупованому Донецьку. Станіслав понад два з половиною роки провів у нелегальній в’язниці, у полоні російських бойовиків. «Світлий Шлях» — це книга, написана наодинці із самим собою та без можливості щось занотувати на папері.
«Це просто книжка про людину, чим вона є, ким, нащо здатна. Єдиною розвагою, коли я потрапив у підвал, було ходити від стіни до стіни. І це купа часу, аби створити щось у голові. У підвалі був цілодобовий нагляд, коли я почав записувати, то прийшла охорона і прочитала, показала адміністрації. Дописати вдалося вже в колонії», — розповів Асєєв.
«Точка нуль», Артем Чех
Годі шукати правдивіших книг про війну, ніж у Артема Чеха, — його самого мобілізували ще в 2015-му. Збірка есеїв «Точка нуль» є спробою автора показати війну його очима, зобразити реальність, в якій він опинився. Це не про бої й екшни, а короткі репортажні фіксації історій зі служби у війську.
Деякі літературні критики називають цю книжку документальною прозою або ж військовим щоденником. Особливість цієї книжки, як і всієї творчості автора, — максимальна чесність перед читачем. Чехові не йдеться про те, щоб ідеалізувати образ українського військового, тут немає пафосу або штучної героїзації. Тут справжні образи, реальні ситуації й проблеми, правда й щирість, які завжди підкуповують.
«Ця книга не про війну, а про мене — людину, яка мало дотична до війни, до таких агресивних брутальних речей, як зброя — у тих умовах, у яких я опинився. Для мене насамперед було важливо показати себе, сором’язливого, трохи боягузливого хлопця, який потрапив у таку дивну річ, як армія і війна», — ось як розповідає про свою книгу сам Артем Чех.
«Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності» Пітера Померанцева
Ця книга показує складність і заплутаність російської пропаганди, яка є одним із елементів у війні, а також те, що до кінця невідомо, як їй протистояти. Ще одна з важливих тез книжки — про те, до чого можна призвести підтримка популістів. Добре описаний механізм і суть роботи фабрик тролів.
Ще у виданні йдеться про інформаційні війни, ботів, тролів, хакерів, про фейки. А ще, як сказано в анотації, — про ХХ століття, про його інтелектуальний спадок, про Холодну війну і КҐБ, про втрачену ілюзію, що більше інформації означатиме більше свободи та глибші дискусії, про пошук надії. Це також сімейна історія, й історія дисидентства, яка, здавалося, закінчиться у ХХ столітті, але триває.
Пітер Померанцев — британський журналіст, телевізійний продюсер та письменник, фахівець із медіа й пропаганди у сучасній росії.
«Моя батьківщина Югославія» Ґорана Войновича
Це художній роман, а не документальний текст — утім, він буде близьким для українських читачів нині. Війна й розпад Югославії тут є радше тлом, на якому розгортаються події. Текст описує події Югославської війни та її наслідки вустами підлітка, а згодом — дорослого чоловіка. Словенський прозаїк, поет, сценарист Ґоран Войнович розповідає про життя однієї щасливої родини, яке раптово вривається.
Автор досліджує, що стається з дитиною, коли в її дім приходить війна, як це впливає на її дорослішання і які травми викликає.
«Музей безумовної капітуляції» Дубравки Угрешич
Ще один текст балканської літератури, в якій важливе місце посідає тема війни. Це роман-колаж, що складається з багатьох епізодів. Час і місце дії змінюються, мов у калейдоскопі. Усе починається в берлінському зоопарку й закінчується в берлінському фітнес-центрі. Оповідь ведеться пронизливим жіночим голосом, голосом жінки-емігрантки (або біженки).
«Музей безумовної капітуляції нацистської Німеччини» дійсно існував. Його заснувала й утримувала радянська влада для своїх пропагандистських цілей. Дубравка Уґрешич, молода емігрантка з колишньої Юґославії, відвідала його на початку 90-х, коли її батьківщину роздирала війна. Коли впала Берлінська стіна, музей безумовної капітуляції припинив своє існування.
