Українці у Бучі, Харкові, Чернігові та інших містах рятують не тільки один одного, але й котів, собак і навіть страусів.
Поспілкувалися з чотирма людьми, які рятували своїх котів, собак і страуса з Харкова, Бучі, Чернігова та Бородянки — про труднощі під час перевезення тварин, про те, як домашні улюбленці перенесли дорогу і про те, як сприймають повітряну тривогу.
Також ветеринарна лікарка розповіла нам, як заспокоїти тварину під час війни та потурбуватися про її психологічний стан у стресових ситуаціях.
«Їхати з собакою треба було через усе місто під вибухи»
Ірина Лянна до початку повномасштабного російського вторгнення жила в Харкові. Наразі вона приватна підприємиця, а до цього майже 20 років працювала у сфері політичного піару. Ірина — власниця трирічної собаки Яри породи басет-гаунд.
«Ми жили в Харкові на Салтівці, — пригадує жінка, — і 24 лютого прокинулися десь біля 5-ї ранку від того, що за вікнами стріляло. За кілька днів до того всі казали, що скоро почнеться, але я до останнього не вірила».
Перед війною Ірина написала пост, що їх тривожна валізка складалась з 2 мішків корму для собаки. Якраз напередодні вони замовили два мішки і отримали доставку за 2 дні до 24 лютого.
Оскільки в їхньому районі в Харкові між собою знайомі всі собачники, то Ірина пригадує, що більшість тварин на вибухи реагували досить спокійно. Це стосується і їхньої Яри, яка лише раз злякалася.
«Перші два тижні, поки ми були в Харкові, — говорить жінка, — на Салтівці не працювала сирена. Ми чули вже вибухи. Коли вони були далеко, ми не хвилювалися, а коли близько, то ховалися в коридорі, де в нас був захищений тамбур».
Останні кілька днів вони з сім’єю і собакою там і спали. Коли Яра чула вибухи, то вже сама йшла до цього тамбура.
Проблеми виникли, коли сім’я вирішила тимчасово переїхати до Полтави. Друг Ірини, журналіст, зайнявся вивезенням людей. А от як взяти собаку? Для неї ж, крім транспорту, потрібен корм та речі. «Яра важить 30 кг, — додає Ірина, — на руки ти її взяти не можеш». Друга складність полягала в тому, як добратися до точки виїзду, адже їхати треба було через усе місто під вибухи.
Але, на щастя, за словами Ірини, на дорогу собака реагувала спокійно. В автобусі була вона і ще 10 котів у переносках. «Коли ми їхали, — пригадує жінка, — то мали ще пів мішка корму. Ми зідзвонилися з другом, в якого собака бігль, та віддали йому. На той час в Харкові вже були складнощі з кормом для тварин».
Після приїзду до Полтави Яра прихворіла. «В нашій квартирі у Харкові не було опалення, температура 13 градусів, — говорить Ірина. — Ветеринарна лікарка сказала, що це і могло спричинити хворобу. Або вона могла виникнути на нервовому ґрунті».
Власниця собаки розповідає, що коли сім’я була в Харкові, то щоб заспокоїти Яру, їй давали валеріану. «Тепер, коли ми в Полтаві чуємо сирени, — говорить Ірина, — я її просто чухаю і даю смаколики. Тоді собака відразу відволікається. За 2-3 хвилин до сирен Яра часто або сама йде у ванну, або прокидається і підходить до дверей у кімнату, де ми знаходимося».
Ірина також допомагала знайомим із домашніми тваринами, які залишилися в Харкові. Зокрема, купила й передала переноски для котів, а також ліки та корм для тварин. «Одна моя знайома з села Циркуни, що під Харковом, — додає жінка, — певний час була під обстрілами разом із своїми котами та тваринами сусідів, якими опікується. Останній тиждень до них не пускали волонтерів. Днями вона мені подзвонила і сказала, що посилка з їжею для тварин, яку ми тут організовували, таки доїхала».
«Пошуки кота тривали безперервно протягом двох тижнів»
Наталія Каташинська родом із Києва. Займається менеджментом освітніх та культурних проєктів. Перед початком повномасштабного вторгнення поїхала на Закарпаття у невелику відпустку, щоб покататися на лижах. 25 чи 26 лютого мала повертатися до Києва, але це вже було неможливо, оскільки в напрямку столиці скасували транспорт. Тож Наталія перемістилася до подруги на Івано-Франківщину й перші кілька тижнів жила в неї. Вдома, у Києві, в жінки залишилися кіт Сіріус і пес Мафін.
«Коли я кудись їду, — розповідає Наталія, — то завжди прошу друзів чи знайомих доглянути за ними. У мене про всяк випадок було три пари ключів від квартири в різних частинах міста. 25 лютого одна з моїх подруг їхала і передавала іншим знайомим ключі на вул. Богатирській, де через 15 хвилин почалася перестрілка».
Пес і кіт залишилися вдома самі й Наталія дуже переживала, щоб із ними нічого не трапилось. Вона навіть хотіла взяти BlaBlaCar, щоб повернутися до Києва, але всі близькі від цього відмовляли. «Протягом тижня кіт і пес прожили самі, — пригадує жінка. — Я попросила друзів закрити тварин у коридорі та ванній. Кіт оселився в раковині. Він дуже боїться голосних звуків, тому сирени, які гудуть, травматично впливають на Сіріуса».
Друзі, які евакуйовувалися з Києва, мали забрати її улюбленців із міста. На той час це було проблематично, адже місця в транспорті не було навіть для людей, тому в машину вмістився тільки кіт, а пес залишився в Києві. «Сіріус не любить чужих людей, голосних звуків і авто, — ділиться Наталія. — Так сталося, що все це поєдналося в подорожі. Коли сім’я, яка його вивозила, зупинилась під Кам’янцем-Подільським, Сіріус втік». Тож Наталія протягом 7 годин добиралася в село Слобідка-Гуменецька, шукала кота в сніг та заметіль, але, зрештою, так і не змогла знайти.
«Це була моя перша істерика за той тиждень, — пригадує жінка. — Тоді ми зробили оголошення про пошуки кота. Дуже допомогла моя подруга Олена Павлова, яка розмістила оголошення на сторінці Кота Інжира. Відразу відгукнулась одна з прихильниць цього персонажа, яка роздрукувала оголошення і розвісила по всьому Кам’янці-Подільському. Це була справжня пошукова операція, яка тривала безперервно протягом двох тижнів».
Згодом Наталія змушена була поїхати в Рівне, де її прихистили друзі. «31 березня мені подзвонили і сказали, що знайшовся мій кіт, — говорить жінка. — Я не повірила, адже минуло 26 днів! Люди розповіли, що побачили його ще першого дня, але біля кота стрибала вівчарка, тож вони не думали, що Сіріус досі живий. Коли його знайшли, кіт важив менше 2,5 кг (при звичних п’яти), був зневоднений, із ранами на лапах».
Тепер Сіріус став більш лагідним і сміливішим. Коли звучить повітряна тривога, Наталія забирає кота в коридор і тримає на руках, адже для нього це великий стрес. «А пес нормально реагує, — додає жінка, — навіть коли ми гуляємо на вулиці й звучить сирена. Мабуть, у нього психіка міцніша, ніж у нас всіх».
«Прилаштувала 13 собак, 4 котів і одного страуса»
Юлія Кирієнко працює тележурналісткою й висвітлює війну в Україні. «Коли звільнили Бучу та Ірпінь, — пригадує жінка, — ми поїхали на зйомки, і в перший же день я вивезла звідти три собаки. Одну (білого пікінеса) знайшла на вулиці Вокзальній. Він був більше схожий на шматок чорної ганчірки — брудний, в мазуті. Також ми зустріли там жінку, в якої був розплідник алабаїв. Вона зізналася, що тварин нема чим годувати, і запропонувала кількох забрати. Я привезла всіх в ньюзрум, де кількох відразу розібрали, а собі лишила пікінеса».
З цього для Юлії все і почалося. Щоб прилаштувати врятованого алабая, жінка опублікувала пост і буквально за кілька годин знайшла нових господарів. Розповідає, що ті люди досі щасливі, висилають фото з твариною і радіють, що в них є собака.
«Наступного разу, коли ми поїхали в Бучу, — говорить Юлія, — то привезли тій жінці, яка має розплідник, більше сотні кілограм корму для собак, який вдалося придбати на волонтерські внески. У неї там було 5 цуценят, яких ми забрали з собою, і 7-8 великих псів. Дорогою після зйомок я випадково знайшла ще вівчарку, яку прилаштували в окремий дім».
Під час зйомок у Бородянці Юлія знайшла красиву кішку, яка вибігла з розбитої квартири. «Вона була дуже голодна, — пригадує журналістка, — тож я почала її годувати. А згодом ми зрозуміли, що в неї там кошенята, тож забрали всіх із собою і потім роздали».
У Юлії вдома живе англійський бульдог Френкі та пікінес Буч. Нещодавно у них оселився і камуфляжний кіт Володимир, якого чоловік журналістки знайшов під Броварами.
«Я була у відрядженні на Донбасі, — говорить журналістка, — і не мала з ким лишити пікінеса, тож взяла його з собою. Вдома він спить на своїй підстилці в кімнаті. А коли ми були на Сході, де постійні вибухи, пес весь час спав під ліжком. Це нетипова для нього поведінка. Коли він місяць провів у Бучі, то постійно чув канонаду, й очевидно запам’ятав, що це таке». Юлія розповідає, що 24 лютого, коли такса її сусідки почула обстріли, то загинула від розриву серця. «Адже собаки відчуваються поведінку своїх людей, — додає Юлія. — Бувають ситуації, коли вони не витримують цих обстрілів і втікають».
Загалом Юлії вдалося знайти новий дім для 13 собак, 4 котів і 1 страуса.
«У Бородянському районі була страусина ферма, — говорить журналістка. — Коли почалося повномасштабне вторгнення, її обстріляли. Багато тварин загинуло і через те, що росіяни їх з’їли. Врятуватися вдалося одному страусу, який місяць прожив в окупації. Його знайшов мій колега Андрій Цаплієнко. Дуже швидко я організувала людей, які допомогли зловити й вивезти птаха. Страуса звати Гук. Зараз він мешкає в Межигір’ї і навіть вже має подружку».
«Коти були з нами в турборежимі: їхати, вижити, перетерпіти, але дістатися пункту призначення»
Світлана Федєшова родом зі Львова, але вже сім років працює в Чернігівському обласному академічному українському музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка. З початком повномасштабного російського вторгнення з Чернігова довелося виїхати.
«У мене є кіт і кицька, — говорить жінка, — які пробули 8 днів у бомбосховищі. Спочатку ми їх тягали туди-сюди, а потім зрозуміли, що це неможливо, адже почастішали тривоги і збільшилась небезпека. Тому ми переселилися в інше бомбосховище і жили там із котами. Виходили хіба за речами додому і в магазин».
Коли з’явився шанс виїхати машиною до Львова, Світлана з рідними вирішила ним скористатися. «Це було дуже ризиковано, — пригадує жінка, — адже оприлюднили інформацію про замінування. Наступного дня на дорозі, яку ми обрали, підірвалася сім’я. Коли їхали (5 людей, 2 кота і я вагітна), позаду обстріляли чиюсь машину».
До Львова добиралися протягом трьох діб.
«Коти майже весь час були в переносці, — говорить Світлана, — я боялась, щоб вони не заважали водію. Але тварини мужньо сиділи, лише іноді висловлювали своє незадоволення».
Першу ніч Світлана з сім’єю перебула в Каневі. Волонтери знайшли їм прихисток у дитячому садочку. «Пам’ятаю тривогу, ніч, холод, — говорить жінка. — Я попросила окрему кімнату, щоб можна було випустити котів, і нам її знайшли. Вночі я шукала скотч, щоб заклеїти переноску, бо голки з ниткою ні в кого не було. Дуже переживала, що дорогою кіт вискочить у поле і ми його більше ніколи не знайдемо».
Так сім’я доїхала до Вінниці, де зупинилися у фактично незнайомих людей. «У господаря квартири була алергія на котів, — пригадує Світлана, — тож їм довелося ночувати на балконі. Тварини перебували цілу ніч у стресі». На третю ніч родина добралася в Тернопіль, де ночувала в театрі.
«Мені як вагітній виділили гримерку, — ділиться жінка, — де був диван. Коти спали поруч і дуже раділи цьому. Вранці, коли треба було їхати, кіт заховався і не хотів виходити. Тому ми з чоловіком вдалися до хитрощів — лягли на диван і зробили вигляд, що нікуди не їдемо. Так вдалося сховати його в переноску і виїхати до Львова».
Світлана радіє, що коти розуміють, де їхній туалет та миски. «Вони з нами були просто в якомусь турборежимі, — говорить Світлана, — їхати, вижити, перетерпіти, але дістатися пункту призначення».
Дорогу тварини перенесли дуже важко, хоча всі в машині були в такому стані, що ніхто не звертав на це уваги. У Чернігові тварини теж дуже відчували тривогу. «Особливо тоді, — ділиться Світлана, — коли поруч із нами прилетіло. Коти почали дуже активно і якось дивно вити. Зараз у Львові вони значно спокійніші. Як і ми, попри хвилювання та відчуття небезпеки, яке залишилось. Не порівняти з тим, що було в Чернігові».
Як заспокоїти тварину в стресовій обстановці?
Ветеринарна лікарка Ольга Кулініч із Рівного говорить, що у тварин стрес проявляється у вигляді неадекватної поведінки.
«Ваші домашні улюбленці можуть почати кусатися, — розповідає вона, — дряпатися, відмовлятися від їжі, тікати, може бути затримка сечі чи калу. Якщо ви помітили хоч якісь зміни у поведінці улюбленця, обов’язково (за можливості) зверніться до ветеринарного лікаря».
Що можна зробити вдома? Якщо є заспокійливі препарати, почніть їх давати тварині. Лікарка наголошує: якщо це людські медикаменти, то потрібно обов’язково проконсультуватися з ветеринаром. Допомогти може розмова спокійним тоном. Також тваринку слід погладити.
Якщо ви переміщаєтеся в інше місце, обов’язково візьміть якесь покривальце чи іншу річ, що має знайомий запах, тоді тварині буде спокійніше. Захопіть улюблену іграшку. Це буде хороший спосіб відволікти пухнастого друга.
Ольга Кулініч радить періодично давати улюбленцю ласощі. Водночас не слід зловживати підкормкою, аби не зашкодити. Обов’язково слідкуйте за тим, щоб тварина вживала достатню кількість води.
