У госпіталі, на передовій, у коридорі, коли повітряні тривоги — під час війни по різних куточках країни звучить одна особлива музика. Вона допомагає заспокоїтися і привести до ладу думки.
Поговорили з Владом Кислих, співзасновником майстерні калімб «DEKY» про роботу в нових умовах, творчість та евакуацію з окупації.
Колись дерев’яні мечі, а тепер — калімби
Без світла, зв’язку і під обстрілами у Дніпрі дівчинка заспокоює сім’ю грою на простому музичному інструменті. Поранений військовий відволікається від думок, граючи нескладну мелодію, для якої не треба ходити у музичну школу. Хірург на передовій у вільний час практикує гру на калімбі.
Що ж це за інструмент? Калімба — це язичковий щипковий музичний інструмент, що походить з Африки. Його конструкція проста — є дерев’яна коробка-основа та металеві вузькі пластинки, за допомогою яких і утворюється звук.
Влад розповідає, що незвичне захоплення поєднало друзів дитинства — його та Діму. Майже 3 роки тому дружина Дмитра Дем’яненка подарувала йому калімбу на Різдво. Хлопець завжди цікавився музикою, вчився грати на гітарі. Влад із другом випробували новий інструмент, але помітили, що в нього був не дуже гарний звук. Це стало поштовхом до створення власної калімби:
«У січні ми замовили деталі з Китаю, у лютому вже отримали їх. Ми довго починали, бо це було нашим гобі — декілька годин на тиждень ми разом збирали інструмент. У березні якраз почався карантин і ми зробили першу калімбу. За день продали її через інтернет».
Це стало початком спільної справи хлопців. Вони виросли у одному селі і навчалися у одній школі, Влад пригадує, що їхні батьки дружили, тож Діма приходив наглядати за молодшим на 4 роки Владом. Уже коли хлопцеві було 17, друзі стали більше спілкуватися і невдовзі стали власниками майстерні.
Хлопці виросли у Чкаловому Мелітопольського району — це містечко за півтора кілометра до Азовського моря. Влад каже, що з деревом мали справу обоє — у дитинстві витесували собі щити, мечі та рогатки. Пізніше ці навички знадобилися знову.
Тепер обидва хлопці покинули рідне село і роз’їхалися у різні міста — Чкалове опинилося під російською окупацією після повномасштабного вторгнення.
25 блокпостів
В середині квітня Влад виїхав з-під окупації і оселився у Здолбунові Рівненської області. Хлопець каже, що чув різні історії про евакуацію, тож з острахом покидав місто. Але вже за 12 годин Влад із сім’єю дісталися до Запоріжжя (зазвичай цей шлях займав до 2,5 годин).
«Ми проїхали 25 блокпостів, військові перевіряли телефони, переписки. Ми про це знали, тож повиходили з українських груп в телеграмі, всі переписки видалили, всі меми про русню теж. На деяких блокпостах змушували знімати одяг, шукали патріотичні тату. Перевіряли документи, речі — все як у всіх», — каже Влад.
Хлопець розповідає, що наприкінці лютого росіяни захопили Мелітополь, тож рідне містечко теж опинилося під загрозою — чотири доби не було електрики.
«Дуже напружує жити в окупації. Не було ні зв’язку, ні інтернету — ми вилазили десь на дерева, щоб зловити мережу і зателефонувати друзям чи рідним, що були під обстрілами. Щоб хоч якось дізнатися, що з ними», — ділиться Влад.
Поки його дім залишається під тимчасовою окупацією Росії, та хлопець вірить, що повернеться туди обов’язково. А поки Влад продовжує працювати над музичними інструментами спільно з другом, проте довелося жити в різних містах. Адже Діма з сім’єю оселився неподалік Коломиї. Але це не зупинило майстерню.
Тепер хлопці поділили роботу: Діма робить металеві елементи для калімб, а Влад — дерев’яні. А тоді збирає готові інструменти і надсилає замовникам.
Українські матеріали
Влад розповідає, що до повномасштабного вторгнення майстерня замовляла деякі деталі з Китаю, проте з війною це стало неможливим. Ще у травні хлопці почали виготовляти все самі:
«Зараз ми повністю робимо власноруч усі деталі — з українських матеріалів українськими руками, тож це на сто відсотків українська продукція».
Загалом на виготовлення одного інструменту треба 4-6 годин, проте на практиці цей час затягується — деревина має висохнути від олії, а металеві деталі прийти поштою. Тож на одну калімбу треба кілька днів. Спочатку за приклад брали закордонних колег, потім почали змінювати конструкцію, вдосконалювати і тестувати — міняли кріплення та форму калімб.
До лютого хлопці виготовляти і продавали до 100 інструментів на місяць. Потім показник впав до 50 калімб, а у листопаді цьогоріч — зробили 115! Тож вже вдалося вийти на довоєнний рівень.
Під час планових відключень електроенергії в листопаді-грудні довелося перелаштовувати роботу. Влад каже, що налаштували процеси так, щоб у час, коли світла нема, можна було продовжувати працювати — користуються ліхтариками на акумуляторах, лампами. У майстерні також бувають аварійні відключення електрики, але робота триває.
Влад пояснює, що поки в наявності інструментів немає, всі під замовлення, адже не встигають виготовити стільки, щоб залишати запас — люди активно замовляють калімби перед святами. Клієнти пишуть, що цей інструмент годиться не лише для подарунку, а й для заспокоєння у стресових ситуаціях.
«Філософія нашого інструменту — допомогти людям заспокоїтися, відволіктися від сучасного ритму життя. Просто посидіти, помедитувати, подумати, проявити себе з творчого боку. Бо ми, люди, — творці, нам хочеться щось робити руками, створювати. А музика — це один із способів створити щось духовне.
Калімба — недорогий інструмент, порівняно з іншими, і найпростіший в освоєнні. Вам не треба вчитися грати на ній, не потрібно знати нот чи акордів. Просто тиснеш на язички — і мелодія виходить сама собою», — пояснює майстер.
Влад каже, що людям дуже подобається звук калімби, дехто порівнює його з музичною скринькою, називають янгольським — звук тоненький і дзвінкий. На інструменті можна імпровізувати, не прагнучи до конкретної мелодії — виходить медитативне звучання. Але можна й відтворювати відомі мотиви, як, наприклад, славнозвісну «Стефанію» гурту Калуш.
Передова, госпіталь, коридор
Історій у майстерні «DEKY» вистачає — покупці часто діляться своїми переживаннями. Влад розповідає, що у них замовляли калімбу для військового, який був у госпіталі після поранення. Інструмент допоміг йому заспокоїтися і відволіктися від спогадів — чоловік сам поділився потім таким відгуком.
Військові грають на калімбі і на передовій — наприклад, хірург на нулі практикується у музиці у свій вільний час, надіслав про це відео майстерні.
У цивільному житті калімба теж стає способом впоратися зі стресом. Її беруть у тривожні рюкзаки навіть коли бракує місця, грають у підвалах і сховищах, із нею евакуюються за кордон, беруть у дорогу. Влад згадує одну історію, що особливо надихнула його:
«Коли Дніпро обстрілювали, то сім’я збиралася у коридорі й дівчинка грала на калімбі. Немає світла, повітряна тривога, а дитина сидить і грає».
