Українські художні студії вважають, що мистецтво — універсальна мова, і дають можливість людям з інвалідністю, аутизмом та синдромом Дауна працювати на рівних із професійними художниками. Презентуємо деякі з них.
Ще в 40-х роках минулого століття мистецтво, створене людьми з ментальними порушеннями, стали називати l’art brut («необроблене» або «грубе мистецтво»). Згодом завдяки британському досліднику Роджеру Кардіналу термін отримав англійський відповідник — outsider art, «мистецтво аутсайдерів». Так називають твори авторів, які не належать до світу мистецтва «офіційно» (мова про аматорів, дітей, ремісників, а також людей з ментальними чи фізичними порушеннями). Культурні центри у всьому світі пропонують програми для професійного розвитку митців, що належать до outsider art. Подібні виставки проводили Метрополітен-музей у Нью-Йорку й Сучасна галерея Тейт у Лондоні.
Які українські ініціативи працюють у цьому напрямку?
L’art brut у дії
Студію «ательєнормально», в якій разом творять художники із синдромом Дауна і без, у 2018 році заснували Станіслав Туріна (колишній учасник «Відкритої групи»), Олена Васик, Валерія Тарасенко і Катерина Лібкінд.
«Ательє» займається графікою, живописом, колажем, створює колективні проєкти, працює над книгами й експериментує з кіно.
«Майстерня різновекторна, бо самі художники-асистенти (це заснованики, а також Тася Шпіль, Риба Вернер, Тимур Ткаченко) першопочатково працюють у різних техніках», — ділиться Станіслав Туріна.
Під художниками-асистентами Стас має на увазі професійних митців, які працюють у команді.
У 2019 році «ательєнормально» провели першу виставку в галереї The Naked Room.
Принцип ініціативи — долати протиставлення учня й учителя, бо вони працюють в майстерні на рівних засадах.
Власне, співзасновниця студії Валерія Тарасенко сприймає себе радше як підмайстера: «Я часто намагаюсь творити ретельно, методично й “правильно”. [Наших резидентів] нічого не стримує, вони можуть створити роботу за п’ять хвилин, і вона буде повноцінною і закінченою. І тому, по суті, вони — мої вчителі», — розповідає вона Українській Правді.
Як все починалося?
Знайомство співзасновників «ательєнормально» з майбутніми художниками майстерні Євгеном Голубєнцевим і Олександром Стешенком відбулося під час воркшопів німецької дослідницької ініціативи TOUCHDOWN21, що працює з людьми з синдромом Дауна.
Рішення заснувати власну студію з’явилося після знайомства з історією Будинку Художника лікарні Ґуґґінґ. Це австрійська інституція, де проживають, творять і виставляють власні роботи люди, доробок яких можна віднести до течії l’art brut. За багато років діяльності (центр заснували в 1981 році) Ґуґґінґ відкрив безліч майстрів.
Серед інших закордонних центрів, які вплинули на «ательєнормально» — німецький мистецький дім kat18 і галерея ArtBrut у Вроцлаві.
Тим, хто хоче перейняти досвід створення інклюзивної студії, «ательєнормально» радять наступне:
«Пам’ятати, що перед вами не проєктна дистанція, а марафонська, тому набратися терпіння. Не закриватися. Шукати нових знань, вчитися в колег».
Митці студії і самі радо консультують тих, хто планує заснувати подібну ініціативу.
Відкриті для всіх
Знакова виставка, де можна було побачити роботи митців, які раніше залишалися поза увагою галерей — «Лінія. Крапка. Можливості» у PinchukArtCentre. Експозиція відкрилася у вересні 2020 року і складалася з наробку студії «Майстерня можливостей».
«Майстерня» існує з 2016 року і проводить заняття з митцями з синдромом Дауна та аутизмом. Ініціатива пориває з традицією стандартних занять арт-терапією, хоч і використовує деякі її методи. У серці діяльності — взаємодія митців і відвідувачів, мета — відкрити приховані таланти і перетворити потенціал на можливості.
«Майстерня» працює за принципом відкритості — на заняття може завітати будь-хто.
Це і є основа інклюзивності: не відділення людей з інвалідністю в окрему групу, а створення суспільства, в якому комфортно буде всім. Менторами ініціативи стали митці Катерина Бучацька, Микита Кадан, Давид Чичкан та Анна Щербина. Студія створювала цікаві партнерства. Наприклад, на ярмарку «Всі. Свої» продавались сувеніри, створені резидентами «Майстерні»:
«Ми хотіли, щоб [наші відвідувачі] разом із нами створили красиві речі й отримували за це гроші. Ми шукали таку модель діяльності, в якій не було б жалості, натомість була б повага,» — розповідає керівниця проєкту Ольга Шишлова ELLE Ukraine.
Не тільки простір
Часто культурні інституції не мають доступності навіть першого рівня — просторової. Більшість споруд, у яких вони діють, — історичні, тому конструкція й розташування не дозволяють облаштувати будівлі ліфтами та повноцінними пандусами.
Інклюзивність музеїв і галерей, звісно, не звужується до питання пандусів — що і доводять проєкти кураторського дуету «Variable name/Назва змінна» Марини Хрипун і Валерії Карпань. Три роки тому група провела «Інклюзивну фотолабораторію». Це сесії спільної роботи зрячих і незрячих фотографів та фотографок. Важливою частиною комунікації стали світлини, які можна відчути тактильно завдяки їх рельєфності. Цю техніку називають тифлографікою і широко використовують в інклюзивній освіті.
Логічним продовженням фотолабораторії став проєкт Валерії й Марини «Інклюзивний EDU CAMP». Це освітній табір, під час якого працівники культури знайомились з кейсами успішного втілення принципів інклюзивності.
Проєкт також випустив методичний посібник для інституцій та ініціатив, які бажають зробити власні простори і програму інклюзивними. Дописувачами стали співробітники Національного художнього музею, Музея Ханенків, Донецького обласного краєзнавчого музея і Державного історико-культурного заповідника Острога.
Засновниці інклюзивних арт-проєктів Марина Хрипун і Валерія Карпань (ГО «Культурні географії») намагаються позбавити візуальне сприйняття мистецтва панівної ролі. Це, до речі, розширює чуттєве сприйняття у тому числі зрячих людей.
Інституалізовані форми l’art brut подекуди зустрічають критику через використання теми заради маркетингу чи уваги медіа. Поява ж просторів, де творять і насолоджуються мистецтвом пліч-о-пліч люди з інвалідністю і без формує іншу картину, в якій термін «мистецтво аутсайдерів» поступово стає недоречним.
Зрештою, саме творчість допомагає людям краще розуміти різноманіття досвідів і світобачень і не створювати штучні кордони там, де їх не має бути.
