Тісний гараж на околицях Львова. Всередині гучно грає музика, хлопці в респіраторах балончиками розмальовують машину. Це Нікіта Віска і Павло Гриненко, вони давно звикли працювати в команді.
З 2013 року художники мали багато спільних проєктів — не одна стіна в Україні (та поза її межами) заяскравіла завдяки їм. А з початку повномасштабного вторгнення вони розмальовують пікапи, буси для військових та парамедиків.
Як ви почали працювати разом?
Павло: Мій друг — майстер тату. Він ветеран, воював в 2014 році. Коли почалося вторгнення, він зразу — знову — пішов добровольцем, медиком. Попросив, аби йому розмалювали машину— «швидку». Це була наша перша спроба. Потім його знайомі побачили і передали далі. Вони попросили ще розфарбувати — так закрутилося.
Я тільки в сторіз в інстаграмі розповідав, що ми таким займаємось. Тоді ще працював і боявся: якщо зроблю розлогіший пост, то це перейде в нонстоп по фарбуванню, а треба було ще гроші заробляти. Але тепер це вже не актуально — мені прийшла повістка. Тож проходжу медогляд — скоро треба буде їхати на навчання.
Де берете матеріали, щоб фарбувати?
Нікіта: Спочатку просимо, аби нам скинули світлини, що за автівку треба малювати. Розраховуємо, скільки буде потрібно матеріалу, і купуємо фарбу. Є складнощі, щоб знайти її, бо зараз не завозять. Тож доводиться шукати в різних місцях. Буває, на пошуки одного балончика йде багато сил. Інколи приходиться питати по знайомих, чи можуть вони з Польщі, наприклад, привезти.
Проте все одно трапляються оригінальні палітри, бо не дуже є з чого вибрати. Ось зараз, наприклад, будуть гірчичний і бірюзовий кольори. Зробимо темніше напилення, щоб вийшов нормальний відтінок. Головне — якісна фарба. Ми беремо іспанську, німецьку.
А як готуєте ескізи? Заздалегідь?
Нікіта: Та ні, це більше імпровізація. Ми можемо дійсно оригінально використовувати свої техніки, якими малюємо все життя: різні пружинки, роздуви. Деколи робимо абстракції і обмежуємо себе лише кольорами. Час від часу військові просять зробити якийсь конкретний камуфляж, або піксель, мультикам.
Так розмалювали вже 30 машин.
Скільки часу потрібно, щоб пофарбувати одну машину?
Павло: Приблизно 4-5 годин, але все залежить від розмірів. Якось ми малювали величезний бус годин 10 — заморилися.
А яка реакція військових на вашу роботу?
Павло: До нас приходять із замовленнями під певні потреби. Наразі ніхто не жалівся, ба більше — навіть є черга з тих, хто хоче, аби ми пофарбували їм автівки. Адже маскування на лінії фронту — неймовірно важливий елемент, від якого залежить життя не однієї людини. Ми робимо все швидко і якісно.
Перед тим, як почати розмальовувати машини, ви чули, щоб ваші колеги таким займалися?
Нікіта: Ми взялися за роботу відразу після початку повномасштабного вторгнення. А зараз, мабуть, кожен другий графітник щось малює: як не машини, то каски або ж зброю. У Києві у нас є колега, ми жартома його називаємо комбатом нашого батальйону лакофарбових військ. Він за весну розфарбував 70 машин.
Думаю якби не ця справа, то в мене б вже дах поїхав. Так хоч трішки відчуваю себе корисним. Зараз усі, хто володіє технікою спрею, дуже потрібні. Країні знадобилися такі таланти.
