Щоб затримати росіян, винних у воєнних злочинах в Україні, слід змінити і українське законодавство, і світове, каже Станіслав Асєєв. У фонді «Ініціатива справедливості» почали цю роботу — його учасники певні, що зло повинне мати ім’я і бути покараним, щоб наші нащадки не боролися з Росією знову.
Поговорили зі Станіславом Асєєвим, засновником фонду, журналістом, звільненим із російського концтабору «Ізоляція» в Донецьку, про ідею сайту з пошуку злочинців та його важливу деталь — публікацію даних тільки після висунення офіційних підозр. А також як працює система та які перешкоди доводиться долати, аби покарати винних.
Справедливість, зло і арешт «Палича»
Два з половиною роки Станіслав Асєєв провів у російському концентраційному таборі в центрі Донецька. «Ізоляція» — колишній завод ізоляційних матеріалів, потім артфонд для мистецьких проєктів, а тепер — нелегальна в’язниця так званої ДНР. Там незаконно утримували і досі утримують полонених.
Теза «Зло має мати ім’я» — це одна з головних ідей фонду «Ініціатива справедливості», або ж Justice Initiative Fund (JIF). Бо люди мають знати, хто вчиняє воєнні злочини, каже Станіслав: який у них соціальний статус, чи є в них сім’ї, як вони поводяться зі своїми близькими. Цей лозунг виник набагато раніше, ніж фонд, і виник через «Ізоляцію».
«Для мене росіяни уособлюють сучасне світове зло, але я б не сказав, що воно має для мене якийсь метафізичний вимір. Для мене це зло — моя робота, яку намагаюсь виконувати, щоб зменшувати його», — пояснює Станіслав Асєєв.
Станіслав розповідає, що ідея фонду «Ініціатива справедливості» виникла з початком арешту так званого «Палича», коменданта донецької в’язниці «Ізоляція», в якій побував сам Асєєв. Він, а також журналіст-розслідувач Христо Грозєв і колишній працівник СБУ Роман Червінський знайшли підозрюваного і допомогли спецслужбам його заарештувати. Тоді у Станіслава виникло питання: як дотягнутися до всіх воєнних злочинців, яких немає на території Києва чи на підконтрольній Україні території? Адже існує досвід США, де на державному рівні виплачують фінансову винагороду за інформацію про терористів. А також досвід Ізраїлю, який шукав воєнних нацистських злочинців по всьому світу після Другої світової війни.
«В мене з’явилась ідея створити фонд, у якому будемо розміщувати особисті дані людей, які офіційно підозрюються у вчиненні воєнних злочинів. Це дуже важлива деталь — ми не розміщуємо випадкових людей чи неперевірені дані, навіть не можемо посилатися на дані розвідки, які публікуються. Тільки коли офіційні правоохоронні органи (наприклад, СБУ чи генпрокуратура, або такі ж структури за кордоном) виписують їм підозри та викладають у відкритий доступ», — пояснює Станіслав.
Українці часто бажають росіянам того ж, що вони роблять з нами — тобто щоденних обстрілів, катувань. Станіслав каже, це, здебільшого емоції, які не перетворюються на стратегію. Вони швидко згасають, їх вистачає на час, поки тема, що їх викликає, є в інформаційному просторі. Ці емоції можна зрозуміти, вважає Станіслав, проте каже, що навіть з раціональної чи технічної сторони, ми не можемо зробити те, що роблять вони, і в цьому насправді немає сенсу:
«Для мене особисто найвищою мірою справедливості буде живий-здоровий росіянин, який отримає довічний вирок за вчинення воєнних злочинів — і саме це ми як організація намагаємося зробити».
Донати на арешт
Ідея стала реальністю — фонд уже існує, на його сайті розміщені дані людей, які підозрюються у вчиненні воєнних злочинів. JIF пропонує за інформацію, що допоможе їх спіймати, фінансову нагороду — задонатити на це може будь-хто. Фізична чи юридична особа, варіантів теж чимало — можна скористатися криптогаманцями або PayPal, а також надіслати кошти на банківський рахунок фонду чи через Swift-переказ. Сума відразу відображається на кнопці «Винагорода» під прізвищем кожного воєнного злочинця.
Станіслав пояснює, за що інформатори можуть отримати винагороду:
- передача самого воєнного злочинця державі Україна будь-ким у будь-який спосіб;
- надання нових доказів воєнного злочину, яких ще немає у публічній площині чи у правоохоронних органів;
- інформація, яка дозволить заарештувати цю людину або інформація про його смерть. Підходять такі дані: від номерів телефонів, які можна передати на прослуховування і почати оперативну розробку, до координат перебування підозрюваного. Спецслужби теж можуть скористатися цим і розробити спецоперацію із затримання.
У фонді очікують, що більшість інформаторів будуть із Росії, навіть самі співробітники ФСБ, адже за притомну суму — від 100 тисяч доларів, «злити» інформацію по «емгебешнику» з «Ізоляції», для них не проблема, каже Станіслав. Західні розслідувачі, наприклад, користуються інформацією від ворога.
Канал передачі інформації захищений і абсолютно анонімний, надіслати щось зі звичайної електронної пошти не вийде — такий лист не прийде.
«Щоб надіслати інформацію, людина має завантажити браузер, зареєструвати спеціальний мейл на спеціальному домені, який не відстежується системами пошуку, потім надіслати на цю пошту інформацію. Таким чином ми не знаємо навіть IP-адресу людини», — пояснює Станіслав.
Тож інформатори будуть у безпеці і зможуть отримати гроші у криптовалюті або ж на банківський рахунок, але не самого інформатора, а когось зі знайомих у Європі, наприклад. Є також варіант використовувати готівку на тимчасово окупованих територіях, але це залежить від того, чи є сенс ризикувати. Станіслав припускає, якщо йтиметься, наприклад, про командира 64 бригади армії РФ, яка вчиняла звірства в Бучі, то наші спецслужби будуть готові передати інформатору готівку.
Формування списків підозрюваних для сайту поки ускладнені, адже для того, аби додати людину, їй має бути оголошена офіційна підозра. Наразі фонд може користуватися лише відкритими джерелами, адже на запити генеральна прокуратура відповідає не дуже активно — і конкретних імен та прізвищ за потрібними категоріями не надсилає.
Сайт-меморіал і команда
Категорії на сайті — не просто формальність, за кожною вкладкою величезна історія, що емоційно чіпляє відвідувачів сторінки. Зараз це MH17, Буча, «Ізоляція», а далі — Оленівка, Ізюм. Проте поки Станіслав не може додавати нові імена та категорії, бо дані підозрюваних у цих злочинах не розголошуються. Каже, що Bellingcat, група розслідувачів, зокрема Христо Грозєв, нещодавно оприлюднили дані навідників російських ракет на цивільні об’єкти України. Проте фонд поки не може скористатися цими напрацюваннями, адже підозри цим людям ще не оголошені. Станіслав каже, що може скористатися рішенням не лише українських правоохоронних органів — рішення Ради Європи також стане підставою для додавання прізвищ на сайт, як, наприклад, санкційний список 64 бригади армії РФ.
Уже тепер, поки немає заарештованих злочинців завдяки сайту, фонд виконує важливу інформаційну функцію. Бо крім практичної складової — арешту та винагороди за інформацію, є ще й інформаційна, культурна. Станіслав каже, фонд також задумувався як сайт-меморіал, щоб люди, далекі від війни в Україні, могли зайти на сторінку і чітко, за категоріями, подивитися, чим є сучасна Росія і що вона вчинила в Україні. Адже на сайті можна почитати про конкретні воєнні злочини, фонд працює над тим, аби додати у категорії не тільки списки злочинців, а й документальні матеріали, що дадуть змогу глибше ознайомитися з кожним злочином.
«Коли буде хоч один позитивний результат, я точно можу сказати, що навіть заради цього ми недаремно робили фонд. Як з Паличем, наприклад. Він заарештований, всі його підлеглі ще на свободі, ми не знаємо, живі вони чи ні. Але те, що в Києві вже засуджений головний воєнний злочинець російського концтабору, — величезна справа. Ми точно недаремно витратили місяць на його пошуки», — розповідає Станіслав.
У команді «Ініціативи справедливості» зараз 6 учасників, саме ці люди медійно представляють фонд. Це Станіслав Асєєв, Джанін ді Джованні, репортерка та правозахисниця, Карен Грінуей, колишня агентка ФБР, Ігор Козловський, громадський діяч і колишній політв’язень, Андрій Дубчак, фоторепортер та військовий кореспондент, Юлія Паєвська або ж «Тайра», парамедикиня та волонтерка, і Масі Найєм, правозахисник та ветеран російсько-української війни.
З технічною командою складніше — зараз всю роботу виконує сам Станіслав. Каже, їм потрібні аналітики, що опрацьовуватимуть інформацію та вноситимуть її на сайт, проте поки немає можливості залучити для цього фінансування. Станіслав пояснює, що оскільки діяльність фонду доволі специфічна, складно залучити грант для стабільної роботи.
«Всі грантодавці звикли, що правозахисні організації займаються документами, але ми за практику, бо ці документи мають приводити до реальних судових вироків, не заочних», — каже Станіслав.
Як приклад наводить ситуацію з Гіркіним, міністром оборони так званої ДНР, — прокуратура Нідерландів засудила його у справі боїнга MH17, але фактично він досі на свободі.
Як реагують за кордоном
Станіслав їздив до США і розповідав про створений фонд. Каже, що цивільний сектор в університетах, професори та студенти, сприймають ідею «Ініціативи справедливості» цілком позитивно, адже знайомі з місцевою практикою виплат за допомогу в арешті терористів.
Проте державний сектор досить напружено сприймає таку ідею. Станіслав розповідає, що кілька разів відвідував Вашингтон, був у конгресі та мав розмови з різними людьми там. Каже, очікування у них були інші, вони хвилюються за легальність такої ідеї, запитують, за якими критеріями формуються списки. Станіслав пояснює, що для кожного прізвища є підозра і офіційний документ. Також у конгресі запитують, як громадський сектор може займатися арештами чи транспортуванням злочинців на суди.
На це у фонду також є відповідь — «Ініціатива справедливості» створена як буфер між інформаторами та спецслужбами, тому арештами не займається, а тільки збором інформації. Тоді на запитання, чому спецслужби самі не займаються цим і не створюють подібний сайт, Станіслав відповідає, що у таких структур засекречений бюджет, вони не можуть офіційно видати прайс на арешт людини. Тож фонд хоче об’єднати зусилля громадського сектору та держави.
«Людей це більше напружує, аніж викликає бажання допомогти. Я до конгресу та державного департаменту приїхав не просто поговорити, кожна зустріч була з конкретною пропозицією. Наприклад, нам потрібна загальна резолюція від конгресу США про те, що трансфер воєнного злочинця з будь-якої точки світу на міжнародні суди є легальним для всіх учасників цього процесу», — розповідає Станіслав.
Він пояснює, чому ця резолюція важлива. Зараз ситуація така: навіть якщо фонд отримає інформацію про локацію Гіркіна, передасть її нашим спецслужбам, його знайдуть в Росії, наприклад, і привезуть до Гааги, то воєнний злочинець може оскаржити це — адже таке транспортування можуть визнати викраденням, розвідка не має повноважень за межами своєї країни. В результаті він може уникнути суду. Тож Станіслав впевнений, що ці правила гри пора змінювати, каже, це величезна адвокаційна робота.
«Я можу тільки їздити і переконувати, але мені потрібна державна підтримка. Зараз я посилаюся на Олексія Рєзнікова, на Кирила Буданова, які дійсно сказали, що фонд — це прекрасна ідея. Але нам потрібна парламентська підтримка, можливо парламентський комітет Верховної Ради, який підняв би цю тему у Вашингтоні, у Брюсселі. Зараз для них наша діяльність виглядає як авантюризм», — пояснює Станіслав Асєєв.
Фонд і справді перший в Україні, що пропонує таку модель роботи, тож перешкод вистачає. Станіслав розповідає, що наше законодавство не адаптоване під таку діяльність. Наприклад, є проблеми з розрахунком з інформаторами.
«Рахунок ГО я можу відкрити — ми це зробили, збирати гроші на цей рахунок теж. Але щоб їх зняти, потрібна чітка звітність. Наприклад, якщо ви скинули 100 гривень на якийсь фонд, він на ці гроші купує умовно бронежилет, фотографує його, подає у банк чек і каже, що цю суму витратив саме на цю покупку. Але ми не можемо давати чеки за виплати інформаторам ще й тому, що ця виплата буде анонімна через криптогаманці», — пояснює Станіслав.
У фонді сподіваються, що на рівні комітету ВР розроблять законопроєкт спеціально під «Ініціативу справедливості», щоб організація і в майбутньому інші фонди зі схожим спрямуванням могли вільно працювати. Станіслав каже, що ці закони уже обговорював із сектором оборони і вони запевняють, що робота почалася.
Світлий шлях
До Штатів Станіслав Асєєв їздив не тільки розповідати про фонд, а й презентувати англійський переклад своєї книжки про досвід «Ізоляції» «Світлий шлях». Книжка виходила у кількох країнах, тож можна простежити різницю у сприйнятті.
«У Польщі, країнах Балтії та Штатах — найбільш тепла публіка. Формат презентації такий, що модератор зачитує уривок з книжки англійською: Тімоті Снайдер зачитував у Єльському університеті, наприклад, чи професор Вільям Нікел у Чикаго. Якраз у Чикаго, коли модератор зачитував одну з глав, люди у перших рядах плакали, це була неймовірна реакція», — ділиться Станіслав.
У Німеччині й Франції теж виходили переклади, але реакція була іншою. Станіслав пригадує, що ще у 2021 році на французьких презентаціях читачі запитували, чи є докази причетності Росії до «Ізоляції». Це було ще до затримання «Палича», тож тепер простіше відповідати, адже комендант здав своїх кураторів з російського ФСБ.
«У Німеччині найхолодніша реакція, для них слово концтабір — це національна травма. Вони почуваються колективно винними перед Росією за Другу світову війну і коли їм розповідаєш, що зараз діють вже російські концтабори, принаймні “Ізоляція”, вони дуже холодно це сприймають», — каже Станіслав.
Асєєв розповідає, що у Німеччині велика російська діаспора, яка підтримує Путіна, і навіть у Гамбурзі, де він нещодавно був, діє цілий фонд «рускава міра». Станіслав каже, що попереду ще величезна робота — розповісти німцям про те, чим є сучасна Росія. Зараз «Світлий шлях» вийшов у Нідерландах та Швеції, тож скоро будуть нові презентації та досвіди спілкування з читачами.
Збирати на бронежилети
Колективна провина німців після Другої світової війни змушує задуматися про нашу війну зараз, про те, чи з’явиться колективна провина у росіян після перемоги України.
«Післявоєнні німці і майбутні післявоєнні росіяни — це будуть абсолютно різні люди. Німецькі воєнні злочинці розбіглися по всьому світу, переховувалися у Латинській Америці, Європі. Росіяни ж усі заб’ються десь під Саратов, умовно кажучи. Вони будуть в Росії, ні в Аргентину, ні в Австралію вони не поїдуть. Треба розуміти, що жодної екстрадиції не буде, бо вони здебільшого перебуватимуть у Росії, і витягати їх звідти — проблема виключно України. Саме тому цю практику треба починати вже зараз, принаймні легалізувати», — каже Станіслав.
Щодо почуття провини, то Асєєв вважає, що у росіян його не буде, адже Рейх був повністю зруйнований і засуджений, як зло, тому німці змогли переступити через це і кожному поколінню розповідати, що це були вони, це їхня провина.
«Якщо так само не станеться з Росією, а оскільки в неї є ядерна зброя, я не думаю, що ми побачимо руїни Кремля, то колективної рефлексії над тим, що вони зробили в Україні, теж не буде. Думаю, це буде щось схоже з Афганістаном, коли вони воювали, потім вийшли, так нічого і не досягнувши. На якомусь рівні — ветеранів, їхніх сімей, відірваних кінцівок — рефлексія є, але колективної рефлексії, що не треба було взагалі цього робити, це була величезна помилка, немає», — коментує Станіслав.
Звісно, якби Росія була б знищена, як і нацистська Німеччина, то на росіян чекало б величезне соціальне потрясіння, вважає Станіслав. Якби скабєєви, соловйови і путіни були б засуджені, а когось би повісили, як Муссоліні, то суспільство б задумалося. Хоча, Станіслав наводить приклад повоєнних концтаборів у Польщі, де німцям показували, чим займався їхній режим. Не всі в це повірили, навіть побачивши на власні очі, казали, що це спецоперація ЦРУ, досі є люди, що заперечують Голокост. Тож не всі росіяни б так само прийняли вину за всі звірства, вчинені в Україні.
Це ще один, більш глобальний вимір тези «Зло повинно мати ім’я». Оскільки не було засуджено комунізм, який вчинив Голодомор, ми сьогодні маємо Бучу, вважає Станіслав. Тож якщо не буде засуджена ідеологія «рускава міра», зло буде знову не подолане.
Посадовці за кордоном сприймають це як лірику, каже Асєєв:
«Для них те, що відбувається — це один із конфліктів на рівні з Сирією, Іраком, Суданом, тільки величезного масштабу і який дуже потужно зачіпає інтереси Заходу. Проте безпосередньої загрози для себе вони поки не бачать. Але ж Росія не та країна, що веде війну тільки в Україні, ракети все ж можуть долетіти до НАТО, не дивлячись ні на що».
Проблема воєнних злочинців Росії для світу ще сприймається суто на теоретичному рівні, посадовці готові давати гроші на документування, на ідентифікацію цих людей, на конференції про те, що Росію треба засуджувати, але до практичних речей ще не готові, вважає Станіслав.
«Коли ви даєте гроші на бронежилети — це абсолютно правильно і дуже потрібно нашим військовим, але якщо ми не зловимо людей, які ґвалтували, вирізали наших дівчат і дамо їм просто поїхати до Саратова, махнемо рукою і скажемо: головне, що перемогли, то за 15 років знову будемо збирати на бронежилети,— пояснює Станіслав. — Якщо ми їх не засудимо і не покажемо, що з Україною так робити не можна, все буде продовжуватися. Ось як показує Ізраїль: ти зачепив нашу державу, тебе знайдуть у будь-якій частині світу і покарають. Так само має робити і Україна».
