Олена Жук разом із чоловіком заснувала проєкт Chysto.De, щоб розчистити від сміття Вільшанське водосховище, або, як його називають місцеві, Закарпатське море.
Сотні небайдужих людей з’їжджаються на екопікніки з усієї країни. Вони збирають чимало пластику та скла, а ще співають, танцюють і слухають лекції з екології. Ми поспілкувалися з Оленою Жук на 17-му пікніку в Колочаві.
Проєкту — 2 роки. Коли ви з чоловіком Романом приїхали святкувати день народження на водосховище і, побачивши гори сміття, організували друзів на перший пікнік-сортування, чи були у вас тоді розрахунки? Скільки часу знадобиться, доки прибиратимете?
Жодних планів не було — ми не настільки професійні в цьому питанні, щоб вміти робити якісь прорахунки. Це перша історія, коли ми прибираємо велику територію. Тут багато простору, річка, дві громади і купа людей. Наскільки треба бути стратегом, аби розуміти: якщо сміттєвоз поїде по тих селах, то чи будуть люди викидати в річку чи в сміттєвоз? Ніхто не знає напевно. Ми зіштовхнулися з тим, що не всі викидають у баки — на жаль, перевиховання є довгим процесом. Тому десь на третій-четвертий екопікнік ми поставили собі за мету встановити уловлювач сміття.
Тобто раніше тут взагалі не був організований вивіз сміття. Місцеві просто викидали в річку, бо більше не було куди. З вашою появою ситуація змінилася?
Так, наша ініціатива стартувала в жовтні 2020-го, ми провели тоді два пікніки і повернулися в квітні наступного року. До того часу ми вже зустрічалися з місцевою владою, щоб зрозуміти, чому сміття потрапляє в річку, а не куди слід. І вже на квітень 2021-го року в селі Колочава поїхав сміттєвоз. У Синевирській громаді з цим значно складніше: там досі сміття толком не забирають.
Ви хочете встановити вловлювач, аби було місце для збору сміття?
Його легше зібрати в одній локації. Територія водойми велика, загальна площа — 90 гектарів. Тож сміття, яке сюди прибуває річками, розпливається. Рівень води часто змінюється — сміття осідає то на одному, то на іншому березі, а вони місцями дуже круті, збирати надзвичайно складно.
Ми це розуміли з самого початку, тож усе вивчали: треба врахувати швидкість течії та глибину водойми, щоб риба могла проходити, льодохід. Так само коли повноводна річка навесні або восени, коли дощі, несе обвалені дерева — це все треба врахувати. Конструкція має бути міцна, надійна і максимально не шкодити природі. Ми над цим працюємо.
Пам’ятаєш мить, коли родинний проєкт набрав таких обертів, що з усієї країни почали з’їжджатися люди?
Приблизно з весни 2021 року. Ми мали друзів як на особистих сторінках, так і підписників нашого родинного крафтого проєкту «Повна банка». Оскільки наше варення тоді вже любили і замовляли ласунчики з усіх куточків України, на сторінці бренду ми починали запрошувати на наші екопікніки. Це була наша перша аудиторія.
Так закрутилося і ми зрозуміли, що не хочемо сторінку «Повної банки» перетворювати на сторінку екопікніка. Хотіли від’єднати бренд від цієї ініціативи, щоб вона була повноцінною і притягувала геть нових людей, інші бренди та організації — зробили окремі сторінки і дали назву Chysto.de.
Щодо повномасштабного вторгнення. Те, що воно для тебе особисто змінило життя, — зрозуміло. Прийми мої співчуття з приводу втрати коханого. (Навесні Роман, чоловік Олени, загинув захищаючи країну на сході.) Але наскільки змінилося життя проєкту? Чи змінилася кількість людей, що приїжджають прибирати?
1 січня 2022 року ми з Романом вивчали американський досвід встановлення уловлювачів сміття, щоб створити щось подібне у нас. Хотіли це втілити навесні… Та цього року ми його не встановимо. Загалом уся команда залишилася з нами. Багато людей хоче приїхати відчути особливу атмосферу єдності, однозначно цього року люди стали свідомішими — у всіх сферах, не тільки в екології. За країну можна стояти на різних фронтах, і це один із них.
Звичайно, є нюанси: десь складніше організувати техніку для перевізки сміття, бо її віддали на фронт. Від влади ми і так нічого не чекаємо. Просто робимо те, що можемо самі.
Чому?
Дуже хочу зберегти цю локацію для усіх — з огляду на те, скільки людей докладає для цього зусиль. Коли повертаєшся у спогадах назад, то розумієш, скільки всього вже зроблено. Якщо це залишити, все зупиниться, стане як раніше. Тому ми віримо, що вдасться доприбирати до кінця, встановивши уловлювач.
Далі — багато роботи з громадами, це теж окремий напрямок. Звичайно, ми пробуємо все охопити вже, освітні заходи проводити. Мусимо вчитися самі і вчити інших.
Навіть перебуваючи на екопікніках, часто бачимо, як автівками під саму воду скидається сміття. Безумовно, це сумно. Ця територія повністю оточена національним парком.
Екопікніки продовжуються до зими? Цього року це останній? Які плани надалі?
Сподіваємося, що погода нам дозволить провести ще один у листопаді. А якщо ні, то робитимемо освітній в онлайні. Можливо, у майбутньому, коли буде готовий проєкт уловлювача, проситиму про фінансову підтримку.
Важливо для мене, що ми знайшли саме українського інженера, який це розроблятиме. Є задум, що частково елементи уловлювача будуть виготовлені з пластика, який збираємо на березі. Тому прошу всіх бути поруч, підтримувати нас. Слідкувати, десь підказувати, десь критикувати, щоб ми знали, де що упускаємо. І звичайно, доєднатися до команди. Якщо є юристи, готові допомагати, охоче поспілкуємося з ними. Ми відкриті і раді всім.
