Сприйняття людського тіла трансформувалося протягом століть і, здається, досі не прийшло до якоїсь фінальної точки. Суспільство то прославляло підтягнуті атлетичні форми, то воліло до пишних розмірів, то шанувало талію у 33 см, то кричало «будь такою, як хочеш», але завжди транслювало думку про те, яким треба бути.
Медіа Великих Історій з’ясовує, яких змін ставлення до тіла зазнало протягом сторіч та чому звичку робити добрі справи варто починати з поваги та прийняття себе.
Від Античності до сьогодні
Тіло — мабуть, найбільш непостійна «величина». Від Античності до наших днів стандарти краси постійно змінювалися. Наприклад, у Древньому Єгипті була мода на струнких граційних жінок, а у Древньому Китаї полюбляли скоріше мініатюрних. У Стародавній Греції вважали, що головне — гармонія та симетрія, а не товщина талії. Не дарма еталоном краси вважалася скульптура Венери Мілоської, а у неї, якщо пам’ятаєте, гарні, округлі та здорові пропорції. Палеолітична ж Венера має пропорції зовсім інші, які у стандарти того ж XX сторіччя погано вписуються.
В епоху лицарства, XI-XIII сторіччя, в моді у жінок був живіт, який виступав вперед. Дами навіть підкладали під одяг спеціальні подушки та імітували його, на противагу сучасним трендам на накачаний прес і спробам майже не дихати у вузький святковій сукні.
У другій половині XIV сторіччя церква сказала, що форми — то гріх, тому дівчата почали стягувати груди корсетом, аби тіло виглядало пласким.
А от в епоху Відродження все знову змінилося. На полотнах живописця Сандро Боттічеллі, наприклад, ми можемо бачити жіноче тіло у всій красі м’яких ліній. Далі прийшло XVI століття, епоха рококо — і знову кардинальні зміни: перуки для жінок і чоловіків, біла шкіра, мушки, щоб приховати дефекти на обличчі, і гаряча ванна тільки на свята.
За часів королеви Франції Катерини Медічі (з того самого відомого італійського роду) талія жінок піддалася стандартизації і прагнула до моторошної позначки в 33 см. У XVIII столітті повернулася мода на гігієну, апетитні форми та природні параметри, проте здоровий рум’янець все ще вважався ознакою бідності.
Великою модною перемогою XX століття стало те, що французький модельєр Поль Пуаре сказав «корсети повинні залишитися в минулому», а весь світ його послухав. Мерлін Монро зі своїми розкішними формами стала еталоном краси 1950-их років, а занадто худі дівчата викликали скоріше хвилювання за їхнє здоров’я, ніж захват. Потім у другій половині XX століття настала ера «90-60-90», коли подіумні моделі зробили худобу трендом. Чим стрункіша та вища — тим красивіша, а що в той час коїться зі здоров’ям, вже другорядне питання.
Анорексія, булімія, інші розлади харчової поведінки, булінг, шеймінг тощо — все це доводилося переживати жінкам, які в очах суспільства були якісь «не такі».
З огляду на всю цю багатовікову історію напрошується висновок — норми немає, а всі ці еталони та тренди, яким треба слідувати, явища суб’єктивні та мінливі. Зараз навіть вислів «стандарт краси» можна піддати сумніву, адже людина гарна в тому стані, образі та формі, в яких їй комфортно.
Проте сприйняття власного тіла все ще надто делікатна тема. Багато в чому через ЗМІ, телебачення та рекламу, де то весь час щось продають. Дивлячись на ідеальних людей, які через екран засліплюють голлівудською посмішкою, починаєш прискіпливо роздивлятися себе у дзеркалі. Хочеться бути як та білявка з реклами — у неї і вілла розкішна, і життя безтурботне, і все, що треба для щастя.
Але чи робить така прискіпливість нас щасливими насправді? Як перестати хотіти від власного тіла то замало, то забагато? І чому взагалі наш настрій так сильно залежить від сприйняття власного тіла?
Спроба відійти від тваринного
Психологиня та гештальт-терапевтка Вікторія Горшкова, яка зокрема працює з питаннями прийняття власного тіла, допомогла нам трохи глибше поринути в тему:
«Хоч зараз ми й говоримо про тіло дещо окремо, насправді ми цілісні істоти. І, як соціальним тваринам, нам доводиться вчитися жити один з одним. Щоб жити в соціумі, власні потреби доводиться регулювати, а значить знаходити компроміси між “я хочу” і тим, що допустимо с точки зору суспільства. Щоб компроміс був виправданий, виробляються цілі системи цінностей та правил. Наприклад, правило ходити по вулиці не оголеним, а вдягненим.
Для мене зміна ставлення до тіла протягом століть — це, перш за все, про спроби піти від тваринного. Це у свій час породжує відділення тілесного і чуттєвого від інтелектуального. Однак сенсу розбивати цю цілісність немає, тому що ми все одно до неї повертаємося».
Тілесність: зовнішні та внутрішні орієнтири
«Раніше, коли таких швидких способів поглинання інформації, як зараз, не було, на сприйняття тіла людиною найбільше впливали сім’я, суспільство, школа, місце роботи та інше середовище. Зараз, звичайно ж, на це впливають також медіа та Інтернет. Через них нам говорять, що правильно і неправильно, красиво і некрасиво.
Вплив сім’ї (з питання тілесності — прим. ред) на багатьох дітей та підлітків зменшується, тому що в них є можливість зайти в TikTok і побачити купу людей різного гендеру, які тілесно проявляються дуже оригінально. Особисто я радію цим змінам і можливості вибору. Радію, бо можливість проявлятися у своїй самості та автентичності тілесно — це велика цінність. Установки з приводу того, як ставитися до тіла, теж повинні бути, але людина має їх осмислено прийняти, а не виконувати на автоматі» — продовжує Вікторія.
За її словами, інформація, яка впливає на сприйняття власного тіла, зазвичай закладається в нас ще з юного віку.
Не обов’язково через пряму мову — на сприйняття тілесності може впливати ставлення батьків до свого тіла. Сором, наприклад, часто транслюється простими емоційними реакціями — буквально декількох поглядів може бути достатньо, щоб у дитини з’явилося відчуття, що так виглядати певним образом соромно:
«Це відчуття теж необхідно, тому що так сором допомагає нам виживати в суспільстві. Інше питання, що його має бути в міру. Якщо в сім’ї все гаразд з тілесністю, отриманої бази може бути досить, щоб спиратися на неї в майбутньому, навіть у складний період підліткового гормонального сплеску. З базою від батьків також складніше піддаватися хайпу і стереотипам щодо того, як потрібно виглядати в сучасному світі».
Повага до себе
«Повага до власного тіла — це в першу чергу про усвідомлення його можливостей і обмежень. Адже в нарцисичному світі, який нас оточує зараз, є дуже багато вимог до того, як тіло повинно виглядати, як ми повинні себе почувати тощо. Повага до власного тіла проявляється в тому, щоб навчитися його слухати та чути, а також помічати певні можливості чи їх відсутність. Наприклад, одна людина може займатися бігом, а інша зрозуміє, що їй це складно, а от йога добре виходить. Не варто гнатися за трендом. Краще спробувати бути чутливішим до себе, помічати власні тілесні потреби та враховувати обмеження» — продовжує співрозмовниця.
Щоб не загнати себе, Вікторія радить піклуватися про тіло на фізичному рівні, але розуміти це комплексно: не просто давати навантаження, а відчувати тіло й розуміти, що йому потрібно в той чи інший момент. Наприклад, інколи спорт можна замінити прогулянкою, або ж дати собі можливість з’їсти ту страву, яка ніби калорійна — але яку так хочеться.
Називати речі своїми іменами
Варвара Снєдзіна, яка займається сексуальною просвітою у проєкті LOVESPACE, впевнена — розмови про секс з партнером це те, що теж дозволяє більше зрозуміти і прийняти власне тіло:
«Прогалини в сексуальній освіті можуть призвести як мінімум до того, що ви просто не будете знати своє тіло, а в гіршому випадку — нашкодите собі або іншій людині. Одна з причин говорити про секс в парі — це обмін знаннями. Тому що в одного з партнерів можуть бути прогалини в базових знаннях, які в процесі розмови заповнить другий партнер. Взагалі ідеальна історія, коли ви разом цікавитесь, вивчаєте матеріал, читаєте літературу, дивитеся уроки, а потім це все обговорюєте. Це не тільки для задоволення, це ще й про культуру згоди, щоб зрозуміти, у кого які особисті кордони».
Світ не мовчить
Представники некомерційних організацій, брендів, лідери думок усвідомлюють, проблема сприйняття тіла досі присутня в соціумі — багато хто женеться за ідеалом, якого насправді не існує, але натомість отримує комплекси.
Тому замість сексистського «секс продає» у світі маркетингу та реклами новий тренд — створення рекламних кампаній, які надихають любити та приймати себе.
Наприклад, ще у 2018 році H&M відмовилися від ретуші тіла на рекламних знімках на користь природності. На фото перестали прибирати розтяжки, целюліт, рубці, шрами, родимки тощо. Зараз здається, що цей вчинок нічого не вартий, але три роки тому це був дуже сміливий крок для мас-маркету.
Влітку цього року парламент Норвегії прийняв поправки до закону про маркетинг. Коли вони набудуть чинності, організації, компанії та інфлюенсери будуть зобов’язані робити спеціальні позначки на відретушованих фото, якщо за них вони отримують гроші або іншу вигоду. Маркування розробляє Міністерство у справах дітей, рівноправності та соціальної інтеграції, а підставою для його нанесення можуть бути зокрема збільшення губ, звуження талії або додавання м’язів. Особливо цікаво, що ця ініціатива йде з боку держави. Сам парламент зазначає, що це «один із заходів проти нав’язливих стандартів краси».
Парламент зазначає, що це «один із заходів проти нав’язливих стандартів краси».
А у липні цього року українська ІТ-компанія BetterMe разом з креативною агенцією DRAMA QUEEN запустили кампанію VowToMyself. Все для того, щоб люди навчилися неможливому — приймати себе такими, які вони є.
А от сторінка в Інстаграм відомої української реперки Alyona:Alyona з кожним постом запалює мережу, проте не тому, що викликає обурення, а навпаки — схвалення та підтримку. Співачка викладає достатньо відверті фото і у першому ж реченні окреслює проблему, про яку хоче поговорити, додаючи до кожної «я чую галас». У своїх постах Alyona:Alyona розмірковує зокрема про тілесність, ставлення до власного тіла, вплив сексу на самооцінку, цькування за відвертий одяг тощо.
До слів інфлюенсерки прислухаються мільйони, її підтримують в коментарях і часто кажуть, що саме її пости допомогли повірити у себе.
Втім, нерідко можна почути і критику співачки через те, що, мовляв, замість музики вона стала приділяти занадто багато уваги соціальним кампаніям. Добре це чи погано і як взагалі зіркам будувати комунікаційну стратегію, якщо вони хочуть підсилити власною популярністю благодійні ініціативи?
Це тема окремого матеріалу, на який чекайте трохи згодом.
