Позитивні персонажі вродливі, негативні ж мають потворну зовнішність — це прийом виразності, коріння якого сягає античних часів. Чи існують упередження щодо зовнішності людей сьогодні і як соцмережі змагаються з лукізмом, до народження якого мали причетність? І до чого тут «Гра престолів»? Шукаємо відповідь разом.
Саме в Стародавній Греції виникло таке поняття, як калокагатія — ідеальне поєднання фізичної краси та духовної досконалості. Для древніх греків краса і моральність існували нерозривно. Тому не дивно, що ставлення до вроди було особливим. Згадати ті численні статуї, в яких майстри втілили ідеали краси свого часу. Трапляються і протилежні приклади. В «Іліаді» Гомера є такий персонаж, як Терсіт. Серед ахейців він найпотворніший та найнахабніший. В оточуючих Терсіт викликає тільки огиду, а за свою непристойну поведінку навіть отримує прочухана від Одіссея, що сильно тішить інших ахейців.
Протиставлення вродливих героїв та потворних злодіїв можна знайти в казках різних народів світу. Там зовнішність нерозривно пов’язана моральними якостями. Добрі та шляхетні герої прекрасні й зовні. А от жорстокі та підлі мають вельми неприємну зовнішність. Окремо слід відмітити типовий казковий конфлікт, коли дві старші сестри псують життя молодшій, прекрасній та добрій дівчині. Самі ж злодійки красою явно обділені, і без заздрощів тут справа не обходиться…
Але навіть в казках трапляються виключення. Наприклад, Снігова королева з однойменної казки Ганса Крістіана Андерсена — попри холодність та безжальність, вона прекрасна. Інший приклад — жорстока, проте дуже вродлива мачуха Білосніжки. Щоправда красою вона все-таки поступається своїй ненависній падчерці.
Інша сторона
Більш кардинально троп (стилістична фігура — прим. ред.) щодо взаємозв’язку краси та чеснот переосмислює Оскар Уайльд. Наприклад, в «Дні народженні інфанти» ми бачимо гарненьку юну принцесу і очікуємо, що вона буде такою ж доброю та милою, як й інші казкові принцеси. Але ні. Дівчинка заради сміху жорстоко знущається над Карликом, який, на відміну від Інфанти, має добру та щиру натуру.
В Уайльда врода не є запорукою моральних чеснот. Наприклад, головний герой «Хлопчика-зірки» вирізнявся серед односельців як красою, так і жорстокістю. І тільки втративши вроду, він стає на шлях виправлення. Герой «Портрета Доріана Грея» головну цінність бачить в своїй молодості та красі. Саме бажання зберегти їх підштовхує юнака до морального падіння.
Казкове протистояння вродливої героїні та потворної злодійки можна побачити в книзі Олександра Гріна «Джессі і Моргіана». І дарма що це не казка. Головні героїні роману — рідні сестри. Проте Джессі виросла доброю та красивою, а Моргіана — злою та потворною. Довгі роки ненависті та заздрощів перетворили її на жорстоку та підлу особу, здатну на злочин проти рідної людини.
Метафора зла
Деякі автори протиставляють вже не окремих персонажів, а цілі народи, як це зробив Джон Толкін у «Володарі перснів». Його ельфи — прекрасний та витончений народ. Своїми моральними якостями вони явно перевершують інших жителів Середзем’я. Повною їх протилежністю стали служителі темних сил, жорстокі та примітивні орки.
Чимало приємних героїв красою теж не ображені. Наприклад, Толкін неодноразово підкреслював вроду сміливої та відданої воїтельки Еовін, або приємну зовнішність гобіта Фродо, який зіграв ключову роль в перемозі над злом.
Разом з тим деякі літератори радикально переосмислювали цей троп, як це зробив Віктор Гюго в романі «Собор Паризької Богоматері». Один з основних персонажів, нечуючий горбань Квазімодо, має зовнішність, яка далека від канонів краси. На святі Дурнів його обирають Папою, бо вважають найвідразливішим серед парижан. Разом з тим Квазімодо протиставляється капітану Фебу. На початку історії цей красень може здатися типовим романтичним героєм, але згодом постає бездушним та пустим егоїстом. Натомість Квазімодо Гюго описує як людину, здатну на глибокі та сильні почуття.
Ще одну яскраву деконструкцію можна побачити в романі Ліона Фойхтванґера «Потворна герцогиня». Присвячений він непростій долі розумної та освіченої Маргарити. Будучи герцогинею, вона все життя присвятила турботі про підданих. Проте ні любові, ні поваги їй це не принесло. Графиня Агнеса — її повна протилежність. Вона дуже приваблива, хоча не має видатного розуму чи навіть елементарної порядності. Але життя несправедливе: народ у всіх бідах звинувачує Маргариту і щиро любить підступну та недалеку Агнесу.
Також варто згадати сагу «Пісня льоду та полум’я» Джорджа Мартіна. Цей фантаст радикально переосмислив чимало класичних тропів фентезійного жанру. У своєму циклі Мартін протиставляє двох кардинально різних героїнь. З одного боку, є воїтелька Брієнна Тарт: її зовнішність неодноразово стає приводом для кепкування одних і жалості інших. Разом з тим вона — одна з найсвітліших персонажів циклу. Брієнна, не будучи лицарем, залишається вірною лицарським ідеалам та власній людяності, що, враховуючи жорстокість та цинізм оточення, є неабияким досягненням.
З іншого боку, є королева Серсея Ланністер. Вона по праву вважається однією з найкрасивіших жінок Семи королівств. Проте це вкрай жорстока, егоїстична та підла натура, яка зламала не одне життя.
Як упередження працюють в реальному житті
Звісно, втілення тропу щодо прямого зв’язку краси та чеснот в реальному житті багато хто стане заперечувати. Проте, упередження щодо зовнішності — цілком реальна проблема.
Психологи говорять про так званий гало-ефект. Це когнітивне спотворення, через яке зовнішність людини пов’язують з її особистими якостями (наприклад, коли привабливим приписують великі розумові здібності).
Доктор психологічних наук Алан Файнгольд якось захотів вияснити, як привабливість впливає на ставлення оточуючих. У межах свого дослідження він організував постановочні суди за участі присяжних. Звинувачених було двоє, вони мали схожий сімейний статус і положення в соціумі, тільки один був привабливим, інший — ні.
Симпатичному «злочинцю» присяжні давали більш м’які вироки.
Манера судити людину по її «обгортці» породжує таке явище, як лукізм. Простіше кажучи, дискримінацію за зовнішністю, коли «непривабливих» людей вважають завідомо неприємними, непрофесійними чи просто нецікавими. Особливо гостро ця проблема постає в спільнотах з жорсткими стандартами краси. Наприклад, в Південній Кореї, яка неспроста вважається центром пластичної хірургії, краса має чітко визначені параметри: великі очі, акуратний ніс, вузьке підборіддя, шкіра світла, як у Білосніжки. Нестандартна зовнішність може не тільки нашкодити особистому життю, а й стати на заваді успішної кар’єри. Тому не дивно, що багато корейців воліють піти до пластичного хірурга.
Проте агресивне нав’язування жорстких і не завжди реалістичних стандартів часом викликає протест. У тій же Південній Кореї виник рух «Без корсету», направлений проти макіяжу та пластичних операцій. З’явився він завдяки блогерці Ліні Бає, яка виклала на YouTube ролик під назвою «Я негарна», у якому вона накладала макіяж, супроводжуючи процес критичними коментарями від підписників. Згодом Ліна стерла косметику та заявила: «Я негарна. Але це нормально. Не будь тим, ким тебе намагаються зробити інші». Згодом блогерку підтримали її співвітчизниці, які також виступили за природну красу.
Також у соцмережах поширився флешмоб Side Profile Selfie. Його започаткувала британська журналістка Радхіка Сангхані, яка все життя ненавиділа власний довгий ніс. Вона виклала власне фото у профіль і закликала зламати «табу на великі носи».
Учасниці флешмобу Free thе sliver в свою чергу заявили, що їм набридло соромитися сивини. Жінки різного віку викладали світлини, на яких красувалися зі срібними пасмами.
Іншим викликом став фотопроект трьох студенток Техаського університету Unfair and Lovely, покликаний показати красу темношкірих жінок. Справа в тому, що в низці країн Азії та Африки жінки ретельно відбілюють шкіру. До цього їх підштовхують як місцеві канони краси, так і косметична індустрія, що у свою чергу призводить до серйозних комплексів. Проєкт підтримали і жінки, і чоловіки. Вони ділилися власними фото під відповідними хештегами. Цікавий парадокс: соцмережі, які зазвичай транслюють стандарти краси, часом стають майданчиком для їх переосмислення.
Отже, якими би не були стереотипи щодо добра та зла, закодовані в давній літературі чи сучасній рекламі, в реальності краса є чимось, що не можна виміряти чи вкласти у прокрустове ложе стандартів, а добрі справи — те, що прикрашає кожного.
