Коли відгриміла Друга світова, здавалося б, людство може зітхнути з полегшенням. Натомість з’явився ще один глобальний страх — перед ядерною війною, перед нищівною силою атомної зброї.
Холодна війна, перегони озброєнь та розвиток ядерної зброї добряче підживлювали подібні побоювання. Понад те — люди вже знали, до яких наслідків може призвести атомне бомбардування. Вони добре пам’ятали досвід Хіросіми і Нагасакі, де вперше застосували ядерну зброю проти цивільного населення.
І з часом такої зброї ставало більше, до того ж, вона постійно вдосконалювалася. Так друга половина ХХ століття характеризувалася масовим страхом перед ядерною війною. А він просто не міг не вплинути на культуру та кінематограф зокрема.
Як гостра сатира допомагала впоратися зі страхом
Гумор добре допомагає боротися зі страхами. Це чудово розумів режисер Стенлі Кубрик, який у 1964 році випустив чорну комедію «Доктор Стрейнджлав, або Як я перестав хвилюватися і полюбив бомбу». Це була гостра антивоєнна сатира, яка розкривала актуальну проблему з неочікуваного ракурсу.
За сюжетом, взаємини між США та СРСР сильно загострюються. Кожна з країн очікує приводу для агресії. Нерви на межі. І ось, психіка командувача американською базою ВПС Джека Д. Ріппера не витримує. Він надто довго прожив в очікуванні ядерної війни. Тому якоїсь миті вирішує атакувати першим і самовільно відправляє бомбардувальники до СРСР. А також робить все можливе, щоб ніхто не зміг зірвати його плани.
Політична та військова верхівка США проводить народу у Пентагоні. Запрошують туди і радянського посла. Його намагаються переконати, що дії Ріппера не відповідають волі держави, але зусилля марні. Літаки з атомними боєголовками вже вилетіли — навіть президент не здатен їх відкликати. Водночас у СРСР є пристрій Судного дня. І якщо хоча б один снаряд впаде на радянській території, нищівна «кобальт-торієва» бомба знищить усе живе на планеті.
Здавалося б, в такій ситуації люди мають об’єднатися та діяти злагоджено. Але навіть перед загрозою глобальної катастрофи політики не здатні забути про чвари.
Водночас спроби запобігти бомбардуванню перетворюються на справжній театр абсурду. Президента, який пропонує радянському прем’єру збити літаки, перенаправляють до штабу протиповітряної оборони Омська. Базу, де засів Ріппер, штурмують військові, але персонал впізнає перевдягнених росіян та відчайдушно обороняється. Капітан Мандрейк через телефонну будку намагається повідомити код відкликання. Для дзвінка використовує монети з апарату «Кока-Коли», на що йому закидають вторгнення в приватну власність та погрожують судом з боку компанії.
А вишенькою на торті стає поведінка льотчика єдиного літака, якого не вдалося відкликати. Через поломку він не може скинути бомбу, тому спускається у відсік, сідлає снаряд та летить на радянську базу верхи на ньому. Політ супроводжується радісними криками та розмахуванням ковбойського капелюха.
Війна, в якій програли всі
Одні режисери доносили свої ідеї за допомогою сатири, інші ж влаштовували своїм глядачам справжню шокотерапію. Так, в 1984 році в світ вийшла британська драма режисера Міка Джексона під назвою «Нитки». Стрічка присвячена ймовірним наслідкам ядерної війни. Її автори порівнюють сучасне суспільство з павутиною — такі зв’язки, як і нитки, з одного боку, роблять його сильним, а з іншого — вразливим.
Головна героїня Рут чекає дитину та планує весілля зі своїм хлопцем Джиммі. Але їх життя суттєво псують погані новини: відносини між США та СРСР погіршилися, все йде до конфлікту. Британці до такої ситуація не готові: ціни в магазинах ростуть, починаються протести та потасовки, активістів та членів профспілок заарештовують.
Далі стається найгірше — обмін ядерними ударами, на Британію припадає аж 210 мегатон. Вибухами зносить будівлі, гине все живе, люди і тварини згорають живцем. Більша частина міст та сіл лежить у руїнах. Гине від 12 до 30 мільйонів людей.
Британці, яких не вбили вибухи, гинуть від отриманих травм та опіків. Лікарі не можуть надати допомогу всім, хто її потребує, процедури проводяться без анестезії, на бинти йде будь-яка тканина. Через радіоактивні опади рятувальники не можуть боротися з пожежами та витягати постраждалих з-під завалів. Люди помирають від наслідків променевої хвороби, голоду або стають жертвами мародерів. Сама Рут, яка пережила бомбування разом із родиною, губить всіх своїх близьких. Починається ядерна зима, люди намагаються вижити.
«Нитки» досить жорсткі до свого глядача. У стрічки чимало жорстоких чи просто неприємних кадрів. Жахливі тут не тільки наслідки ядерного удару, а й те, що катастрофа може зробити з колись цивілізованими та культурними людьми. Під її впливом можна стати жорстоким, знавіснілим, готовим вбивати за харчі.
Через десять років Британія ніби повернулася в часи Середньовіччя. Люди обробляють поля примітивними знаряддями праці, але врожаю недостатньо, щоб прогодувати всіх. Міста ніхто так і не став відбудовувати. Підросла донька Рут, якій пощастило народилися здоровою. Але дівчинка, як й інші діти, педагогічно запущена, її мова бідна та примітивна. Вона сильно відстає від своїх однолітків з доядерної доби. До того ж, дівчинка тепер живе в ще більш жорстокому світі, де важко розраховувати хоча б на щось хороше.
Зруйнована ідилія англійського села
«Нитки» — далеко не єдиний твір, присвячений темі виживання після катастрофи. Два роки потому на екрани вийшов анімаційний фільм «Коли дме вітер» режисера Джиммі Муракамі. Це була екранізація однойменного графічного роману Реймонда Бріггса. В ньому немає таких жорстоких та шокових кадрів, як у «Нитках». Історія тут більш камерна, локальна.
У центрі сюжету — пенсіонери Джим та Хільда. Подружжя веде тихе розмірене життя в англійському селі. Але їх ідилію порушують тривожні новини. Джим переживає через напружену ситуацію в світі, його щиро лякають перспективи ядерної атаки. Якось подружжя чує новини, що скоро розпочнеться війна. І тоді Джим бере справу в свої руки.
Він дістає буклети про те, як вижити в умовах атаки, й починає педантично виконувати кожен пункт: облаштовує сховок, готує запаси їжі та води. На жаль, страхи чоловіка підтверджуються. По радіо оголошують, що Союз уже випустив ядерні боєголовки і через три години вони влучать в ціль.
Стається вибух. Будинок подружжя частково зруйнований, але жити можна. Немає ні води, ні електрики, ні телефонного зв’язку. Колись гарне село стає схожим на сіру випалену пустку. Але Джим та Хільда стараються повернутися до більш-менш нормального життя. Вони налагоджують побут, багато спілкуються, жартують, розмовляють про політику та дивуються, що до них не завітав молочник. Подружжя сподівається, що Британія виграла війну і до них уже прямує допомога.
Але з кожним днем їх здоров’я погіршується. Те, що не зробив сам вибух, робить зараження. Джим постійно нарікає на стрес, але глядачам усе зрозуміло. Попри «м’який» характер оповіді, у фільмі трапляються моторошні сцени. Наприклад, коли герої п’ють заражену радіацією дощову воду і щиро вірять, що вона абсолютно безпечна. Або коли відчувають запах печеного м’яса і намагаються пояснити це тим, що люди готують недільний обід на вулиці. Але глядач чудово розуміє, що насправді ніхто нічого не готує. Водночас герої сподіваються, що все обійдеться — вони ж бо були такими поміркованими та чемно дотримувалися інструкцій.
Занепокоєні лідери та меми про Щекавицю
ХХІ століття. Російський диктатор Путін погрожує ядерною зброєю. 21 вересня він заявив, що Росія готова використовувати «всі наявні засоби» для захисту «своїх територій» (тобто території України, які знаходяться під тимчасовою окупацією). Путін звинувачував у ядерному шантажі західні країни та оголосив, що Росія володіє «різними засобами ураження».
Верховний представник ЄС із зовнішньої політики Жозеп Боррель закликав не недооцінювати подібні погрози. Він переконаний, що війна вже досягла «небезпечного моменту». За словами Генсека НАТО Єнса Столтенберга, Путіну відомо, що ядерну війну неможливо виграти. До того ж, вона матиме безпрецедентні наслідки для самої Росії. Через марення Путіна в Євросоюзі відбулася термінова зустріч міністрів закордонних справ. Представник Європейської комісії з зовнішньої політики Пітер Стано заявив, що диктатор грає в дуже небезпечну ядерну авантюру.
А українці не були б українцями, якби не жартували на цю тему. На тлі погроз в мережі з’явилися меми про зустріч на горі Щекавиця, де в разі ядерного удару має відбутися оргія. Жарт виріс з одного твіту, де йшлося про чат, учасники якого хочуть своєрідно провести час на випадок атаки. Допис став популярним, українці сипали дотепами й мемами. Навіть у такі непрості часи знову знайшовся привід для сміху.
