• Про Zagoriy Foundation
  • Спецпроєкти
  • Новини благодійності
  • Велика історія
  • Головна
Головна / Велика історія / Не бий дитину: чому українських батьків вчать ненасильницькому спілкуванню

Не бий дитину: чому українських батьків вчать ненасильницькому спілкуванню

Не бий дитину: чому українських батьків вчать ненасильницькому спілкуванню

Фото: Depositphotos

Часом маленькі промови призводять до великих змін. Так сталося в далекому 1978 році під час вручення премії миру, коли слово взяла шведська дитяча письменниця Астрід Ліндгрен. Вона зауважила, що жодна людина не народжується поганою, що причини агресії, якою повниться світ, криються у дитинстві, і що саме поведінка батьків або вихователів багато у чому визначає, яким буде характер дитини у майбутньому. 

На фото: Астрід Ліндгрен, джерело: Wikimedia Commons

Промова викликала фурор в тогочасному суспільстві та спровокувала гарячі дискусії щодо фізичних покарань. Вже через рік Швеція стала першою країною, яка офіційно заборонила бити дітей. На сьогодні тілесні покарання заборонено в 63 країнах світу. У цьому списку є й Україна: Сімейний кодекс забороняє такі дії стосовно дітей. 

Закон законом, але однієї заборони не завжди достатньо, бо в першу чергу люди самі мають збагнути згубність такого «виховання».

20-го листопада ми відзначили Всесвітній день дитини, а 25-го — Міжнародний день боротьби за ліквідацію насильства щодо жінок. А так як привернення уваги до проблеми є першим кроком до її вирішення, ми підготували для вас наступний матеріал. 

Почати з просвіти

Щоб зупинити фізичні покарання, у 2016 році українки Наталія Біда та Олександра Сидорченко розпочали флешмоб «НеБийДитину». У його межах розгорнулася дискусія щодо прийнятності фізичних покарань, що дало старт однойменному проєкту про ненасильницьке виховання.

Щоправда, з головним посилом флешмобу погодилися не всі. «А от мене били, я нормальним виріс!», — такі коментарі можна побачити під будь-якою дискусією щодо фізичних покарань. Автори подібних висловлювань переконанні, що відмова від ременя та потиличника робить дитину неслухняною.

Наталія Біда (фото з особистого архіву)

«Є думка, що люди вітають подібні покарання, тому що відчували їх на собі у дитинстві і, насправді, травмовані цим Людині наскільки важко зустріти цей біль, визнати, що вона ніби заперечує реальність. Тобто били — ну і нічого, нормально. Мовляв, якби не били, не вийшов би в люди. Хоча дослідження доводять протилежне. Чим більше в сім’ї насильства та приниження, тим більша ймовірність, що дитина буде схильна до залежностей та асоціальної поведінки», — коментує психолог-консультант Наталія Біда.

За думкою експертки, домашнє насильство може передаватися з покоління в покоління. Діти, яких били батьки, починають лупцювати власних.

Виникає замкнене коло. Причому реакції можуть бути суто автоматичними. Дитина плаче, а дорослому хочеться нагримати. Дитина не слухається — хочеться її вдарити. На жаль, розірвати це замкнене коло непросто. Як згадувала психологиня проекту Антоніна Оксанич, шведи першими стали боротися проти насильства над дітьми. Причому на державному рівні  — через соціальні та освітні програми, у межах яких батькам пояснювали наслідки насильства. Першому поколінню було непросто перебороти старі звички. А вже їх діти, які виросли майже небитими, мали більше терпіння та співчуття до своїх малюків, простіше сприймали їх сльози та істерики. 

Ні, ненормально

Антоніна Оксанич (фото з особистого архіву)

«Новітні дослідження підтверджують, що психологічне та фізичне насильство вкрай негативно впливає на дитину. Воно знижує самооцінку, породжує агресію та різного роду страхи, руйнує відчуття безпеки, формує тривожність та невпевненість у собі. Застосовують насильство ті дорослі, яких самих виховували у такому підході. Методи виховання закріплюються у психіці дітей. Коли вони виростають та стають батьками, то вже зі своїми дітьми автоматично повторюють це все. Тому батькам буває так важно змінити звичку бити чи кричати на дитину», — розповіла Антоніна Оксанич.

Власні поради, як правильно підтримати дитину, авторки проєкту «НеБийДитину» зібрали у книзі «Розумію тебе. Як виховувати дітей без крайнощів». Там вони розповідають про виховання дітей через призму сучасних знань з психології.  Від самого початку знаходились люди, які звинувачували авторок у пропагуванні дитячої вседозволеності.

Але це позиція чорно-білого мислення, зазначає Наталія Біда:

«Ми тяжіємо до золотої середини. Бо будь-які перегини у вихованні — це небезпечно і неефективно. Фізичні покарання часто руйнують психіку та псують стосунки. Ми теж за встановлення меж, але в більш безпечних спосіб. Тому що межі — це безпека. Дитину можуть карати аж до підліткового віку, але потім, коли вона нарешті отримує змогу чинити опір, то «раптом» починає бунтувати. Мовляв, ви мене не поважали, то чому я маю? 

У школі така дитина може принижувати інших. Бо звикла — хто сильніший, той може принижувати. Або, навпаки терпіти приниження та не давати відсіч. Натомість ми говоримо про здорове виховання, коли є і межі, і емоційний зв’язок».

Причини та наслідки

Природно, що рано чи пізно підліток шукатиме способи самовираження, але при здорових стосунках вони не будуть войовничими чи деструктивними. Важливо пам’ятати, що і в підлітковому віці дітям потрібен емоційний зв’язок з батьками, якими б вони не завдалися колючими зовні. 

«Слухняність йде в комплекті зі здоровим способом виховання. Ми відходимо від старих методів тиску як способу взаємодії між людьми і натомість рухаємося у бік цивілізованих країн, де поважають співпрацю, а не приниження, діалог, а не накази. При цьому батьки зберігають свій авторитет. Але це не той авторитет, що принижує, а той, що дбає, навчає, захищає і поступово направляє дитину до самостійності», — підкреслює Наталія.

Не кричи на мене

Покоління сучасних батьків відчуває величезне навантаження. Ненасильницькому вихованню часто доводиться вчитися, як то кажуть, «в полях». Бо якщо у тебе з дитинства засвоєні якісь автоматичні, деструктивні реакції, то замінити їх дуже складно. Це при тому, що батьки і так можуть бути надто втомленими та звантаженими — у тому числі й очікуваннями щодо того, якою має бути хороша мама чи тато. 

І наостанок Антоніна Оксанич дає три поради, як зупинити себе і перевести енергію в конструктив, якщо виник конфлікт і ви відчули бажання нагримати на дитину.

1) У той момент, коли відчуваєте, що емоції гніву наростають і от-от вибухнуть — переведіть увагу на власне дихання. Зробіть глибокий вдих на рахунок «чотири» і глибокий видих на рахунок «шість». Повторіть так декілька разів, поки не почнете заспокоюватися.

2) Разом з глибоким диханням проговорюйте про себе текст: «Зараз я дорослий, переді мною — дитина. Зараз я старший і сильніший, а дитина — маленька і потребує моєї турботи та порозуміння. Дитина мені ніяк не загрожує, я — в безпеці».

3) Візьміть для себе тайм-аут — час заспокоїтись. Ви можете вийти у іншу кімнату, попити води, вмитися, проробити попередні вправи, лише потім повернутися до дитини та спокійно сказати про свої почуття, почути дитячі почуття та домовитися до чогось.

Нагадуємо, детальніше про ненасильницьке спілкування ми писали за посиланням

Також на Медіа Великих Історій ви можете знайти статті про те, як реагувати, якщо ви стали свідком насильства і куди звертатися за психологічною допомогою

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть цей фрагмент і натисніть Ctrl + Enter

Схоже