Втрата близької людини завжди супроводжується психологічними переживаннями. Але як діяти, коли смерть рідного переживає дитина? В умовах війни діти бачать і переживають багато страшних речей, в тому числі і втрату.
Психологиня СОС Дитячі Містечка Тетяна Федотова розповідає, з чого почати таку розмову та як мінімізувати її травматичність.
Як завести тему смерті рідної людини з дитиною? З чого варто почати? Та як заспокоїти, якщо дитина зреагувала сльозами?
Дорослі часто думають, що діти не витримають горя, тому займають позицію не говорити про смерть близьких. Втім, кожна дитина відчуває тривожність та напруженість своїх рідних. Через нерозуміння причини, чому люди навколо почали поводитися не так, як зазвичай, у малюка може підвищуватись рівень стресу та тривоги. Адже діти потребують, аби з ними були чесними. Тому як би тяжко не було дорослим — вони мають сказати дитині про смерть. Найкраще, щоб із дитиною говорила близька для неї людина.
Важливо, щоб розмова відбувалася в місці, де можна побути наодинці. Варто використовувати слова та пояснення, які будуть зрозумілі дитині за її віком.
Уникайте інакомовлення, називайте смерть смертю, не вживайте фраз: «пішов у вічність», «став янголом» та їм подібних. Дитина ставитиме багато запитань щодо втрати близької людини, тому потрібно бути максимально відкритим та терплячим і пояснювати стільки разів, скільки це буде необхідно.
Кожна дитина по-різному реагує на горе. Передбачити реакцію та підготуватися до неї неможливо. Проте в будь-якому випадку дорослим не варто лишати дитину наодинці зі своїми емоціями та думками. Необхідно дати їй час поплакати, виговоритися, можна поділитися своїми відчуттями та переживаннями. Дорослий має дати впевненість дитині, що вона не сама і може розраховувати на його підтримку.
Як показати, що ви саме той/та, кому дитині варто довіритися в цій розмові?
Нерідко після втрати діти замикаються в собі та не мають бажання говорити з кимось про свої емоції та переживання. В такі моменти не потрібно тиснути. Дитина сама відкриється, коли зможе говорити про це. Головне — бути весь час поряд, не нав’язливо, а як зазвичай. Пропонувати допомогу та підтримувати в усьому, бути дуже уважним до дитини. Не приховувати своїх емоцій та не вдавати, ніби нічого не сталося. Завжди бути відкритим до розмови.
Чи варто про це говорити з дитиною лише з якогось конкретного віку? Як поводити себе з кожною віковою категорією та на що слід звернути увагу?
Розберемо уявний приклад: батько загинув, залишилася мати, молодша донька (7 років) та два старших сина (14 та 17 років), а також бабусі, дідусі, тітки та дядьки. Чи слід усій родині дотримуватися однієї «стратегії комунікації»? Або варто пустити це на самоплив?
Кожна дитина, з огляду на свій вік, по-різному реагує на смерть близьких. Тому важливо розуміти особливості сприйняття втрати дітьми різного віку.
До 7 років діти не до кінця розуміють, що таке смерть. Їм потрібно м’яко пояснити, що близька людина вже не повернеться. Обов’язково проговорити, що тато (мама) пішов/ла не через те, що дитина погано поводилась або не слухалася. Адже в такому віці малеча все сприймає крізь призму власного «я», тому всі проблеми та втрати пояснює через свою поведінку. Також варто наголосити, що тато (мама) не кинув/ла її навмисне, вони любили свою доньку чи сина.
Від 8 до 12 років дитина вже усвідомлює, що таке смерть. У неї можуть виникнути проблеми з визначенням власної ідентичності. Часто діти починають приховувати свої емоції, щоб не зробити боляче рідним.
Дорослий має показати дитині, що проявляти емоції — нормально, більш того, потрібно.
Втрата у підлітковому віці характеризується ізоляцією від рідних та пошуком підтримки за межами сім’ї. У підлітків може змінюватися поведінка (наприклад, замкнутість, нічні прогулянки, вживання алкоголю тощо). Вони можуть потребувати «дозволу» на емоції. І дорослий має дати цей «дозвіл» — показати свої переживання та сприяти підлітку усвідомити його емоції. Бути поруч, але не нав’язувати свою допомогу.
Дії родини після втрати когось із рідних мають бути злагоджені та спрямовані на допомогу дитині.
Чи можна якось убезпечити дитину, не зачепивши її ментальне здоров’я та не створюючи тригер?
Звісно, смерть близької людини — це завжди біль, який залишається. Проте сім’я може допомогти дитині пережити втрату. Інколи рідні неправильно пояснюють дітям, що таке смерть. Наприклад, розповідають про це з релігійної точки зору — «Бог забирає найкращих», а потім у дитини виникає злість на Бога. Або ж кажуть, що близька людина в лікарні, відрядженні. Як наслідок — дитина починає панічно боятися захворювання не тільки свого, а й своїх рідних, бо думає, що це закінчиться смертю. Коли хтось із близьких їде, навіть ненадовго, то у дитини спрацьовує тригер, що рідна людина більше не повернеться. Дуже важливо простими словами пояснювати, що таке смерть, та навчити правильно її сприймати.
Дорослий може бути дзеркалом для дитини. Як він реагує на все, так само буде реагувати й дитина. Важливо дати час пережити втрату. Не обмежувати у спогадах про близьких та висловлювати свої переживання з цього приводу. Не варто припиняти розмовляти про померлого. Адже з емоціями простіше все пережити. Хорошою практикою буде створення альбому спогадів, який дасть нагоду ділитися своїми переживаннями та згадувати позитивні моменти. Важлива також рутина та звичний ритм життя — школа, спілкування з друзями, це допоможе дитині адаптуватися до втрати та навчитися жити далі.
Як реагувати на смерть самому, чи варто демонструвати свої почуття і як саме?
Діти все відчувають. Ваш ментальний стан відбивається на їхньому. Дорослий має показувати, що він також переймається втратою. Ви разом можете поплакати, поговорити або ж просто полежати. Так дитина зрозуміє, що вона не сама.
Не варто приховувати емоції та робити вигляд, ніби нічого не сталося. Показова байдужість до ситуації може неправильно сприйнятися дитиною, наче дорослому все одно з приводу її горя.
Проте істерику та депресію малюку краще не бачити. Адже він ще сильніше буде переживати. Дитині страшно в такі моменти, бо вона відчуває, як боляче мамі (татові), й нічого не може з цим зробити.
Що треба пояснити дитині, щоб вона могла переживати втрату, коли важливих дорослих немає поряд (у школі, наприклад)?
Ми всі прекрасно розуміємо, що не можемо контролювати оточуюче середовище. Люди часто можуть ставити не дуже тактовні запитання стосовно смерті. Проте в наших силах пояснити дитині, як реагувати на такі речі. Розповісти, що не завжди потрібно звертати увагу на те, що кажуть люди. Якщо їй неприємно розмовляти про втрату з кимось, варто сказати, що це важка тема, та піти від співрозмовника.
Рідні обов’язково мають повідомити вчителя про втрату. Попросити, щоб в школі також звертали увагу на стан учня чи учениці, але у жодному разі не виставляли жертвою, поводилися як завжди.
Діти в школі можуть допомогти перенести втрату своєю підтримкою. Зазвичай навчальний процес відволікає від думок про смерть когось із рідних. Проте бувають випадки, коли однокласники починають булити. У такому разі краще відразу звертатися до шкільного психолога.
В яких випадках варто звертатися до психолога? Які червоні прапорці про це свідчать?
Інколи дуже важко пережити втрату близького, і допомога рідних може виявитися безсилою. Це проявляється у тривалій некерованій поведінці (дитина весь час плаче або проявляє агресію). Може спостерігатися гостра чутливість до розставання (починається істерика, коли хтось із рідних йде). Повна відсутність будь-яких почуттів теж свідчить про проблеми зі сприйняттям. Можливі порушення сну та апетиту. Дитина може дуже багато їсти або не їсти взагалі, весь час спати або навіть не зімкнути очей. Такі випадки — результат приглушення емоцій.
Також буває, починаються зорові та слухові галюцинації, дитина чує або бачить померлого. У всіх цих випадках варто звернутися за допомогою до психолога, аби непережита травма не позначилася на майбутньому.
СОС Дитячі Містечка — благодійна організація, що комплексно підходить до проблеми сирітства в Україні, працюючи не лише з наслідками, а й над профілактикою шляхом підтримки вразливих родин.
Більше інформації про діяльність можна знайти на сайті.
