Знайомтеся з українськими дизайнерами, які пропагують свідому моду.
Модна індустрія — це красиво, дорого та… шкідливо. У 2012 році у журналі Natural Science опублікували звіт, у якому йшлося: тканинна промисловість — друга за рівнем забруднення води після сільського господарства. Згодом журналісти почали заявляти, що модна індустрія шкодить природі не менше, ніж нафтовидобування.
Хоча у New York Times назвали цю новину «найбільшим фейком свого часу», фешн-індустрія все ж залишає помітний слід на екології. Як мінімум, через кількість невикористаних тканин та залишків від колекцій.
Тому сьогодні дизайнери частіше орієнтуються на sustainable fashion — або свідому, екологічну моду. Вона базується на трьох принципах:
— reducing (дбайливе використання ресурсів);
— recycling (переробка тканин чи речей і виготовлення з них нових);
— upcycling (повторне використання готових речей).
Про екосвідомість ми поговорили з українськими брендами та художницею по костюмах, які використовують вінтаж або залишки тканин для виготовлення нових речей.
Софія Русинович, бренд ROUSSIN
В університеті я не могла дозволити собі дизайнерську річ, навіть коли її продавали зі знижкою 70%. Коли мені вдавалося її придбати, я носила річ дуже дбайливо, як щось унікальне й дороге.
Кожен дизайнер вважає себе художником. Ніхто не хоче шити мас-маркет. Хочеться створити щось особливе, щоб річ була арт-об’єктом. Щоб люди, які купують твій бренд, відчували себе, як я колись в університеті. Я хочу, щоб мої речі передавалися з покоління в покоління, щоб про них розповідали історії.
Цей підхід лежить в основі бренду ROUSSIN. Речей не повинно бути багато, але вони повинні бути якісні й довговічні. Для мене це — екосвідомість. Людині достатньо кількох речей. Проте, якщо ці речі — арт-об’єкти, вони не виходитимуть з моди поколіннями.
Командою ми не виробляємо багато речей, максимум п’ять виробів одного типу. Тому відходів від виробництва залишається небагато. Але і їх достатньо, щоб створювати нові речі. Пам’ятаю, як ми переробили три пари непроданих джинсів на підкладку для панамок і топи для нової колекції. Якщо річ не сподобалася, не бачу сенсу, щоб вона лежала. Це ресурс для виготовлення чогось нового.
У своїх колекціях я також використовую нові тканини, оскільки без них не будуть залишатися відходи. Але багато рулонів надходять із браком. Це особливо видно на білій тканині. У таких випадках ми розписуємо речі в тих місцях, де є нюанси.
Розпис ми використовуємо також у випадках, коли клієнти зносили якусь річ нашого бренду. За допомогою аерографа я виправляю вигорілі місця або потертості — і річ знову можна носити.
Раніше ми представляли бренд у магазинах. Але продажі йшли погано, залишалися стоси непроданих товарів. Нам доводилося їх переробляти у новий одяг. Я часто розписувала речі, створювала з них нові нашивки. Зараз від ідеї посередників ми відмовилися і повністю перейшли на продажі з сайту, а отже, не шиємо зайвого.
Пам’ятаю експерименти з пластиком. Командою ми зібрали мішки відходів і зробили з них бананки та рюкзаки. Ідея людям сподобалася, але купували речі неохоче. Як наслідок, зараз у нас є склад цих товарів. З огляду на те, що пластик розкладається 400-500 років, колись ми їх все ж продамо (сміється).
Де беруть вторсировину
Я — емпатична людина. Якось я вирішила: «Спробуй зібрати пластик у себе на балконі». За два місяці колекціонування я не змогла туди зайти, бо все було завалено відходами. Я з жахом усвідомила, як сильно ми забруднюємо природу.
З тканинами була інша історія. Любов до клаптиків передалася мені від мами й бабусі. Вони теж шиють. У дитинстві я не викидала залишків від пошиття. Мені здавалося, що рано чи пізно я щось з них зроблю. Так і сталося.
З клаптиків можна пошити все що завгодно. Пам’ятаю, спершу їх було так багато, що ресурсу вистачало з головою. Зараз їх мало, тому доводиться шукати. Нещодавно я знайшла місце, в якому від виробництва залишається багато відходів. Навіть запропонувала їм співпрацю, але вони забули про моє прохання і все викинули.
Про те, чи вибирають українці екоодяг
Коли людині подобається річ, вона не особливо думає, з чого це зроблено. Наприклад, ми робимо речі зі шматочків тканин і додаємо на них рефлективні елементи. У колекції ROUSSIN є такі худі, і люди їх охоче беруть.
Шматочки з трьохнитки — тканини для виробництва худі — бувають різних відтінків. Якщо з’єднати такі елементи за принципом «тіло з одного відтінку, капюшон — з іншого», люди вважатимуть це браком. Але коли робиш річ з безлічі різних клаптиків і творчо це переосмислюєш, люди купують це як прояв бренду. Вони вважають це особливим задумом дизайнера.
Проте буває інакше. Раніше ми пробували робити одяг з пакетів супермаркету. Для речей вони не дуже хороші, хоча, наприклад, бананки виходили прекрасними. Коли ми говорили, що це зроблено зі сміття, клієнтам було складно ухвалити рішення купити таку річ.
Останнім часом ми не стикалися з негативними реакціями щодо вторинного виробництва. Але ще два роки тому можна було почути різне. Пам’ятаю, як на виставках від «Всі Свої» гості спочатку реагували із захопленням на плетені сумочки з пакетів. Але як тільки дізнавалися, з чого вони зроблені, йшли з огидою. Причина у тому, що на подібні маркети приходить вкрай широка аудиторія. Вона просто не наша.
Подібна реакція трапляється не тільки на екомоду. Пам’ятаю, як один клієнт відмовився купувати сумку з рефлективними нитками, тому що не зрозумів, навіщо це. Натомість він вибрав класичні чорні. Хоча рефлектив допомагає людині бути видимою вночі (а отже, додає безпеки — прим. ред.).
Ми не завжди готові до нового. В Україні бояться всього, що «інакше».
Про майбутнє моди
Я не кажу, що мої речі — з відходів. Я завжди кажу, що це було сміття, яке стало річчю. Відходи — невичерпний ресурс. З перероблених матеріалів можна робити все що завгодно. Я щиро не розумію, чому в Україні так мало людей цим займаються.
Проте я все одно вважаю, що мода буде ставати більш екологічною, а дизайнери будуть переходити на усвідомлене виробництво. Ще пів року тому в Україні неможливо було купити перероблену тканину. Сьогодні ми вже знайшли плащівку з переробленого поліестеру. Щоправда, якість все ще сумнівна. Тканина тонка, є ймовірність, що речі будуть швидко рватися. Але я вірю, що з часом якість стане кращою. Ми будемо отримувати перероблені тканини, які не поступатимуться за якістю новим.
Відкритим залишається питання складності переробки. Наприклад, як переробляти бавовну? Вона зшивається поліестеровими нитками. Бавовну, напевно, потрібно буде кидати в якийсь чан, щоб поліестер розчинився, і з нього можна було сплести нову тканину.
Я вірю у вчених. Впевнена, скоро з’являться матеріали, які будуть легко перероблятися і комфортно носитися. Це — майбутнє моди.
Ольга Бончева, бренд Oversized Studio
Наприкінці 2018 року я закінчувала навчання на стиліста, починалася практика. Тоді я працювала на зйомках, і була потреба в незвичайних речах. Їх було важко знайти.
З іншого боку, я сама обожнювала оригінальні та нестандартні речі. Так, мода на оверсайз і відсутність його в магазинах привели до думки про second hand, де я натрапила на перші чоловічі величезні костюми. Спочатку я приносила їх на зйомки в оригінальному вигляді, вже після — вирішила підігнати під себе. Результат виявився приголомшливим: всі питали, де дістати такий костюм. Так і народився бренд. Перше випробування на попит пройшов на маркеті Kyivness.
Бути екосвідомим брендом не було головною ціллю від початку. Усвідомлення цього прийшло згодом і склалося в єдину концепцію Oversized Studio.
Робити одяг в єдиному екземплярі, в улюбленому стилі оверсайз і маскулінність… А ще й бонус — екологія, яка захопила мене в процесі побудови такого бренду. Тепер я сортую сміття і ставлюся до відходів зовсім інакше. Перетворитися на апсайкл-бренд не було важко, адже мені все відомо про створення бренду більш класичним шляхом. Стати екологічнішими — це лише невелике ускладнення до основного завдання.
Матеріал для речей ми шукаємо по всьому світу. Одне з основних джерел для нас — second hand і ресейл-платформи. З появою моди на усвідомленість і екобренди, якісного матеріалу стало менше. Але у нас є налагоджені канали поставок, де ми завжди знайдемо «той самий класний піджак». Наш основний критерій пошуку — чудова якість, яка майже недоступна у новому одязі.
В Україні ресайклінг став точно більш поширеним, ніж у 2018 році. Ми були одними з перших, хто застосував цей підхід, чому я дуже рада. Ми задаємо тон ринку вторинного споживання. Перевага ресайклінгу — у можливості відрізнятися, бути унікальним і оригінальним. Зараз у світі з цим біда. А у нас завжди можна знайти щось супер незвичайне. І тебе завжди у цьому помітять.
Тільки ніхто не повинен забороняти собі творити й реалізовувати ідеї, якщо раптом вони не усвідомлені. Творчість — теж важливий аспект. Без нього мода — вже комерція.
Звісно, я радію, коли людину турбує щось більше, ніж ідея. Але я за відсутність засудження.
Анастасія Горохова, бренд Gorohova Atelier
Я займаюсь вторинною переробкою сировини ще з дев’ятого класу. Не вміючи шити, я почала створювати рюкзаки із переробленого джинсу зі шкірою. У мене з’явились перші замовлення, і відтоді я зрозуміла, чим хочу займатись.
За період навчання в університеті переробляла багато різних матеріалів: бавовну (сорочки), пряжу (б/у светри), джинс, шкіру та багато іншого. Проте також я мала створювати одяг з нових матеріалів. Утворювалося настільки багато відходів, що мені ставало страшно. Уявіть, яких масштабів сягає виробництво на фабриках? Тоді я задумалася про майбутнє планети, яка ітак вже занадто засмічена.
Я вирішила, що є сенс працювати над тим, аби знизити негативний вплив діяльності дизайну одягу на навколишнє середовище. Так і виник мій бренд.
Я купую джинси на секонд-хенді та даю їм друге, набагато цікавіше життя.
Я розрізаю та перекроюю їх в абсолютно нові речі. Перу за великих температур, іноді виварюю у хлорці, роблю дірки, потертості та інше. Крім того, клієнти здають мені свій непотрібний одяг на переробку, і ми створюємо для них нову круту річ.
Шити одяг з використаних речей набагато складніше та дорожче, ніж із нової тканини. Кожна річ є унікальною через матеріал та не може повторитися один в один. Вона потребує особливої уваги, індивідуального підходу та спеціальних технологій виготовлення, які я самостійно придумала та використовую для пошиття речей бренду. Але мене це не лякає, а, навпаки, надихає. Це певний виклик для художника.
Про альтернативну моду
На планеті є багато брендів та великих виробництв, що виготовляють одяг класичним шляхом. Це засмічує навколишнє середовище надмірною кількістю часто нікому непотрібного мотлоху. Тільки на виробництво тканин для нього йде безліч природних ресурсів, яких наразі стає все менше. Мають з’являтися альтернативні бренди та можливості переробляти різні відходи виробництва, вживані матеріали, сміття у нові речі. Інакше всі ми опинимось у великій екологічній халепі. Нам буде не до моди. Особливо це буде стосуватися поколінь наших дітей та онуків. Тому, якщо ми їх любимо (навіть якщо ще не маємо), повинні дбати про майбутнє заздалегідь.
В Україні свідома мода розвинена не на такому рівні, як у деяких європейських країнах. Але вона набирає обертів. Я не можу сказати, що кожен бренд має працювати саме у цьому напрямку. Але точно можу сказати, що виробники будь-якої продукції мають задуматися над тим, як їхній продукт впливає на людей та навколишнє середовище. Круто, якщо це стане своєрідним змаганням, у результаті якого проєкти, що завдають шкоди своєю діяльністю, втратять попит користувачів.
Неможливо абсолютно всі елементи гардеробу виготовляти із перероблених матеріалів та змусити абсолютно всіх людей споживати тільки такі товари. Але можна надихнути їх на свідоміший стиль споживання. Йдеться про вибір речей із вторинно-переробленої сировини, зменшення об’ємів покупок, ремонту зіпсованих речей. Краще обирати якісніші речі із натуральних матеріалів, пофарбованих не шкідливими для здоров’я фарбниками. Це один з варіантів розвитку моди — бачити у ній спосіб донести до людей цінності та потребу ставитися до споживання інакше. Я кажу не про тільки про одяг, а й про життя загалом.
Леся Патока
художниця з костюмів, дизайнерка
Тему апсайклінгу та ресайклінгу ми використали у кліпі ONUKA Zenit. Цей ролик нагородили на Барселонському фестивалі кіно Around International Film Festival Barcelona 2021 як найкращий європейський кліп.
Усі образи героїв та сам образ Нати Жижченко (солістки гурту — ред.). створені з вторсировини. Це концептуальне рішення, за допомогою якого з’явилася можливість розказати про екосвідомість широкій аудиторії. Це стало викликом для нашої команди. За обмежений час нам треба було знайти матеріал, щоб максимально швидко створити образи.
Дві доби я та ще четверо колег відбирали речі на секонд-хендах. Назбиралося два повних візки. Пам’ятаю, як нам довелося викликати таксі-бус, щоб перевезти 12 мішків одягу.
Серед образів були ті, які ми створювали тільки зі штучної шкіри. На них пішли усі куртки. Був африкано-український персонаж у шубі з бахромою. На неї пішли реглани, світшоти та інший трикотаж. Спідниці та одяг ми перешивали зі штор. У кравчинь утворилися мозолі після нарізання матеріалу. Звісно, було б легше закупити готові тканини. Але, по-перше, на це треба було б віддати шалені бюджети. По-друге, світ й так занадто перевантажений речами.
Згодом вийшов ще один кліп — «СЕАНС», у якому ми також створювали образи з вінтажу. Але тут трохи інша історія. Якщо для Zenit ми повністю перероблювали речі на нові, то для цього ролику тільки «підганяли» їх під Нату. Естетичним натхненням став Радянський Союз та період Німецької Демократичної Республіки. Це специфічна кольорова гама, тьмяні кольори. Maneken (саунд-продюсер та чоловік Нати — ред.). поставив за вимогу, аби кольори костюмів вписувалися у локацію. Я не змогла знайти відповідних тканин у магазинах. Потрібні були унікальні речі, які можна було придбати тільки на секонді та барахолках. Деяким з тих речей, як на мене, було понад 50-60 років. Ми ушивали величезні чоловічі костюми, змінювали форму вінтажних комірців. Вийшло щось космічне, ні на що не схоже. Це був найвищий пілотаж — гармонійно поєднати вінтаж, аби він виглядав стильно.
Цими кліпами ми показуємо, що необов’язково мати величезний бюджет і купувати тканини за мільйони, аби створити щось неймовірне. На секондах можна знайти унікальний одяг, який не купиш у мас-маркеті. У таких образах можна виглядати стильно поза часом та поза трендом.
Про унікальність вінтажних речей
У роботі я користуюся новими тканинами також. Все залежить від задач. Якщо потрібно пошити концертний костюм, ми використовуємо нові матеріали. Вони не повинні м`ятися, на них не має виступати піт. Є особливі вимоги, які вінтаж не задовольняє.
Ситуація з кліпами чи фотосесіями інакша. Образи для них часто використовуються один раз. Немає сенсу витрачати на це шалені кошти та ще й засмічувати планету.
У людей старшого віку досі є дивний стереотип щодо секонд-хендів. Ніби люди, що там купують речі — бідні. Проте за кордоном більшість людей саме там й одягаються. Я обожнюю вінтажні маркети у Берліні чи Будапешті. До речі, там одяг може коштувати усі €50.
Хіба можна сказати, що молодий хлопець з «макбуком» та «айфоном» — бідний? Але він одягається на секонді. Так точно ексклюзивніше. Хотілося б вірити, що більшість нашої молоді — екосвідома. Але частіше відіграє роль унікальність, яка є у вінтажних речах і відсутня у магазинах.
Я сама часто їжджу до секондхендів на Академмістечко. Знаходила піджак Max Mara, Miu Miu за «соточку» або мій улюблений нідерландський бренд Scotch & Soda. Часто на секондах я знаходжу якусь річ для селебрітіс, яку вони довго шукали. Регулярно зранку зустрічаю хлопців, які вже чекають на «завоз», щоб відхопити щось класне і потім перепродати. Це окрема культура, для якої потрібно мати відповідні знання та навички.
Мені цікаво працювати з апсайклінгом. Це набагато складніше, не факт, що знайдеться щось потрібне. Набагато легше приїхати до магазинів та купити готове. Але мені подобається, що своїм прикладом я можу донести думку:
«Щоб створювати круті речі, необов’язково робити їх з чогось нового».
