Грюкнути дверима, тупнути ногою, наговорити зайвого — всі ці дії ніколи не мали бажаного ефекту.
Виконавча директорка Центру Громадянських Свобод і медіаторка Олександра Романцова розповіла, що таке ненасильницьке спілкування і як не виходити за межі екологічних взаємовідносин.
ПЛАЧЕШ? Я ЩЕ Й НАГРИМАЮ
Якщо є ненасильницьке спілкування, то є й насильницьке? В чому воно проявляється?
Насильницьке спілкування, на жаль, довго було традицією, особливо в робочих відносинах. Найчастіше це явище можна спостерігати в будь-якій формі ієрархії — не тільки на роботі, а й, наприклад, в сім’ї щодо слабшого її представника.
Буває насильство емоційне та психологічне. Гіпотетично можна влаштувати його навіть ввічливими фразами — навмисно обираючи слова, які тригерять людину або роблять їй боляче.
А от ненасильницьке спілкування — це в тому числі здатність пояснити, чому ви зараз говорите певні речі? через які почуття. Це про партнерську позицію. Можна сказати:
«Так, у мене сформувалося певне враження, і ось мої аргументи. Я поважаю вас, тому пояснюю, чому вони виникли».
Ненасильницьке спілкування може призвести до поважної позиції один до одного навіть у протилежних думках.
Наведіть приклад насильницького спілкування.
Божевільну його кількість ми бачимо в традиціях виховання, коли дітей карають за допомогою почуття провини та криків. Деяким батькам здається, що коли людина дезорієнтована, плаче і сама знає, що зробила щось не так, вкрай логічно на неї кричати.
Насильницьке спілкування починається насамперед там, де людина має певну владу та можливість її реалізувати. А дорослі превалюють над дітьми емоційно, психологічно, фізично та економічно.
ТРИ РІВНІ МОЗКУ
Виходить, що всі ми так чи інакше вдаємося до нього?
Є теорія про три рівні мозку людини.
Перший, примітивний, сформувався, коли ми були схожі на ящірку. Другий — це мозок ссавця, а третій — вже людський.
Людина в гострому стані емоцій реагує першим рівнем мозку, а в нього завдання просте — вижити. Тому реакції прості: біжи, бийся, роби все, щоб не померти.
Другий рівень передбачає більше розмаїття емоцій. Третій рівень дає можливість домовитися, окреслити перспективу та стратегію, а ще — знайти розуміння того, як конкретне рішення вплине на майбутнє.
Коли навколо нас створюються умови, які ми вважаємо небезпечними, включається перший рівень. Щоб з нього вийти, потрібно себе привчати. На жаль, можна все життя прожити на низинних реакціях і звести з розуму всіх, кого любиш. Ці реакції в цілому не погані, проте інстинктивні й порушують взаємодію.
Комунікація повинна бути ненасильницькою перш за все тому, що вона дає можливість побудувати якісні і довгі відносини.
Чому людина може не усвідомлювати, що поводиться агресивно? Як це помітити в собі?
Варто поставити питання:
А також з’ясувати, чи знає людина, чому ви так поводитесь.
«Чи хочу я такого ж відношення до себе?»
Взагалі насильницька комунікація найчастіше формується з неправильних намірів. Скажімо, людина говорить:
Криками батько чи матір ніби-то прагнуть «захистити». Насправді ж, хочуть вони іншого — отримати власний спокій.
«Я ж хвилююся за свою дитину, тому на неї кричу».
Коли у вас мета захистити дитину, комунікація буде іншою. Ви хочете насамперед пояснити, як поводитися, щоб бути в безпеці.
Чому насильницьке спілкування в дитинстві настільки травмує?
У дітей немає зрілості та фільтра власного досвіду — в них він тільки формується у процесі комунікації. Саме тому агресія так небезпечна по впливу.
Теж саме спостерігається у відносинах фахівців та молодших колег, якщо менш досвідчених цькують за брак досвіду. Це призводить до ураження почуттів, вигорання, нервозності.
Насильницьке ставлення перш за все виникає там, де є влада й ієрархія. Є дуже хороші спеціалісти, які відмовляються від авторитету не тому, що скромні, а тому що розуміють, яка це відповідальність. Треба усвідомлювати, якої сили ця зброя — авторитет.
ЗБЕРІГАЙТЕ СПОКІЙ
Як не стати «жертвою» насильницького спілкування?
Потрібно розуміти, що образитися або скривдитися можна тільки всередині. Це зовсім не означає, що не потрібно захищатися. Варто зупинити людину й повідомити, що вам боляче. Якщо тиск продовжується, це вже розцінюється як агресія.
В таких випадках я прямо запитую, чи є в людини намір мене образити. Якщо так, то чому? Якщо немає, чи розуміє вона, що її дії можуть призвести до порушення нашого спілкування?
Часто це приводить до тями, люди кажуть: «Ну я ж пожартував!», хоча насправді не смішно нікому.
Що відбудеться, якщо відповідати на насильницьке спілкування зворотною агресією?
Це програшна позиція з багатьох причин. Людина кричить, бо не може витерпіти того, що відбувається всередині.
Ви кричите у відповідь, якщо вам так само погано. В сумі маємо двох людей, яким боляче, і вони в стані насильницького спілкування виливають негативні емоції один на одного.
Напруга збільшується. Вмирає можливість розібратися з найважливішим — причиною, через яку обом погано.
Як пояснити різницю між конфліктом і насильством?
Різниця суттєва. Конфлікти — це зіткнення інтересів, коли людина намагається відстояти власну позицію. Вони виникають в будь-який комунікації, це нормально. Вміти добре конфліктувати — це мистецтво.
Насильство — це коли на вас кричать, щоб пригнітити вашу позицію, зменшити цінність і погіршити стан, а також знецінити і не дати реалізувати ваші інтереси.
Припустимо, начальник проявляє насильство — кричить, пригнічує, знецінює — чи варто намагатися його змінити?
Є люди, яким у цьому комфортно та зручно, якщо це модель, з якою вони з дитинства зжилися. Вони навіть можуть переконати себе, що такий начальник сильний, а значить, зможе захистити також і їх інтереси.
Якщо ж вам таке ставлення не подобається, питання в тому, скільки ресурсу забирають сварки. Варто дізнатися, чому людина обирає саме таку форму спілкування. Можливо, в неї наразі певні проблеми.
Якщо ж людина системно намагається погіршити ваш стан, скоротити інтереси та зробити погано, то ви висуваєте ультиматум на кшталт «Такі речі до мене неприйнятні», або для власного ментального здоров’я шукаєте іншу роботу.
Що робити, якщо в розмові зловили себе на проявах насильницького спілкування?
Дуже люблю книжку «Я чую вас наскрізь» Марка Гоулстоуна.
Вона про комунікацію та написана психіатром, який водночас консультує бізнес, — вельми корисний матеріал, рекомендую.
В ній є чудовий розділ, який дасть відповість на питання вище — «Що робити, якщо це ти».
Але скажу так: якщо в людини склалося враження, що, можливо, проблема в ній — це вже маленька перемога.
ВМІТИ СВАРИТИСЯ ТА ХВАЛИТИ
Чула думку, ніби у конфлікті потрібно більше говорити про почуття, щоб він не переріс у насильство. Це так?
Так, це може бути про стан — «я спантеличений», про почуття — «мені боляче», про бажання — «я хочу завершити цей конфлікт».
Ви повідомляєте людині, з яким вашим станом вона наразі спілкується. Це здорова позиція.
У ненасильницькому спілкуванні, до речі, є такі чудові речі як конструктивна похвала.
Ми ніби всі вміємо хвалити. Але якщо ви хочете, щоб людина дійсно сприйняла це не як лестощі, потрібно використати алгоритм: за що конкретно хвалимо, чому це важливо, що це дає. «Ти помив ванну після того, як ми купали собаку. Як наслідок, мені не прийшлося цього робити перш, ніж прийняти душ. Я відчуваю, що у мене є людина, яка про мене піклується. Спасибі тобі за це».
Алгоритми конструктивної критики будується по тій же схемі. Взагалі вся ненасильницька комунікація виходить з розуміння того, що кожна людина цінна — в будь-якому стані, незалежно від того, що думає, говорить або робить.
Кожна людина цінна — в будь-якому стані, незалежно від того, що думає, говорить або робить.
Жести та невербальні сигнали відіграють роль у ненасильницькому спілкуванні?
Дуже. 7% уваги людина звертає на значення слів, 31% — на інтонацію, а всю іншу кількість — на значення жестів, міміки, пози. Так передається інформація.
Повертаючись до теорії про рівні мозку, ось той перший інстинктивний рівень, з яким ми й стикаємося при насильстві, зчитує швидше силу руху, міміку, невербальні прояви.
Тому у нас бувають когнітивні дисонанси, коли те, що нам кажуть, суперечить тому, що ми відчуваємо інстинктивно. Наприклад, хтось говорить ввічливо, але ви відчуваєте, що під цим прихована агресія.
Уявімо той самий конфлікт, який в першому випадку відбувається особисто, а в другому — телефоном. Чи є ймовірність, що вони розв’яжуться по-різному?
Так, адже чим більше рівень конфліктності, тим більше необхідна фізична присутність. Але багато чого залежить від того, на який канал сприйняття комунікації націлений співрозмовник.
Є люди, які краще зрозуміють вашу позицію, якщо ви її напишете.
Яскравий приклад — Росс та Рейчел з серіалу «Друзі», коли вона йому на 15 сторінках пояснила, чому вважає, що саме він винен в розриві. Росс явно не з тих, кому комфортно читати листи — він отримує звідти менше інформації, ніж при живому спілкуванні.
Якщо ви націлилися дійсно вирішити конфлікт, подумайте, яка система передачі більше підходить для вашого співрозмовника. А далі визначте, які інтереси в людини та що вона так люто захищає, що пішла на конфлікт.
Є ще якесь важливе правило в ненасильницькій комунікації?
Нагадую, насильство — це зменшення значущості опонента. Коли до вас звертаються, ви повинні в голові тримати важливу установу: кожна людина має причини та право говорити те, що вона говорить.
Навіть якщо ви почули щось, що не влаштовує, і навіть якщо це стосується оцінки ваших дій — ніколи не починайте репліку з заперечення.
Наприклад, вам кидають: «Ти збрехав!». Почнете говорити «Ні!» — спровокуєте падіння захисного забрала. В голові повинна бути фраза: «Ти абсолютно маєш право на свою думку». Далі варто визначити, чому людина так вирішила, та пояснити власну позицію.
Отже, ненасильницьке спілкування — вкрай філігранна навичка.
Вона тонка, тому що інструментом цієї навички є ви самі зі всіма емоціями та почуттями.
Зрозуміло, будь-яке різке звертання викликає неприємні почуття. Але важливо не піддаватися на реакції першого та другого рівнів мозку і нагадувати собі, що ви — людина, яка може керувати комунікацією.
