Чи потрапляли ви в ситуацію, коли, на перший погляд, цілком культурна інтернет-дискусія переходила в обмін взаємними образами? А чи доводилося на власній сторінці бачити злі та в’їдливі коментарі людей, від яких ви навіть не очікували подібної агресії? Спілкування в соцмережах подекуди буває вельми агресивним. Люди охоче «зливають» негатив, зовсім не турбуючись про почуття інших. Розповідаємо, чому це відбувається та як протидіяти агресії в мережі.
Агресія й безкарність
При «живому» спілкуванні бачиш реакції співрозмовників, зокрема і невербальні. Таке спілкування персоніфіковане, є розуміння, хто перед нами стоїть. Агресувати на живу людину складніше. А ось допис у соцмережах — це ніби неживий предмет, пояснює психотерапевт та психолог Руслан Юшкевич.
Соцмережі дозволяють людям бути агресивними. Відповідно людина більш схильна до таких імпульсивних нападок. До того ж, анонімність у мережі тільки посилює відчуття безпеки для нападника. У реальному житті на вияв агресії можна отримати аналогічну реакцію, під час віртуального спілкування — малоймовірно. І не факт, що ображена людина знатиме, куди звертатися. Завжди можна створити фейковий акаунт, щоб лити бруд на інших і при цьому не боятися неприємних наслідків.
«Ще один чинник — це безкарність, — каже Руслан Юшкевич. — Щоб знайти кривдника в мережі, який заховався за акаунтом бота, потрібна серйозна робота, на яку не всі здатні. Тому починається такий собі бокс з переписки. Що більше я агресую (чи агресують на мене), і за це не отримую адекватної відсічі, яка б мене зупинила, то це ще більше породжує відчуття моєї безкарності. Чому саме інтернет-середовище таке агресивне? Бо факторів стримування мало».
Залишити злий коментар — це достатньо безпечний спосіб висловити агресію. Щось подібне може відбуватися і на групових терапевтичних сеансах, зазначає психотерапевт. Люди мають простір, де можуть проявляти будь-які емоції. Але словами можна когось поранити. Через слабку обізнаність та невміння толерантно висловлювати свої думки люди схильні до агресивних випадів у бік інших. А деякі з них взагалі можуть приходити в соцмережі саме для того, щоб на когось напасти, обізвати та принизити.
В окремих випадках агресія може виникати через страх, вважає психотерапевт. Людина боїться, що під час дискусії чужі аргументи можуть змусити її змінити свою точку зору. А визнати свої помилки під силу не всім. Для цього потрібно мати високий інтелект і сильні внутрішні резерви, переконаний Юшкевич. Простіше ставати в дитячу позицію «я або правий, або правий», і, відповідно, агресувати. До речі, агресія не завжди виникає між людьми з діаметрально протилежними поглядами. Інколи навіть невеличких розбіжностей цілком достатньо для взаємних (або ж тільки односторонніх) образ та нападок.
«Ми не завжди даємо право іншим мати власну точку зору, — каже Руслан. — До того ж, живемо у буремні часи, постійно зіштовхуємося з різницею не тільки у поглядах, а й у досвідах. І оскільки не завжди вміємо толерантно ставитися до чужої думки, то більше стараємося просунути власну точку зору».
Не варто недооцінювати й вплив Радянського Союзу, переконаний психотерапевт. У тоталітарній системі бути індивідуальністю — страшно та небезпечно, простіше злитися з натовпом. А на сьогодні натовп доволі агресивний: надто багато накопичилося болю, смертей. Більшість людей не може виплеснути агресію безпосередньо на ворога, тому люди починають агресувати одне на одного.
Травма, породжена війною, також впливає на свідомість. Мислення стає більш одномірним, людина починає думати чорно-білими категоріями, що робить її більш агресивною та несприйнятливою до думок інших.
Як подбати про ментальне здоров’я
Як каже Руслан Юшкевич, для нашого мозку немає різниці: нападають на нас у реальному житті чи в мережі. Мозок достатньо пластичний та адаптивний — і в цьому випадку це мінус. Прочитати якусь агресивну репліку щодо себе — це практично те саме, що почути її вживу. До того ж, під час віртуального спілкування людина може щось додумати за співрозмовника, а це тільки підвищить градус напруги.
«У спілкуванні наживо можна почути інтонації, побачити жести, — каже Руслан Юшкевич. — Можна уявити, що відчуваєте до сказаного мною та мене самого. У онлайн-повідомленнях багато простору для власних фантазій щодо того, що ви вклали в свої слова, трактування залежить від настрою. Якщо в емоційному стані читати хейтерський пост, то це травмує набагато сильніше. Тому важлива інформаційна гігієна. Якщо відчуваєте, що ваше середовище агресивне, нетолерантне, токсичне, то варто обмежити людей, банити».
На власній сторінці не варто соромитися модерування. Якщо туди навідується хтось агресивний та неадекватний, таку людину слід відправити в бан. Але якщо нападки в мережі зачіпають надто сильно, то є причина звернутися до психолога, зауважує Юшкевич. Болісна реакція на інтернет-хамство може свідчити, що якісь внутрішні резерви закінчились, а захисти — ослабли. Варто пам’ятати, що ментальне здоров’я — важлива складова і фізичного здоров’я також. У стабільному стані легше переживати будь-яку стресову ситуацію. Якщо щось сильно виводить з рівноваги, то це перший сигнал того, що таке спілкування потрібно обмежувати, розривати контакти, збільшувати дистанцію. Якщо говоримо про волонтерів, професіоналів, які змушені проводити час в соцмережах, то і тут токсичне спілкування можна обмежити. Наприклад, встановити певні ліміти: частину часу можна присвятити соцмережам, а частину — відпочинку від них.
«Якщо жертва не чинить опору, нападники продовжуватимуть агресувати — аж поки не отримають сильної реакції. Це наче інформаційний вірус, який породжує впевненість, що нормально нападати на того, хто не може захиститися», — каже психолог.
А як самому не стати булером? Як зрозуміти, що власна поведінка в мережі стала надто агресивною? За словами Юшкевича, справжні булери дуже рідко ставлять такі питання. В основі їх булінгу — відсутність відчуття власної провини. Булер не відчуває, що йому потрібно щось змінювати, він впевнений у власній правоті.
«Якщо людина відслідковує за собою певну агресію, то може поставити собі питання «Чи не є я булером?». Це вже ознака достатньо здорової, розвиненої особистості зі своїми межами та кордонами, — каже Руслан Юшкевич. — Варто слухати себе. Ми всі можемо добре відслідковувати свої реакції. Адже відчуваємо, де реально сказали дурницю та зробили людині боляче. Ще один аспект — це фідбек. Можна просто спитати друзів чи знайомих, чи не стали ви надио агресивними останнім часом. Але варто бути готовим до того, що вам скажуть. Відтак подумати, як діяти, щоб не здаватися таким агресивним і не нападати».
Коли виникає гостре бажання залишити злий коментар, варто зробити перерву: походити по кімнаті, подивитися у вікно, випити чаю чи з’їсти бутерброд. А вже потім повертатися до гаджета. Якщо ще хочеться написати щось зле, то це ознака сильного бажання злити агресію. Щоб не стати такою агресивною людиною, потрібно попрацювати над собою і дбати про ментальне здоров’я. Наприклад, читати хороші книжки, дивитися хороші, приємні фільми та казки (особливо дитячі). Побути тією людиною, яка вірить у диво, доброту людей, світлі ідеали. А якщо є бажання глибше розібратися в собі, то можна піти до психолога.
«Агресивне ставлення до світу може свідчити про глибоку травму, яка не дозволяє бачити світле, хороше, — розповідає Руслан Юшкевич. — Це робота для терапевтичного сеансу: розібратися, чому так. У всіх є хороші та погані речі. Тому раджу саморозвиток, психологію, читання добрих книжок, перегляд фільмів, підтримку від хороших людей. І, звісно, здоровий спосіб життя, режим, роботу, яка приносить радість, допомогу близьких. Що наповненіше людина живе, то менш схильна до агресії».
