Жінки, що постраждали від сімейного насилля та війни, знайшли прихисток у шелтері. Крім даху над головою, вони мають можливість працювати і говорити про важливе — через орнаменти та символи вишитих сорочок.
Керівниця шелтеру Святої Ольги Наталія Дресвяннікова та соціальна працівниця Вікторія Поплавська розповіли про вишиті сорочки, роботу для жінок та важливість зберегти своє.
[Деякі імена жінок, що живуть у шелтері, змінені. Інформація про місце шелтеру теж засекречена].
Шелтер в окупації
Після 24 лютого шелтер опинився під окупацією, проте всіх мешканців вдалося вчасно вивезти. У будинок російські військові заходили, каже Наталія, але нічого не забрали — навіть не помітили генератора. Після деокупації Київської області у шелтер можна було повертатися — з пошкоджень лише простріляний дах, який допомогли поремонтувати місцеві чоловіки.
На час повномасштабного вторгнення у шелтері Святої Ольги жило 6 дорослих і 8 дітей. Команда вивезла всіх на власних авто до сусіднього міста, а звідти хтось поїхав одразу за кордон, а хтось евакуювався пізніше.
Тільки у травні притулок змогли облаштувати заново, а у червні знову відчинили свої двері для тих, хто потребує допомоги. Наталія каже, що тепер приймають не тільки тих, хто постраждав від сімейного насилля, але й постраждалих від війни. Шелтер готується до зими — планують поставити твердопаливний котел, щоб не залежати від газу та електрики. Котел уже придбали, а до кінця січня добудовують спеціальну споруду для нього.
У притулку знову запустили соціальне підприємництво, щоб зберегти традиції та допомогти жінкам фінансово. Головний продукт «Вільної нитки» — вишита сорочка. Наталя розповідає, що девізом обрали таку фразу: «Віднови вишиванку своєї бабусі». І перше замовлення було справді таким. До команди звернулася дівчина, сказала, що знайшла вишиту сорочку бабусі в скрині і хоче таку саму:
«Вона розчулила нас, бо розповіла особисте — бабуся дівчини жила в насильстві, її мама теж, дівчина мала такі ж проблеми у родині, але більше не хотіла передавати це далі. Тож сказала: я хочу, щоб моя донька такого не знала, — каже Наталя. — Ця відтворена сорочка стала символічним оберегом для родини».
Орнаменти і змога працювати
ГО Eleos Україна, що займається гуманітарними питаннями, евакуацією та протидією насилля, наразі відкрила вже 4 шелтери для постраждалих від насильства та війни. Також на заході країни відкрили реабілітаційний центр, що приймає жінок, які постраждали від сексуального насильства російських військових.
Мережа притулків розвивається, шелтер Святої Ольги на Київщині був першим. Він розрахований на 12 людей, деколи мешканців буває більше — тоді доставляють дитячі ліжечка. Зовні притулок нічим не відрізняється від інших будинків, а його адреса засекречена, команда співпрацює з місцевою поліцією та соціальною службою. З жінками працюють психологи, є індивідуальні та групові консультації.
Соціальне підприємництво на базі шелтеру Святої Ольги відкрилося у квітні 2021 року. Тоді соціальна працівниця притулку Наталя, за фахом етнознавиця, запропонувала зайнятися вишиванням — воно має арттерапевтичний ефект.
«У нас була ідея пропонувати жінкам роботу за гроші, бо часто вони приїжджають і не мають змоги офіційно влаштуватися через втрачені документи, наприклад. Або ж мають маленьку дитину і не можуть працювати повноцінно», — розповідає Наталія.
Жінки, хоч не всі вміли вишивати, погодилися спробувати. Першу вишиту сорочку робили вручну — це було довго. Зрозуміли, що бізнес так зробити не вийде, адже простіше закупити вишивальні машинки (це спеціальна техніка для машинної вишивки) і навчити жінок працювати за ними. Це і скоротить терміни виконання, і підвищить якість готового виробу.
Наприкінці 2021 року почали готуватися до збору на вишивальну машинку (на таку треба близько 30 тисяч гривень) на платформі «Велика ідея», провели ярмарок у громаді, напекли печива і розповіли про свою ідею. Збір коштів зупинився через повномасштабне вторгнення. Наталія каже, що сумнівалися, чи взагалі варто продовжувати — притулок не працював. Але вже у квітні збір закрили і змогли закупити вже потрібне. Також отримали грант на професійне навчання жінок, побудували модульний будинок на території шелтеру — там облаштували майстерню.
У «Вільній нитці» тепер четверо працівниць. Двоє жінок проживають у центрі, ще одна — місцева, а також соціальна працівниця Вікторія, яка, маючи досвід шиття, координує процеси. Наталя, авторка ідеї соціального підприємництва, виїхала до Польщі з початком повномасштабного вторгнення, в центрі чекають на її повернення і радіють, що можуть втілювати її мрію в життя.
У розробці орнаментів та крою сорочок допомагала Тетяна Серебреннікова, укладачка книжки про орнаменти Олени Косач, мами Лесі Українки. Саме Тетяна допомогла зробити дизайни автентичними, наближеними до тих, які носили наші предки. Невдовзі після початку роботи «Вільна нитка» отримала велике замовлення — 50 вишитих сорочок, по дві (жіночу та чоловічу) на кожен регіон України. Тепер розроблені дизайни використовують у наступних замовленнях: у Литву, США, Португалію.
Крім сорочок, почали робити ажурні новорічні іграшки. Частина з них виготовлені з особливих ниток, що світяться у темряві.
Процеси та історії
Процес від отримання замовлення до готової вишитої сорочки — цікавий та сповнений людських історій.
Коли клієнт замовив сорочку і визначився з дизайном, можна починати розкрій частин, на які наноситься вишивка.
Цим зазвичай займається Надія, вона у шелтері недавно. Як і на вільній території України — чотири роки жінка провела у полоні так званих «ЛНР\ДНР». Повернулася цьогоріч і поки не відновила усі документи, тому влаштуватися на роботу їй складно, як і отримати хоч якісь виплати. Повернутися додому жінка не може — її дім на тимчасово окупованих територіях, туди вже заселили інших людей. Проте у «Вільній нитці» Надія знайшла своє місце — у неї є досвід шиття, навчилася розкроювати деталі. Наталя каже, вони всіляко підтримують жінку і хочуть стати її опорою у такий складний період.
Після розкрою деталі заправляють у спеціальні п’яльця (рамка, у якій закріплюється тканина, частина вишивальної машини), починається етап вишивки. Цим займається Таня. У майстрині 4 дітей і вона пережила окупацію разом зі своєю сім’єю. Тепер Таня приїжджає у майстерню на роботу. Наталя розповідає, що Таня планує піти на курси з дизайну орнаментів, тож займатиметься і цим.
Поки працює вишивальна машинка, працівниці наглядають за процесом. А також можуть обробляти вишиті частини з попередніх проєктів: позбуватися флізеліну, зайвих ниток. До такої роботи часто залучають жінок з шелтеру, які не мають досвіду шиття, але хочуть допомогти.
Коли вишивка готова і очищена від зайвого, настає час відпарювання. Кожен елемент ретельно обробляють парогенератором, щоб виріб потім не втратив форму. Цим часто займається Надія або Таня.
Розкрій готової сорочки теж може робити Надія. А також Вікторія — вона соціальна працівниця центру, раніше мала невелике швейне ательє, тож знайома з усіма процесами створення одягу.
Розкроєну сорочку особливими автентичними швами зшиває Анна. Вона професійна кравчиня. До шелтеру Святої Ольги прийшла у липні цього року, її дім — на тимчасово окупованих територіях, а син-військовослужбовець — в полоні ще з перших днів повномасштабного вторгнення. Тож Анна щодня живе із запитанням, що з її дитиною, чи буде обмін і коли вони побачаться. Наталія каже, що «Вільній нитці» пощастило з Анною, вона відповідально ставиться до роботи.
А далі залишаються дрібні штрихи — до готової сорочки пришивають кнопки чи ґудзики, підшивають горловину. Цим займається Таня, а потім виріб потрапляє до нових власників.
Вишита сорочка у зірочки
З Вікторією Поплавською говоримо про сенсове наповнення вишитих сорочок. Адже це не просто одяг, а можливість вшанувати свій рід, глибше пізнати себе і говорити про важливе самими орнаментами.
Символічного при роботі з вишиттям вистачає — Вікторія розповідає, що першими вишитими сорочками з серії за регіонами стали донецькі та луганські. Це замовлення надійшло ще до повномасштабної війни, але вже тоді традиційний одяг саме цих регіонів виконали в першу чергу.
Вікторія захоплювалася вишиванням ще з дитинства. Пригадує, як допомагала бабусі виконувати замовлення ручної вишивки для фабрики — вони вишивали певні деталі й віддавали їх. Уже на виробництві сорочки збирали і пришивали елементи, які робила юна вишивальниця з бабусею.
Потім Вікторія більше шила, аніж вишивала, навіть у «Вільній нитці» на початку займалася більше технологіями пошиття. Але життя знову повернуло вишивку у життя майстрині — тепер Вікторія освоює вишивальну машинку і заглиблюється у символізм орнаментів.
Перша особлива вишита сорочка у житті Вікторії з’явилася у дитячому садочку. Жінка пригадує її до найменших деталей — це була дитяча сорочка Київського регіону із зірочками. Бо саме зірки вишивали для дівчаток, щоб доля була гарною і щасливою, а майбутнє — світлим. На жаль, ця сорочка загубилася, але Вікторія має мрію: відтворити її по пам’яті.
Майстриня каже, що люди інтуїтивно обирають орнаменти тих регіонів, де виросли, або де жили їхні родичі:
«Мені подобаються київські сорочки і вінницькі: зі сваргами, жовто-чорними орнаментами. Моя бабуся по татові з Вінницької області, вишиванки початку 20 століття мені дуже відгукуються. Тож люди обирають орнаменти близькі до їхнього роду».
На жаль, давніх сорочок у родині не збереглося, тож зараз доводиться збирати це все з чужих рук, каже Вікторія. Вона вважає, що українці певний час ставилися до вишитих сорочок просто як до одягу, не бачили в них цінності, і були готові відмовитися від такого спадку. Але повернули свою незалежність — і своє коріння.
Вікторія каже, що особливість символів саме у тому, що вони можуть видозмінюватися, змінювати кольори чи розташування на одязі, але сенси залишатимуться глибокими і продовжуватимуть говорити про нашу націю, нашу ідентичність у сучасності.
Дитячі сорочки і військові шеврони
«Вільна нитка» адаптується до нових умов — через перебої зі світлом складніше планувати роботу, але плани у соціального підприємництва є. Крім вишитих сорочок, жінки виготовлятимуть також шеврони для військових. Будь-яка людина зможе оплатити виготовлення комплекту шевронів для конкретного бійця і зробити свій вклад, каже Наталія.
У планах також створення дитячих сорочок та крижм — тканини, в яку хрещені батьки сповивають дитину після обряду хрещення. Наталія сподівається, що вдасться налагодити усі процеси так, щоб «Вільна нитка» могла брати замовлення на пошиття різного одягу, а не лише вишитих сорочок. Це допоможе збільшити заробітну плату для жінок та покрити комунальні витрати. Адже зараз працівниці отримують оплату залежно від залученості у процеси та від кількості замовлень.
Підтримати «Вільну нитку» можуть і наші читачі: пишіть на сторінку, замовляйте вишиті сорочки — не просто одяг, а продовження вашого роду, важливі сенси і пам’ять, яку можна носити хоч щодня.
