З моменту повномасштабного вторгнення волонтерів в Україні значно побільшало. Люди знаходять ніші, в яких можуть реалізувати власні вміння та навички: хтось привозить тепловізори та бронежилети військовим, хтось надає психологічну допомогу постраждалим від війни, хтось рятує тварин з розбомблених вулиць.
Шляхом волонтерства пішло чимало музикантів. Незважаючи на війну, потреба в музиці нікуди не зникла, але тепер вона стала частіше лунати у госпіталях та військових частинах.
Це позиція
24 лютого запам’яталося кожному українцю, хоча кожен діяв залежно від власних обставин. Харківський літератор, фронтмен гуртів «Жадан і Собаки» та «Лінія Маннергейма» Сергій Жадан згадує, що мав плани напередодні вторгнення – зокрема, разом з «Собаками» готувався виступати у Вінниці. Звістка про війну наздогнала Жадана в Києві, де той був проїздом.
Почувши новину, музиканти вирішили повертатися: їхали додому, а назустріч рухалися величезні потоки машин, бо люди намагалися вибратися з Києва, Дніпра та Харкова, до яких підступалася війна.
Музиканти дісталися Харкова, і з тих з пір у них вистачає роботи, у тому числі волонтерської. Взагалі Жадан і раніше активно допомагав українським військовим, повномасштабне вторгнення цієї тенденції не змінило.
«Якщо ти за Україну, то ти намагаєшся щось робити для перемоги, – підкреслив Сергій. – Раніше це чітко значилося як волонтерство, а зараз це може бути будь-яка діяльність. Сьогодні зранку купував якісь автомобілі для військових, форму. І разом з тим телефонують люди, які просять придбати їм залізничний квиток, щоб виїхати. Я не знаю, чи можна це назвати волонтерством. Написала мені дівчинка, попросила купити їй планшет. Вона втекла з батьками зі Слатіно і не має, на чому вчитися, а в неї школа. Я не впевнений, що це волонтерство. Себто це такі речі: або ти допомагаєш своїй країні, відчуваєш себе її частиною, або ти відсторонюється, абстрагуєшся. І тоді це не твоя справа».
За його словами, зараз війна перевела творчість на другий план, бо головним пріоритетом для всіх стала перемога. Як зазначив Жадан, його з «Собаками» постійно кудись запрошують, хоча зібратися буває важко. Кілька концертів вже вдалося відіграти. Виступає Жадан і сольно: наприклад, читає вірші перед військовими та медиками.
«Різний фідбек отримуємо, – зазначив Сергій Жадан. – Залежить від того, що це за бійці, де вони знаходяться, яка частина. Були частини, де солдати слемляться перед сценою – це дуже цікаве відчуття. Є такі виступи, де видно, що бійцям просто хочеться тихенько посидіти, послухати, щоб їх ніхто особливо не чіпав. Різні виступи, різні стани, різні настрої. Але для нас це дуже важливо. Ми ці концерти робимо з 2014 року: на Донеччині, Луганщині, Харківщині. Зараз війна прийшла сюди, тож ми вступаємо більше довкола Харкова і в самому місті».
Музикант переконаний, зараз немає митців та не-митців, волонтерів та не-волонтерів. Зараз ми всі або громадяни України, або її зрадники, підкреслив Жадан. Якщо людина належить до першої категорії, то не так важливо, чи вона слюсар, чи працівник сільського господарства, чи поет. Кожен робить щось, щоб наблизити нашу перемогу.
«З іншого боку зрозуміло, що культура не виграє війни, – зазначив Сергій Жадан. – Війни виграють армії. Але щоб армія почувалася впевнено, дуже важливо, щоб за нею стояв справді надійний тил. Щоб бійці були впевнені, що вони захищають країну, яка їх підтримує. Частину людей я знаю. Хтось знає мене. Хтось був на концертах, хтось на вечорах, хтось десь щось чув. Це страшенно приємно та зворушливо. Тобто це не про марнославство чи его, а про те, що, очевидно, ми на одній хвилі з цими людьми. Ми не можемо їх не підтримувати, ми не можемо їм не допомагати».
До повномасштабного вторгнення деякі публічні особистості дозволяли собі фрази на кшталт «мистецтво поза політикою». Але якщо такий підхід і залишався, то хіба що в мистецтві суто імітаторському, переконаний Жадан. У середовищі справжнього мистецтва такого не було від самого початку. На його переконання, українське мистецтво не може бути поза політикою.
«Сьогодні, приймаючи українську ідентичність, повертаючи собі свою українську ідентичність, відкопуючи вою українську ідентичність, ти так чи інакше робиш свій ідеологічний, політичний вибір, – підкреслив Сергій Жадан. – Хочеш ти цього чи ні. І відповідно слухаючи українську музику, читаючи українськи книжки, ти займаєшся політикою. Дивлячись українське кіно, ти займаєшся політикою. Іноді це заважає. Іноді хочеться просто нормально відволіктися і поринути в світ чистого мистецтва. Але ми народились тут, ми українці. Це наша країна. І за нас її ніхто не зробить її здоровою».
Основа творчої праці – це взаємодопомога
Напередодні вторгнення музикант та фронтмен гурту «Папа Карло» Василь Рябко монтував відеокліп на Північній Салтівці. Це була пісня по мотивам «Заповіту» Шевченка, написана ним незадовго до повномасшитабного вторгнення. А вже на наступний ранок музикант дізнався, що його місто обстрілює загарбник. Так, 24 лютого Василь Рябко опинився на збірному пункті.
«24 числа я вже був з хлопцями на позиціях, – розповів Василь. – Це були хлопці за Національного корпусу. Два дні я побігав, але у мене була травма коліна. Воно просто перестало влізати в джинси. І я зрозумів, що на цьому етапі не можу бути корисним в армії. Я зрозумів, що треба допомагати по-іншому: спочатку займався евакуацією людей і паралельно брав участь у допомозі військовим. Ми завозили продукти, амуніцію, збирали кошти на снарягу. Тоді, напевне, це почалося. Я зрозумів, що я зі своїм здоров’ям в тилу буду кориснішим, ніж в лавах тероборони. Саме тому з перших днів ми допомагаємо ТРО, ЗСУ і всім іншим, кому можемо».
Як всі волонтери, Василь разом з музикантами одночасно робить дуже багато речей: збирає кошти, наприклад, на авто чи форму для військових, влаштовує благодійні концерти тощо. Так, наприкінці березня музиканти влаштували перший марафон, на якому зібрали кошти на потреби ТРО.
Василь Рябко зазначає, що всі музиканти скучили за музикою – до того ж, вона цілком здатна допомогти армії. Гурт неодноразово виступав перед бійцями в госпіталях та на позиціях. Такі концерти стають моральною підтримкою для військових – більш того, вони самі просять про ці візити. Ще музиканти виступають для медиків, ДСНСників, лікарів швидкої допомоги, комунальників. Їх часто запрошують десь зіграти, а вони не відмовляють.
«Як не дивно, ці події позитивно вплинули на творчість, – зізнався Василь Рябко. – В тому сенсі, що я в перший місяць гітару взагалі до рук не брав, бо було не до цього. А потім взяв і зрозумів, скільки всього накопичилось. І ці стресові ситуації, емоції… З емоціями простіше писати, ніж без них. Так вийшло, що за час війни я написав не менше, ній у мирний час. Можливо, і більше».
Також він помітив одну цікаву річ. Через війну у Харкові не працювали музичні студії. Люди, які монтували відео, також змушені були відійти від справи. Але, як не дивно, нині записати пісню чи зняти відеокліп стало дешевше. Спеціалісти самі пропонують послуги, бо розуміють, що то буде важлива пісня, наприклад, про ЗСУ чи про Харків. Та і скучив народ за творчою роботою.
Сьогодні взагалі все засновано на взаємопідримці, зазначив музикант. На його переконання, люди, які зараз залишились в Харкові, всі роблять одну спільну справу. Хтось допомагає цивільними, хтось розвозить продукти, хтось фіксує страшні обстріли. Така взаємоповага та взаємовиручка є основою будь-якої творчої праці, що не може не тішити.
