«Vbrani» — це соціальне підприємство, яке з’явилося рік тому як один із проєктів громадської організації «Старість на радість». Його мета — щоб люди старшого віку могли відчути себе потрібними. У нагоді стали шпиці і нитки.
Про в’язання як хобі «для душі», теплі спогади з дитинства і вдячність до літніх людей говоримо зі співзасновницею «Vbrani», керівницею громадської організації «Старість на радість» Оксаною Бриндзак.
Жалість — не те, чого потребують люди з геріатричних пансіонатів
Часто бабуся і дідусь запитують: «Ти добре вбраний?», — розповідає Оксана. — Так цікавляться, чи ти тепло вдягнений і подбав про себе. Це особливий спогад із дитинства.
Ідея проєкту «Vbrani» виникла, коли львівська волонтерка Оксана Бриндзак разом із колегою Тетяною Лукерею відвідували геріатричний пансіонат. Випадково побачили бабусю з сумкою, наповненою в’язаними шапками. Подумали: цілком імовірно залучити до такого хобі інших літніх людей. За це вони б отримували якісь гроші та могли витрачати їх на власні потреби.
«Частково геріатричний пансіонат їх забезпечує, — говорить Оксана. — Але, звісно, кожному хочеться мати щось своє. Ми з Тетяною обдумали ідею, подалися на грант фонду «Відродження» та почали кампанію збору на Спільнокошті й у соціальних мережах. У цей час на сторінку ГО «Старість не радість» написала благодійниця, яка передала нам два великі ящики мотків ниток». Так ідею підтримали зовні.
До проєкту волонтерки залучили майстриню Наталю Дубан, яка відкрила свою крамничку з іграшками. Щосуботи протягом чотирьох годин вона в будинку літніх людей в’яже разом із усіма охочими.
«Майстриня є серцем проєкту, бабусі її дуже люблять», — говорить Оксана. — Я тільки співзасновниця ініціативи. Історія «Vbrani» стала можливою завдяки добрим людям, які повірили в ідею і почали її втілювати».
Читати також: Поговори зі мною: чому самотні люди так цінують живе спілкування
Щодо назви соціального підприємництва волонтерки довго дискутували. «Vbrani» — це передусім добра історія про дитячий досвід кожного члена команди «Старість на радість».
«Часто бабуся і дідусь кажуть: «Ти добре вбраний?», — розповідає Оксана. — Так цікавляться, чи ти тепло вдягнений і подбав про себе. Це особливий спогад із дитинства. Вбрані завжди в тепле, в щось гарне». Волонтерка наголошує: не хочуть акцентувати на жалості, адже це не те, чого потребують люди з геріатричних пансіонатів. «Навпаки, вони заряджають мотивацією, що в будь-якому віці можна опанувати щось нове і не боятися», — додає Оксана.
Люди працюють передусім за ідею і з вдячності до старших
Наразі команда «Vbrani» налічує п’ятеро осіб. Це SMM-спеціалістка — Марічка Оричнак, менеджерка з відповідей клієнтам — Оля Полицька, майстриня, яка в’яже, — Наталя Дубан, фахівчиня, яка досліджує попит і асортимент продукції, — Наталя Скоробогатих, а також відповідальна за рекрутинг бабусь та звітність Оксана Бриндзак. Вони збираються на щотижневі зустрічі, щоб обговорити прогрес і труднощі проєкту, а також точки для зростання. Люди тут працюють за ідею.
«Нам вдалося побудувати цілісний і взаємодоповнюючий колектив, — каже Оксана. — Це важливий фундамент. Тому, коли запрошуємо нову людину, намагаємося передусім дізнатися, чи вона відповідає нам ціннісно. Усі члени команди люблять літніх людей і відчувають велику вдячність до бабусь і дідусів».
Найближчим часом до «Vbrani» має долучитися людина, яка шукатиме гранти та нові магазини для продажу продукції.
«Зараз наші товари можна придбати в крамниці «Ясна річ», — говорить Оксана, — або замовити онлайн на сторінках у соціальних мережах. Крім того, в команді скоро з’явиться HR бабусь. Він має двічі на тиждень зв’язуватися з ними, цікавитися, чи є шпиці, нитки, схеми (організація всім забезпечує) і допомагати.
Проєкт шукає також менеджера з готових замовлень — восьму людину в команду, яка відправлятиме товари.
«Щосуботи в нас стабільно 30-40 замовлень, — каже Оксана. — Їх потрібно упакувати й відправити. Маємо також унікальні дизайнерські коробочки, які треба скласти й оформити. Крім того, бабусі самостійно підписують листівки — їх також потрібно вкласти в пакунки».
Бути потрібними
Найбільше клієнтів у проєкту з Києва та Львова. Багато охочих придбати продукцію «Vbrani» з Луцька, Дніпра, Чернігова, Кропивницького, Івано-Франківська й Одеси.
«До свята Миколая мали чимало корпоративних замовлень, — додає волонтерка. — Зокрема, на 40 рукавичок, 16 пар шкарпеток».
Соціальне підприємництво уже виготовило та реалізувало понад 150 виробів.
Сьогодні до проєкту залучені дванадцять бабусь. П’ятеро — з Львівського геріатричного пансіонату, працюють, відколи виникла ініціатива. «Тримаємо тісний зв’язок, — запевняє Оксана. — Приходжу до них раз на тиждень, інколи двічі». Віднедавна долучилися ще семеро бабусь (п’ять львів’янок, одна в’яже в Рогатині, інша — в Шацьку).
«Люди, які в’яжуть з нами, не самотні, — говорить Оксана. — Але старенькі й потребують додаткового заробітку. Концепція проєкту дозволяє залучати людей на пенсії. Зараз маємо дуже багато замовлень. Щоб зі всім впоратися, навіть розміщували оголошення в газетах про пошук людей. Нам телефонують із різних міст і пропонують свої послуги. Бабусі говорять: їм треба не так додатковий заробіток (це вторинна мотивація), як можливість мати заняття до душі».
Читати також: «Моїм. Рідним»: як волонтери допомагають бабусям Сумщини
Розподіл коштів від соціального підприємництва
Вартість одного великого виробу для дорослої людини: 275 гривень — шкарпетки, 350 гривень — рукавички. З них 165 гривень (60% від суми) отримує бабуся від шкарпеток і 210 гривень — рукавичок. 25% — вартість мотка ниток. Крім того, 15% отримує людина, яка пакує і відправляє товар.
«Ми замовляємо якісні нитки, — розповідає волонтерка. — Часто благодійники присилають залишки, але їх ми не використовуємо, адже боїмося, що матеріалу не вистачить. Також наразі думаємо, як правильно оновити старі нитки».
Старість — не вирок
«Основний запит, про який ніхто не скаже вголос, — це прагнення бути потрібними. Кожен хоче відчувати свою залученість, увагу до себе. На старті діяльності нашої організації люди старшого віку не вміли говорити «приділи мені більше часу». Навпаки, спершу казали, щоб ми до них не приходили, та вже невдовзі перепитували, чи ми точно завітаємо ще. Це були такі етапи прийняття. Наше волонтерство — не разове. Ми не прийшли раз роздати фрукти і побажати щасливих свят, а залишаємося поруч уже п’ять років», — каже Оксана.
Ще один стереотип, який волонтерам доводиться долати, що старість — це кінець життя. «Неправда, — заперечує Оксана. — У нас є люди, які спеціально прийшли і навчилися в’язати. Дещо жартома кажуть, що це як новий сенс життя. Класно, що є можливість дати досвід і знання, навчити бабусь і дідусів чогось нового».
ГО «Старість на радість» проводить різні майстер-класи. Віднедавна навіть почали вчити своїх підопічних англійської.
Наше волонтерство — не разове. Ми не прийшли раз роздати фрукти і побажати щасливих свят, а залишаємося поруч уже п’ять років
Завдання молодих — бути другом для старшої людини
Оксана Бриндзак позиціонує себе передусім як засновниця ГО «Старість на радість», похідним проєктом якої є «Vbrani» і ще одне соціальне підприємництво, яке планують запустити навесні цього року.
«Я почала цим займатися з любові та прив’язаності до своїх бабусі та дідуся, — розповідає волонтерка. — Ці люди дали мені дуже багато. Вони мешкають в Тернопільській області, і я не завжди маю можливість до них завітати, але ми часто говорили про старість. Якось мої рідні розповіли про сусідку, яку забрали в будинок престарілих. Це — страшне місце, казали вони».
З дитинства волонтерка малювала собі жахливу картину геріатричних пансіонатів, але згодом зрозуміла: у її силах зруйнувати стереотипи.
«Наш соціум вважає, що старість — найгірша пора, — каже Оксана. — Це основне джерело всіх страхів. Але не треба забувати, що старші люди — дуже мудрі, бо мають міцний фундамент своїх цінностей. Завдання молодих людей — бути другом для старших, принести світлий вогник у їхні будні».
Бабусі в’язатимуть авоськи як альтернативу пластиковим пакетам
«Vbrani» постійно думають, як розширювати асортимент продукції. Можливість запропонувати нові позиції дали підписникам своєї сторінки в інстаграмі.
«У нас є «речі для малечі», — говорить Оксана. — Багато хто голосував за пледики, тож будемо їх створювати. Також робитимемо серію підставок для тарілок із грубої нитки, для дому будуть накладки на крісла. Не відкидаємо ідею з авоськами».
Читачі також пропонували в’язати балаклави, килимки, гольфи, наволочки на подушки.
Бабусі в’язатимуть підставки під тарілки, скатертини, дитячі пледи і спробують втілити амбіції майстринь в авоськи як альтернативу пластиковим пакетам.
«Запускаємо нову лінійку «Vbrani vdoma» — декоративні речі, — додає Оксана. — Назва означає можливість мати теплу річ вдома як спогад про бабусю й дідуся і водночас гарний елемент декору».
Щомісяця бабусі заробляють від 2 до 4 тисяч гривень
Виникає і чимало труднощів. У першу чергу — логістичні, потім — інформаційні. Не всі бабусі мають ґаджети і можуть прочитати оголошення чи перевірити соцмережі.
«Ми не приховуємо номер телефону, за яким із нами можна зв’язатися для співпраці, — додає волонтерка. — Але є люди в селах, куди важко доставити нитки. Потрібно робити це Укрпоштою, що займає час. Утім, основна перепона — розширення кількості майстринь».
Волонтерки поставили собі за ціль забезпечити додатковий дохід 50-100 бабусям. Наразі сума заробітку залежить від кількості замовлень і можливостей майстринь.
«Мешканки геріатричного пансіонату отримують від 2 до 4 тисяч гривень, — розповідає Оксана. — Вони в’яжуть стабільно: 5-6 виробів на тиждень кожна. За останні два тижні до нас долучилось шестеро нових людей. Тож наразі намагаємося зрозуміти, як ще можемо підсилити свої ініціативи».
Проєкт має ще одну важливу мету — шукати та створювати мережу амбасадорів щасливої старості.
«Старість може бути не такою страшною, як її малюють,— запевняє Оксана. — Звісно, є свої недоліки, фізичні речі, яких не можемо контролювати. Але це не має позбавляти щастя».
