«А потім вони все сортоване сміття закинули в одну машину!» — фраза, якою багато людей закінчують власні спроби сортувати сміття. Чи справді все так погано з відходами у місті? Відповідає Олеся Вершигора, консультантка компаній з екологічності та авторка ґайду #мої100екозвичок.
Зберігаємо культуру
Вперше до Києва я приїхала 13 років тому, і тоді ще взагалі не замислювалася про те, як поводитися з відходами. До переїзду я жила в селі, де все вивозилося в яр — досить популярну для збору непотребу локацію.
У Києві чи не на кожному кроці є урна, а в селі будь-який непотрібний папірець відправлявся прямо на узбіччя. На жаль, це і досі популярна історія. Тому так, коли я приїхала, то була рада кожній урні та приємно вражена, що хтось за мене прибирає відходи, а не я спеціально для цього влаштовую суботники.
Я полюбила фразу мого автоінструктора: «Зберігаємо культуру водіння». Це багато в чому й про культуру споживання — про те, наскільки ми готові ототожнювати себе з піклуванням про навколишнє середовище.
Сортування відходів часто не турбує людей в першу чергу тому, що вони не знають, куди ці відходи потім діваються.
Є прекрасний приклад із біорозкладним пакетом. В яких умовах він розкладається? Виявляється, що він теж досить довго «живе» в купі загального сміття. Чого ж тоді їх продають? Тому що це маркетинг. Я з цим часто стикаюся, коли консультую бізнеси — вони роблять виїзні прибирання, використовують екопакети та інші популярні грінвошингові штуки (грінвошинг — зелений піар, коли на темі екології спекулюють, намагаючись продати так продукт, — прим.ред.). І не тому, що спеціально хочуть так зробити, а просто не знають, як правильно. Ми, споживачі, теж до цього схильні. Людина може гордо казати: «Але ж я сортую!» і при цьому не замислюватися, де вона купує продукти та в якому пакуванні.
Інформування
У питанні «відходів» є два рівні: державний та ініціативний, і останній перемагає. Мені також він більше подобається — тут прослідковуються інтереси людей і це більше «для» і «про» них. Все не так погано, просто саме зі сторони держави є дискомунікація.
Наприклад, більшість з нас достовірно не знає, де є пункти прийому вторсировини у Києві, а вони ще й знаходяться у незручних локаціях.
Мій знайомий, який раніше працював у політиці, в одному подкасті якось сказав, що люди добре знають про те, що відбувається у Верховній раді, проте навіть не цікавляться тим, що коїться у міській — там, де вони можуть мати реальний вплив. Фокус переведений на щось більше, а не на щось локальне.
В цілому, мені здається, що людям властиво спостерігати за тим, що робить Ілон Маск, але не знати, що відбувається у власній країні.
Ми знаємо, де виготовляють вакцини, а що у сфері медицини робить Україна? Крім Цитрамону-Дарниця. За кордоном комунікація з суспільством краща, а у нас треба напружитися, аби щось дізнатися.
Часто може бути проблема в тому, що тобі наполегливо кажуть «ти змушений сортувати». А що, якщо для людини такий метод комунікації не є дієвим? Починається «я нікому нічого не винен, я самостійна й незалежна людина, і взагалі, чому мене примушують».
Комусь сортування заходить через тренди — це модно, тому я це зроблю, ще й тікток зніму. Для когось це філософія — коли людина намагається прийти до мінімалізму, зменшити кількість відходів і споживання в цілому. Тут можна йти через комунікацію мінімізації.
Комусь приємно, що в Європі так роблять, а комусь, навпаки, потрібно продовжувати страждати по-українськи.
І в залежності від того, як людина сприймає інформацію, варто з нею комунікувати. Але для цього потрібні системні зміни.
Міфи та дійсність
Міф 1: У Києві немає місць і немає коректного поводження з відходами
Є, просто нам у цьому питанні доведеться трохи запаритися. Якщо порівнювати Київ з Тернополем або Мукачево, то в цьому місті набагато більше переваг, як мінімум тому, що у нас є Київвторміськресурси — і в кожному районі можна за гроші здавати вторсировину. Власне, я так і роблю. Найпривабливішими ресурсами завжди були папір, метал і скло. Київвторміськресурси ще й мають свої баки, які можуть стояти прямо біля вашого дому. У дворах ставлять й інші контейнери, які можуть приймати вторсировину. Крім того, можна домовитися з ОСББ — генерувати вторсировину, продавати її та витрачати гроші на доброустрій двору.
Міф 2: Все контролює Кличко
На сміттєвих баках, якщо звернути на це увагу, є брендинг компанії, яка вивозить з них відходи. Ті, в яких я впевнена — Київкомунсервсіс, ЕкоСвіт, Веолія (Veolia), УтілГруп, Київспецтранс, Грінко, Селтік, Ековтортранс, ВолодарРоз. Все залежить від району та від того, куди везуть. Наприклад, Обухівміськвторресурси забирають щось у Києві в торговельних центрах і з приватних підприємств, а також локально у себе в Обухові. У них є дві лінії сортування. Перша, це коли усі пакети розбираються і з них вилучається вторсировина — це близько 10% корисних відходів. Вся решта їде на сміттєвий полігон. Друга — вже відсортована вторсировина, яка розбирається на окремі фракції. Так саме і з іншими компаніями. Хтось відразу везе на сміттєзвалище, хтось везе на сміттєвий полігон, хтось — на завод Енергія, хтось — на досортування. В залежності від того, яка компанія буде забирати.
Міф 3: Все скинули до однієї машини та кудись відвезли, я більше не буду сортувати
Питання в тому, Коли, Куди і Яку сировину скинули. Якщо це папір змішаний з органічними відходами — шансів на порятунок немає. Тому часто біля дому збирають скло, метал і пластик, але не папір. А от якщо разом з іншими відходами скинули метал, то його потім вилучають і миють. Навіть якщо все завантажують в загальну машину, то потім будуть досортовувати. Ліпше саме з цього окремого баку вилучити вторсировину, ніж намагатися врятувати її з купи відходів, де до того ж є органіка. Вдома ми можемо щось помити й воно відразу сухе, а коли ми викидаємо щось у сміттєвий бак, воно лежить там кілька днів, щось до нього прилипає або присихає, встигає зацвісти й вже з’являється розкладний процес. В такому разі треба діяти швидко. І тут питання у тому, як побудований увесь процес.
Міф 4: Сміттєспалювальні заводи все вирішать
Колись ми побачили картинку такого — там взимку можна спускатися на лижах, а влітку — на спеціальних бордах по спеціальному покриттю. Але мало хто говорить про зворотну сторону, наприклад, про те, що викиди від сміттєспалювання впливають на клімат і навіть на наш емоційний стан і гормони.
Міф 5: В Європі сформовані всі умови для сортування, а в Україні немає навіть сміттєпереробних заводів
Ще й як є. Наприклад, Кохавинка або Київська картонна фабрика, які збирають вторсировину, переробляють і роблять свою паперову продукцію. Якби цього не було, то доводилося б закуповувати вторсировину з Європи, а це нонсенс. Ми самі можемо її генерувати та передавати на заводи — просто ми не знаємо, що у нас такі є. Проблема знову в комунікації. Про це потрібно дізнаватися та запитувати. Нам складно загуглити пункти прийому, що вже казати про щось більше. Я не шеймлю людей за те, що у них немає часу — встигнути за всім насправді фізично неможливо.
У Києві, через бажання громадян ставитися відповідальніше до своїх відходів, ситуація значно покращилася. Однак звичайно, хотілося б, щоб все було ідеально.
Відповідальність кожного
Є приватні компанії, з якими можна скласти договір, щоб вони поставили баки для вторсировини у вашому дворі. Кожна людина може це зробити, залежить від того, чи є у неї час та бажання у це заглиблюватися та цим займатися. Я бачила, що на Печерську в нових будинках є приватні компанії, які ставлять свої баки та займаються вивезенням вторсировини. Так, може, жителі цього будинку трохи більше за це платять, але у тебе все під боком і не треба нікуди їхати.
Ми живемо в такий класний час, що ми можемо впливати на те, що відбувається біля нашого будинку.
Немає монополіста в Києві, який би сказав — така система, інакше не буде. Але все залежить від району. Це як з підключенням інтернету. От ти любиш якогось провайдера, переїжджаєш, а він не охоплює твій район і можливості під’єднатися саме до нього немає. Так і тут — комусь невигідно буде їхати з Борисполя на ВДНГ за вторсировиною. Ситуація якось вирішується, але, звичайно, має прийматися закон, який би диктував чіткий регламент поводження з побутовими відходами. Наразі у нас все висить в повітрі.
Я здаю відходи у Київміськвторресурс — вони ставлять такі округлі баки з прогумованим отвором. Це, до речі, обґрунтовано. У кожному мегаполісі є такі санітари міста. Іншими словами, безпритульні. Вони можуть збирати скло і метал, щоб потім здавати у пункти прийому. Оці прогумовані отвори є для того, щоб безпритульні не забирали сміття з баків, а шукали його на вулицях. Це така форма збирання вторсировини. З Київміськвторресурс відходи йдуть на заготівельні заводи. Хтось купує скло, картонні фабрики забирають такого ж типу відходи, а з пластиком взагалі цікава історія — його спресовують, а потім роблять гранули, які зручно переплавляти у щось нове. Гранули зменшують об’єм, який транспортується, і до того ж їх зручніше засипати в пристрій, який створює нову форму.
Сміттєвий полігон vs сміттєзвалище
Сміттєвий полігон можна порівняти з тортом медовик. Уявімо, що машини зранку привезли чергову порцію відходів. В пакетах є органіка і неорганіка — такий собі мікс. І коли органіка розкладається, формується вибухова суміш з метану та інших речовин під дією сонячного світла. Вона є самозаймистою.
Щоб запобігти самозайманню, роблять наступне. Привозять зранку один великий корж, його присипають ґрунтом або піском. Знову привезли новий корж сміття, знову засипають. Це робиться для того, щоб коли відбувався процес горіння, був шар, який запобігає займанню інших коржів. Коли ж гора сміття набралась до певної висоти, вона повністю засипається землею і засаджується травою. Таким чином утворюється щільна кора, на якій потім можна висаджувати дерева.
З часом, звичайно, все це просідає, там стає небезпечно ходити — тому дерева і висаджують. Зі сміттєвого полігону викачують фільтрат, який утворюється при розкладанні органіки. Він є доволі токсичною речовиною, яка просочується через ґрунт, потрапляє до джерел питної води й отруює середовище. Тому викачування фільтрату — це запобігання катастрофи. Цехи, які цим займаються, дуже смердять.
На сміттєзвалищах немає такої інфраструктури. Це звичайний смітник, як у фільмах, по якому плигають ворони. Це територія, яка ніяк не контролюється. І саме сміттєзвалищ, на жаль, у нас більше. А за офіційними даними 57 з них — нелегальні.
Три речі, які можна почати робити вже зараз:
- Намагатися менше продукувати відходи. Брати свою тару, ходити на ярмарки, замовляти відразу на майбутнє. На цьому етапі вже йде турбота про поводження з відходами. Налаштувати своє життя так, щоб навіть не прийшлося заздалегідь думати про те, як себе поводити.
- Дивитися, що купуєте. Якщо є тунець в алюмінієвій банці та в пластиковій тарі, то краще вибрати перший варіант, тому що алюміній можна переплавити сотню разів. З пластиком так не зробиш, а з папером взагалі немає варіантів.
- Здавати пластик, скло, алюміній та папір на вторинну переробку. Не давати шансу своїм відходам змішатися з органікою та забруднити середовище.
