На церемонії відкриття 75-го Каннського кінофестивалю президент Володимир Зеленський звернувся до присутніх кіномитців. У зверненні наводив приклади з історії, коли кіно було пропагандою та, навпаки, закликом до миру. Він також процитував класику антивоєнного кіно, монолог головного героя з фільму «Великий диктатор»: «Ненависть людей пройде, диктатори помруть, а влада, яку вони відібрали у народу, повернеться до нього. І поки люди вмирають, свобода ніколи не загине».
Антивоєнні фільми — це парадокс. Вони показують та викривають війну, проте мають на меті тільки одне: не допустити її. Думки кінематографістів про такі фільми розділилися. Французький кінокритик та режисер Франуса Трюффо стверджував, що будь-який фільм про війну вихваляє її. А Стівен Спілберг, навпаки, казав, що воєнні фільми — неважливо, погані чи хороші — є передусім антивоєнними.
Пропонуємо добірку з 5 фільмів, де автори показували — інколи через насильство, а іноді через гумор та абсурдність — усю безглуздість та недоречність війни і закликали до миру.
«Великий диктатор»
комедія, режисер Чарлі Чаплін, 1940
«Великий диктатор» став для Чарлі Чапліна в багатьох сенсах першим фільмом. Його перша політична сатира. Його перший фільм зі звуком та діалогами. Цікаво, що Чаплін неодноразово виступав проти приходу звуку до кінематографу, адже весь його фірмовий гумор був у стилі слепстік — фізичного перебільшення. Проте саме в цьому фільмі прозвучить монолог героя, який і сьогодні вважається найбільш гуманістичною та пацифістською промовою в історії кіно. Монолог, який і сьогодні продовжує вселяти надію на світле майбутнє.
У фільмі дуже складно не помітити сатиру на Німеччину під час правління Третього Рейху. Головних героїв двоє (і обох грає Чаплін) — Аденоїд Гінкель, який керує державою Томанія і чия політика дуже нагадує політику Гітлера; та єврей-цирульник, який довго перебував у комі і прийшов до тями вже тоді, коли євреїв у Томанії жорстоко переслідували. Історії двох несхожих за характером і абсолютно випадково схожих зовнішньо, людей несподівано переплітаються, коли один намагається вижити, а інший — завоювати світ.
Попри дивну суміш із висміювання фашизму та, звичайно, слепстік-комедії, «Великий диктатор» — це напрочуд добрий фільм про загальнолюдські цінності, який точно змусить посміхнутися.
«Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватись і полюбив бомбу»
сатирична комедія, режисер Стенлі Кубрик, 1964
У 1962-му, під час Карибської кризи, весь світ затамував подих і з жахом спостерігав за можливим початком ядерної війни. Два роки потому вийшла чорна комедія, яка мала на меті показати всю безглуздість плану «гарантованого взаємного знищення».
Назва фільму є переробленою назвою книги американського лайф-коуча Дейла Карнегі «Як перестати хвилюватися і почати жити», однієї з перших у світі книг із самодопомоги. Можливо, вже тут Кубрік почав іронізувати над тим, як люди намагалися «жити» під час загрози ядерної війни. Весь фільм є мінімалістичною іронією. Чорно-білий фільм був знятий усього на 4 локаціях, найвідомішою з яких стала «кімната війни» американського уряду. Ніщо не має відволікати від найголовнішого — героїв і їх надсерйозних діалогів, які від своєї серйозності стають ще більш абсурдними.
Те, наскільки абсурдними можуть бути фігури лідерів, яскраво ілюструє фільм (першим фіналом фільму мала бути битва пирогами, але її вирішили все ж не включати у стрічку).
Усе починається з того, що генерал Ріппер, втративши здоровий глузд та керуючись своєю параноєю, відсилає бомбардувальників на Радянський Союз. Далі президент США разом із військовим командуванням, колишнім ученим-нацистом, доктором Стрейнджлавом та радянським послом намагаються відвернути катастрофу — все той же план «гарантованого взаємного знищення».
«Йди та дивись»
трагедія, режисер Елем Климов, 1985
«Той, хто забуває своє минуле, приречений пережити його знову». Ці слова режисера Елема Климова стали пророчими. У СРСР, а тепер і в сучасній росії, історію неодноразово замінюють міфами, стираючи та переписуючи минуле. Режисер у дитинстві став свідком бомбардування Сталінграду під час Другої світової війни. Досвід жаху війни він відтворив у фільмі «Йди та дивись».
Стрічка описує події 1943 року, коли відбувалися спалення білоруських поселень та геноцид білоруського народу. Підліток Фльора, незважаючи на протести матері, йде воювати партизаном, де знайомиться з дівчиною Глашею. Глядач спостерігає за страшними подіями війни нібито з точки зору цих двох героїв, від чого епізоди здаються то гіперреалістичними, то сюрреалістичними, адже свідомість героїв перебуває під постійним тиском.
«Йди та дивись» став одним із небагатьох антивоєнних фільмів у Радянському Союзі, який намагається передати свій посил через змальовування всіх, навіть найстрашніших, подій війни. У глядача немає вибору, аніж спостерігати за цим пеклом. Назва «Йди та дивись» є цитатою з Біблії (Одкровення Івана Богослова).
«Життя прекрасне»
драма, режисер Роберто Беніньї, 1997
На момент виходу фільму «Життя прекрасне» Роберто Беніньї був відомий в Італії як комік. Тож вихід драми про Голокост з елементами комедії та мелодрами, де Беніньї виступив співсценаристом, режисером та зіграв головну роль, не могло не здивувати. Фільм отримав дуже різні оцінки кінокритиків: одні не схвалювали легкий тон та гумор стрічки, інші, навпаки, одобрювали новий підхід до теми, називаючи його «сентиментальним оптимізмом».
«Життя прекрасне» можна умовно поділити на дві частини. Перша відбувається в 1939 році, коли про тиранічні режими свідчать тільки деталі (наприклад, один ремісник виховує двох синів — Адольфа та Беніто). Це романтична казка, коли Гвідо, звичайний офіціант, із неймовірним почуттям гумору та оптимізму закохується з першого погляду в шкільну вчительку Дору та намагається завоювати її серце. Друга частина переносить на 4 роки вперед, коли у пари вже є син Джозуе.
Гвідо та Джозуе потрапляють до концентраційного табору через те, що вони євреї. Дора добровільно вирішує поїхати з ними, аби не розлучатися. Батько розповідає синові, що це гра, де потрібно набрати найбільшу кількість балів — і ти перемагаєш. Незважаючи на те, що навколо страх і біль, Гвідо вдається захистити сина від реальності за допомогою цієї фантазії.
«Вітер дужчає»
аніме, режисер Міядзакі Хаяо, 2013
Кожна нація по-своєму рефлексує минулий досвід війни. Одним із прикладів Японії можуть слугувати роботи відомого режисера аніме Хаяо Міядзакі. У його фільмах, таких як «Порко Россо» або «Мандрівний замок», герої завжди пацифісти, які свідомо відмовляються від війни або ж до останнього уникають фізичного насильства. Хоча його аніме передає міфологізоване сприйняття світу, воно все одно транслює пацифістський настрій.
«Вітер дужчає» відходить від фентезійних світів Міядзакі. Події відбуваються в Японії, напередодні Другої світової війни. Молодий хлопець Дзіро мріє будувати літаки та впевнено рухається кар’єрою. Це історія його мрії про польоти. Також це історія трагічного кохання, адже його кохана Наоко хворіла на туберкульоз.
Контраверсійно сприймалося те, що Дзіро Хорікосі був інженером-конструктором, який створив винищувачі Mitsubishi A5M та Mitsubishi A6M Zero. Ці літаки Японія активно використувувала під час війни. Стрічка не намагається виправдати героя, радше розмірковує про відповідальність і через спогади війни намагається донести бажання про мир.
