Харківський художник Гамлет Зіньківський продає власні роботи на різноманітних благодійних аукціонах, аби зібрати гроші на допомогу захисникам. Також його малюнки прикрашають посічені осколками стіни Харкова, змушуючи людей зупинитись та задуматись.
***
Довгий час Харків був прифронтовим містом. Щоденні ракетні та артилерійські обстріли пошматували його вулиці та будинки. Сліди від вибухів та численних осколків постійно нагадують, що ворог поруч.
Однак, разом із тим місто продовжує жити. Вибите скло закривають фанерою та забивають дошками. Багато вікон закладені мішками із піском. На вулицях стає все більше людей. А ще, на стінах будинків постійно з’являються нові малюнки. Місто говорить до своїх жителів.
«Війна краде краде багато часу та можливостей». «Війна дає багато часу та можливостей». Такий вуличний малюнок можна побачити на вулиці Римарській. Зовсім недалеко на асфальті білою фарбою обведені сліди від вибуху касетних бомб. Підпис: «Ці квіти не забудеш».
Усі ці малюнки належать харківському художнику Гамлету Зіньківському. Саме він розмовляє із перехожими завдяки вуличному мистецтву. «Весь жах зіллється у канаву часу», — пише Гамлет на дверях одного із будинків.
Також він малює картини. Каже, що це допомагає йому розвантажити мозок та боротись зі стресом. Тому вечорами вмикає музику та сідає малювати. Коли самотньо, телефонує друзям або батькам. Так у розмові з рідними на світ з’являються нові картини.
Роботи художника допомогли зібрати на потреби армії десятки тисяч доларів. Благодійникам вдалось продати не лише його картини, але й інші роботи. Одна з них — залізна терка, зроблена із осколку снаряду.
Малюнки Гамлета залишились на стінах тимчасово окупованих Маріуполя та Бердянська. Художник чекає, що одного дня зможе знову їх побачити.
Гагарін у промзоні
Гамлет Зіньківський народився та виріс у Харкові. Малював із самого дитинства, а після 9-го класу вступив до художнього училища, звідки його згодом відрахували.
Каже, що це його не засмутило, адже на навчання у нього не було часу.
«Я потрапив до шорт листа першої премії Пінчука і в мене почалось доросле життя із виставками та продажами. На той час я вже їздив зі своїми виставками за кордон».
Свій перший вуличний малюнок художник зробив у 2001-му році, ще не знаючи про існування стріт-арту.
Художнє училище, де він вчився, знаходилось в індустріальній промзоні Харкова, заховане серед приватного сектору та заводів. Трохи далі розмістився танковий ремонтний завод.
Дорога до училища проходила через довгий двір, ковзаючи повз велику бетонну стіну. Одного дня Гамлет намалював там Гагаріна, який посміхається, аби додати емоції до сірості навколо.
«Це була кумедна робота, яку я навіть не підписав, бо не знав про існування стріт-арту. Про нього я дізнався лише у 2007-му році. І настільки був вражений, що знайшов фінансування і ми з другом зробили перший фестиваль стріт-арту у Харкові».
Повномасштабне вторгнення застало художника у рідному місті. Ранку 24 лютого він збирався до дитячого інтернату, аби поговорити з дітьми про мистецтво.
Однак, ще до світанку до нього подзвонив друг і сказав, що почалась війна, ідуть бої. Гамлет не повірив, але таки зібрав тривожну валізку і знову ліг спати. Через 20 хвилин пролунали сильні вибухи у Харкові.
«Я тоді подумав: Росії кінець. Вони таки це зробили».
Вранці художник вирішив перебратись до батьків, адже вони жили у старовинній будівлі. Думав, там буде безпечніше через товсті стіни.
Однак, будинок знаходився за 150 метрів від Харківської ОДА. Найближчий приліт був за 50 метрів від домівки, в під’їзді повилітали вікна.
Гамлет відвіз сестру із дитиною до Івано-Франківська і на деякий час залишився там з ними: два місяці займався волонтерством, допомагав як цивільним, так і військовим. Згодом повернувся до Харкова та вступив у добровольчий підрозділ «Хартія».
«Коли повернувся додому, побачив Харків іншим. 8 травня місто було безлюдним, лише волонтери і військові. Ходити по пустій вулиці Сумській – це як ходити по пустому Хрещатику».
Багато харків’ян виїхали на захід України або розкидані по світу. Художник каже, що у місті серед перехожих легко визначити тих, хто приїхав із деокупованих територій. Іноді по очах можна впізнати людину, яка втратила все.
«Вони знаходять знайомих чи винаймають якесь житло, шукають роботу. Але навіть по їхніх обличчям видно, що це люди, які втратили все. Іноді людина з рюкзаком приїжджає і каже: а в мене більше нічого немає. Буває, що все життя вміщується в один рюкзак, а все інше спалене-знищене».
У місті досі небезпечно і часто бувають прильоти.
«Ти не знаєш, куди і коли прилеть. Але вже думаєш: «ну прилетить, ну не буде мене». Це вже рівень: «спокій». Маю розуміння, що навіть якщо мене сьогодні не стане, то жив я точно не дарма».
Замислитись
Після повернення до Харкова художник присвячує багато робіт темі війни та волонтерству. Малює на стінах будинків, дверях та парканах. Його вуличне мистецтво переплітається із посіченими осколками стінами та змушує перехожих замислитись.
«Це — роздуми про війну, а далі вже кожен бачить своє. Не можу сказати, що воно розжоване і вкладене людям у голову. Це така відкрита історія. Бо мене часто питають, що означає робота «Час чує нас». Я кажу, що це абсолютно відкрита для трактування робота. Можете вкладати будь-який сенс. Є те, що я у це вкладав, але я нікому про це не скажу».
Окрім стін, художник розмальовує сліди на асфальті, які залишились після вибухів касетних снарядів. Називає їх «квітами».
«Ці квіти не забудеш», «Нащо така квітка?», «Квітка смерті». Саме такі надписи нагадують про те, що нещодавно тут був обстріл.
Художник часто отримує фідбеки від людей через свої малюнки. Часто вони впізнають його на вулиці, підходять та діляться своїми роздумами та історіями.
Одного разу до Гамлета підійшов чоловік і сказав, що малюнок «Війна краде краде багато часу та можливостей. Війна дає багато часу та можливостей» надихнув його піти здобувати третю вищу освіту. Йому було 43 роки і останніх 10 він мріяв знову вчитись, але постійно відкладав, проте коли побачив малюнок, зрозумів, що час реалізувати задумане.
Інша робота «Всьому свій час, — сказав капітан дирижабля» надихнула дівчину почати писати вірші, адже вона давно про це мріяла.
«Ось такі штуки дуже мене надихають насправді. Іноді незнайомі військові підходять до мене і дякують за мої роботи. Кажуть, що їх це надихає. Для мене найголовніше — змусити людину, яка не збиралась нічого дивитись, прочитати текст роботи і замислитись».
260 тисяч за терку
До волонтерства Гамлет долучився ще у 2014-му році. Його батьки плетуть маскувальні сітки, він також допомагав. Також разом із татом робив «антисепарський хамон»: перекручували сало із часником, фасували та відправляли військовим.
Згодом влаштувався волонтером до харківського залізничного вокзалу. Там потрібно було зустрічати військових, які їхали транзитом та не мали де зупинитись в місті, або були зовсім без грошей. Гамлет чергував вночі, зустрічав бійців, відводив їх до спеціального житла на вокзалі.
«Я давав їм їсти, робив каву-чай, а також будив вранці, якщо треба було».
У 2017-му році за гроші від продажу його картини купили авто для спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі».
На початку повномасштабного вторгнення допомагав цивільним. Зараз — лише військовим. Розповідає, що підтримує декілька батальйонів, в залежності від того, що кому потрібно. Хтось просить машину, дрони або тепловізори, хтось — аптечки та зимову форму.
Аби назбирати кошти на допомогу, продає власні картини та роботи, а також виставляє на благодійних аукціонах.
Нещодавно Гамлет зробив невелику тертку з броньованої пластини, яку йому привезли військові з полігону. І підписав: «Об цю тертушку зітреться вся русня». Під час благодійного заходу завдяки цій роботі вдалось зібрати 260 тисяч гривень на 41 комплект зимової форми.
Одного разу художнику вдалось обміняти дві своїх картини на два тепловізори. Один досі працює, а в інший влучила куля снайпера.
«У мого друга в руках залишилась лише половинка тепловізора. Але, головне, що він живий. Я йому знайшов новий».
Зараз митець хоче більше співпрацювати з популярними блогерами та робити благодійні аукціони. Людина, яка зробить найбільший донат, отримає роботу художника.
Також художник повернувся до свого проекту «365», який робить раз на два роки. Кожного дня він створює малюнок з текстом. Зараз вони присвячені війні. Можливо, колись продасть їх на аукціоні.
«Для мене волонтерство це те, що ти живеш не для себе. Що у тебе є більша ціль, аніж твоє власне життя, твій власний комфорт. От мені за моє життя взагалі не соромно. Коли я входив у війну, у мене було 700 доларів. Зараз маю борг у сумі 17 тисяч доларів. Це те, що я купував, як волонтерку, бо треба було дуже терміново знайти та передати».
Реабілітація та IT
Гамлет мріє разом зі знайомою відкрити у Харкові реабілітаційний центр, де будуть надавати психологічну допомогу військовим та реабілітувати.
«Наприклад, будемо вчити людей користуватись протезом та пристосовуватись до нового життя».
Художник вже знайшов будівлю, яку хотів би викупити та реставрувати. Приміщення велике, має два поверхи. Перший поверх віддав би для реабілітаційного центру, а другий — айтішникам, щоб робити навчання для військових.
«Адже людей розумних дуже багато, вони просто IT ніколи не займались».
На тимчасово окупованих територіях залишились роботи художника, доля яких поки невідома. Наприклад, у Маріуполі є малюнок із надписом «Від себе не сховатись навіть в укритті». Ще одна робота є у Бердянську.
В Ізюмі малюнки Гамлета пережили окупацію. Досі є стіна із надписом «Я вчуся відсікати все зайве» та «Бункер сподівань».
«Місто просто знищене, майже не залишилось будинків. Але мої роботи якось вціліли».
Художник каже, що у нього є можливість поїхати за кордон та робити виставки там – наприклад, запрошували в Осло та Сан-Франциско. Однак, він відмовляється.
«Я зазвичай відмовляюсь від міжнародних виставок, а якщо і погоджуюсь, то роботи відправляю, а сам не їду. Мені зараз хочеться бути тут. Так, це складно і втомлює. Але у мене таке насичене життя, що я день у Харкові не проміняю на місяць в Осло. Після перемоги можна буде їздити по всьому світу, а зараз важливо те, що я вдома».
