Коли у блокованому Чернігові вибухали снаряди, мало хто вирішував питання евакуації 15 маленьких пацієнтів онкогематології дитячої лікарні. І лише волонтери намагалися зробити для цього все можливе. У короткий проміжок часу підвал медустанови було переобладнано під бомбосховище, зроблені запаси води та продовольства. І все ж таки довго перебувати у такому приміщенні діти, з яких п’ятеро були у важкому стані, не могли. До того ж у підвалі шукали захист багато городян, а умови були для цього не підходящими. Люди почали хворіти. Залишалося або чекати, поки маленькі пацієнти помруть від інфекції, або ризикнути і спробувати їх вивезти до Києва.
Зрештою дітей вдалося врятувати, хоча це було дуже ризиковано. Подробиці нам розповів один із засновників благодійної громадської організації Evum Сергій Зосименко, який разом із товаришами займався евакуацією дітей із чернігівської лікарні.
Докладніше про ефективну взаємодію волонтерів із системою охорони здоров’я — у нашому матеріалі.
Було 5-6 спроб евакуації
До початку війни Сергій, спеціаліст з медіаконтенту та підприємець, разом із однодумцями розробили кілька можливих варіантів евакуації дітей із лікарні на випадок війни. Але в стрімкому кругообігу подій жоден з варіантів не спрацював, оскільки зірвалися попередні домовленості щодо транспорту. Тоді волонтери зрозуміли, що мають сподіватися лише на себе.
“П’ять-шість разів ми саджали дітей у транспорт. Але починалися обстріли і доводилося вкривати їх у бомбосховищі. Нарешті обстріли начебто припинилися, проте вивезти дітей ми не змогли, оскільки за Десною почався танковий бій. Ми повернули назад. І лише наступного дня в період короткого затишшя вдалося виїхати. Нам дуже пощастило, так як згодом з’ясувалося, що на виїзді з міста було знищено багато автомобілів”, – розповів він.
Напрацьований досвід Сергій із друзями не раз використовували під час евакуації людей та доставки гуманітарної допомоги. Ідея полягає в тому, щоб розділити автомобільну колону на невеликі групи, аби не бути цікавою ціллю для ворожих безпілотників. Волонтери зізнаються, що морально найскладніше при евакуації — відсутність місць. На щастя, жодного разу їм не довелося когось висаджувати через переповненість транспорту.
Не замінюють собою державу
Сергій почав займатися волонтерством понад десять років тому, коли знадобилася допомогти його другові Єгорові. У дочки Єгора — Анни було виявлено гострий лімфобластний лейкоз. Була розгорнута інформаційна компанія із збором коштів на лікування. Проте врятувати дитину не вдалося, і зібрані кошти були спрямовані на лікування інших онкохворих дітей. Сам Сергій згадував, що процес допомоги дівчинці змінив його. Він зрозумів, що своє життя присвятить допомозі дітям.
“Найголовніше, щоб ми навчилися дбати про тих, кому важко. Розуміти, що ми не станемо гіршими, якщо не купимо собі новенький iPhone, але гіршою стане Україна, якщо ми не відгукнемося на допомогу дитині”, — підкреслив Зосименко. З того часу Сергій разом з однодумцями надає підтримку онкогематологічному відділенню дитячої лікарні у Чернігові. При цьому чоловік вважає, що держава повинна давати той максимум, який може, у той час як мета волонтерів — не замінювати собою державу, а заповнювати порожнечу, якщо чогось не вистачає, аби дитина повністю отримала необхідну медичну допомогу.
“На лікування однієї дитини в онкогематології при лейкозі йде 10 – 12 місяців і витрачається близько одного мільйона гривень. Якщо у дитини дуже складний діагноз і необхідне лікування за кордоном, приходимо на допомогу! У результаті, ініціюється збір коштів або здійснюється пошук клініки, яка би погодилася надати ці послуги та врятувати дитину”, – розповів Сергій.
Всебічна підтримка
Крім надання фінансової допомоги маленьким пацієнтам, волонтери намагаються надавати підтримку медустанові. Допомагають з ремонтом відділень, дістають дороге медичне обладнання. До речі, в Evum вирішили надавати лікарні медобладнання в оренду за 1 гривню — таким чином, волонтери можуть контролювати, щоб надана допомога пацієнтам була безкоштовною і не залежала від перетасовок у керівництві медустанови.
Під час війни Evum також підтримує інші відділення лікарні. Крім того, волонтери допомагають із “гуманітаркою”. Часто до них звертаються мешканці сіл Чернігівщини, які позбавлені сьогодні мінімального набору лікарських засобів.
Є ще одна функція, яку крім волонтерів мало хто надає. Йдеться про створення для дітей позитивних емоцій. На перший погляд, це здається малозначним. Проте, для хворої на рак дитини дуже важливо відчути свята по-справжньому! Це, каже Сергій Зосименко, відволікає від болю, і зрештою позитивно впливає на результати аналізів. У цьому допомагають не лише подарунки, а й різні ініціативи. Цього року волонтери планували організувати для малюків пряму трансляцію НАСА з центру управління польотами, але завадила війна.
“Найголовніше — наповнити життя дитини щодня чимось цікавим, живим. Щоб вона отримала найкраще з того, що їй потрібно”, — наголосив волонтер.
Зосименко вважає, що в Україні потрібно посилити підтримку дитинства. По-перше, діти — будівельники майбутньої держави, а по-друге, саме суспільство покращується, тому що об’єднується для підтримки високих цілей.
“І в цьому випадку онкохворі діти роблять для суспільства набагато більше, ніж суспільство для них. Коли суспільство бере на себе відповідальність за абсолютно незнайому людину, воно стає на один щабель вищим. Так створюється нація”, – підсумував він.
Надія на небайдужих
З початком війни волонтерський рух у системі охорони здоров’я набув небувалих розмахів. Українці допомагали медицини грошима, збиранням медикаментів, виявляли бажання відвозити вантажі до “гарячих точок”. Дуже багато було донорів, особливо у перші тижні військових дій.
Як зазначили у прес-службі Київській міській державній адміністрації (КМДА), запасів крові не просто вистачало — таких резервів у мирний час не було ніколи! Крім того, багато громадян надавали допомогу медичному персоналу лікарень, допомагаючи в якості санітарів, про що Медіа Великих Історій повідомили у міському департаменті охорони здоров’я:
“У заклади охорони здоров’я, згідно з інформацією керівників, відмічалися звернення з боку громадян з пропозиціями допомоги. Усі подібні звернення приймалися з вдячністю. У деяких випадках громадяни допомагали у роботі, яка не є медичною та не потребує відповідної освіти: санітарна робота”, – розповіла начальниця прес-служби департаменту Наталія Вишневська.
Було багато й тих, хто, маючи медичну освіту, став медиком-волонтером. Наприклад, так було у Трускавці Львівської області, де через величезну кількість внутрішньо переміщених осіб чисельність населення збільшилася більше ніж удвічі. Місцева лікарня в результаті зазнавала величезного перевантаження і ситуацію частково вдалося стабілізувати завдяки волонтерам.
До багатьох районів, де відбувалися бойові дії, доставка медикаментів та інших вантажів здійснюється також завдяки волонтерам. Як розповів нашому виданню керівник пошукового загону “Ангел” Микола Полянський, не кожен водій згоден їхати до “гарячої точки”.
“Волонтери це можуть робити”, — наголосив він.
Як би не розвивалися подальші події в Україні, зрозуміло, що країна вже не буде колишньою. Загальне горе об’єднало багатьох. Подальшим розвитком неодмінно мають стати позитивні суспільно-економічні перетворення в державі.
