У селі Підгірці Львівської області розташований палац, якому понад 250 років. Проте ще з радянських часів за палацом ніхто не стежить. Роками він повільно руйнувався, поки від колишньої аристократичної споруди не залишились стіни у плісняві, що ледь стояли на землі.
Однак 8 років тому три родини — Герга, Берник та Онишкевич — придбали Підгорецький палац. Двоє з них є мешканцями цього ж самого села, третя родина — зі Львова.
Світлана Герга, одна з власниць палацу, не називає цифр щодо вартості купівлі або ремонтних робіт. Проте додає, що утримувати такий палац — дорого, враховуючи щорічне підняття цін на матеріали та комунальні послуги.
Про мету купівлі та шану до історії читайте у лонгріді від Медіа Великих Історій.
Знайомство з палацом
Ми проживаємо у селі Підгірці, тому весь час бачили процес руйнації палацу. Колишній власник не займався ним протягом 15 років. Ми писали звернення в різні установи, зокрема у відділ культурної спадщини та Львівську галерею мистецтв. Її покійний директор, Борис Возницький, навіть писав листа президенту Ющенку з проханням допомогти. Але в Україні сотні подібних об’єктів, та й палац перебував у приватній власності. Його вивели з реєстру об’єктів культурної спадщини, тому нічого не можна було зробити.
Поки палац поступово занепадав, ми з іншими мешканцями селища принаймні займалися його парком. Одного разу власник палацу сам звернувся до нас з пропозицією його викупити. Одній сім’ї це було б важко зробити, тому ми почали пропонувати знайомим придбати палац. Тільки повністю зруйнований об’єкт — це не та нерухомість, яку кожен хоче купити. Після декількох відмов разом з двома іншими родинами ми вирішили самостійно придбати палац, аби його врятувати.
Відновлення
Антикваріат закуповували на блошиних ринках та в антикварних крамницях за кордоном. Також елементи інтер’єру приносили місцеві жителі.
Трьома родинами ми придбали палац у 2014 році, й одразу почали його ремонтувати. Палац був вщент зруйнований: не було жодної стіни-перекриття, вікон, дверей та даху. За ці вісім років нам вдалося провести наймасштабніші інженерні роботи. Ми скріпили всі стіни спеціальними металевими конструкціями, аби вони не роз’їхалися. Також провели гідроізоляцію фундаменту й зробили водовідведення. У 2021 році ми реалізували завершальний етап серйозного ремонту — перекриття двох веж та двох бічних терас.
У палацу з’явилося опалення, що ми розділили за секціями. Завдяки цьому палац почав осушуватися. Раніше підвальне приміщення було залите водою, у ньому навіть розводили мальок риби. Зараз там ще досить сиро, хоча ми використовуємо водопоглиначі.
Також відреставрували цокольний поверх — це 250 м². Облаштували дві кімнати першого поверху — з антикварними меблями, ліпниною та елементами епохи, під час якої зводили палац. Наш історик каже, що внутрішнє оздоблення зараз має кращий вигляд, ніж за попередніх власників. Востаннє палац реконструювали у 1895 році за часів Бруницьких, і на той час його більше намагалися зробити комфортним, аніж красивим. Тоді в палаці добудували дві вежі, провели воду, каналізацію, світло та навіть телефонний кабель. Але гарного інтер’єру не було.
Раніше підвальне приміщення було залите водою, у ньому навіть розводили мальок риби. Зараз там ще досить сиро, хоча ми використовуємо водопоглиначі.
З тих часів у палаці не залишилося майже нічого. Збереглися фотографії колишніх власників, одна картина, яку нам подарували приватні колекціонери, горнятко та фрагменти ламп. Тому всі меблі та оздоблення ми привозили на власний розсуд, проте дотримувались стилю епохи, за якої його будували. Ми відвідували палаци в Україні, Польщі та Чехії, дивилися на їхній інтер’єр. Антикваріат закуповували на блошиних ринках та в антикварних крамницях за кордоном. Також елементи інтер’єру приносили місцеві жителі.
Роботи ще багато, але найголовніше вже зроблено. Залишилося частково відновити фасад та зайнятися внутрішнім оздобленням. У 2022 році плануємо закінчити ремонт ще чотирьох кімнат першого поверху, але їх набагато більше. Коли вдасться облаштувати усі, невідомо. Ми вкладаємо у справу виключно власні кошти, адже наразі ніхто не виявив бажання допомогти. Закордонні гранти нам недоступні, оскільки палац перебуває у приватних руках. Від українських компаній чи меценатів поки також немає пропозицій. Кожен каже: «Це ваш вибір. Ви знали, за що ви бралися».
Туризм
З осені ми пускаємо до палацу відвідувачів. Ціна символічна — 70 грн. На ці кошти допомогти палацу не вдасться, адже тільки на опалення щомісяця йде близько 30 тисяч гривень. Але принаймні можна оплатити роботу людині, яка проводить екскурсію палацом.
До Нового року в палаці ми проводили тематичні вечори. Неділями відбувався захід з істориком, під час якого люди дізнавалися про історію нашого краю. Зустріч проводили у приміщенні з каміном, гості мали змогу випити каву або чай та скуштували тістечка. Це коштувало 200 грн, але захід проводився не з фінансовою метою, а радше для зацікавлення людей історією палацу. І цікавість була, але на сьогодні заходів тимчасово не проводимо, враховуючи свята та ріст показників захворюваності ковідом.
Проте вже 15 квітня ми плануємо висадити магнолії у парку. Раніше біля палацу було багато магнолій, але їх знищили. На місці дерев побудували школу-інтернат. Наразі біля палацу стоїть скринька, в яку кожен охочий може кинути пожертву на цей захід замість плати за вхід.
Палац відкритий для фотосесій, презентацій та подібних заходів. Ми закінчили всі аварійні роботи, тому жодної небезпеки для відвідувачів немає.
Унікальний парк
Біля палацу є парк площею 8,3 гектарів. Це дендропарк XVIII ст., в якому збереглися унікальні рослини. Дерева до нього звозилися з усього світу. Що цікаво, вони не притаманні для нашого клімату та ґрунтів.
Серцем парку є найбільший в Україні платан п’ятиствольний. Йому близько 200 років. Аналогів дереву в Європі немає. Також ростуть дерево Гінкго білоба, що називають одним із найстаріших видів дерев на Землі, та бук кущоподібний. Загалом у парку багато схрещених рослин, що дійсно унікальні.
Ми опікуємося тільки частиною у 1,5 га, тому ця ділянка виглядає як парк. Інші частини поки не розчищені. Двічі на рік ми організовуємо «День довкілля», де разом з друзями та дітьми зі школи-інтернату чистимо парк. Якщо цього не робити, дендропарк стає схожим на ліс. Буквально цієї осені ми розчистили парк, він виглядав красиво. Проте останні буревії призвели до того, що парк знову треба чистити.
Навіщо це родинам?
Жодного разу ми не хотіли кинути ремонт. Якби ми це не любили, то просто б не робили. Певно, спрацьовує коріння пращурів, через яке нам болить доля палацу.
Ми вже зробили найголовніше — зберегли палац. Навіть якщо не буде можливості продовжувати роботи певний проміжок часу, приміщення не зруйнується. Треба берегти минуле, бо без нього немає майбутнього.
