Більшість дітей, які зазнали будь-якої форми насилля, бояться розповісти про це дорослим.
Фахівчиня громадської організації «Рада жінок Донеччини» Вероніка Бородуліна розповідає, що наразі, окрім домашнього насилля та булінгу у суспільстві, насильство перейшло в онлайн площину. Діти зазнають цькування у соціальних мережах, які важко контролювати. І один з методів протидії цьому — говорити про насильство з дітьми, навчити їх ділитись власними проблемами та переживаннями і дати зрозуміти, що вони — не самі.
Для цього громадська організація «ЕТ СЕТЕРА» розробила навчальну гру з протидії насильству «Крок». За декілька місяців гру протестували у 200 українських школах, а Міністерство освіти та науки України дало свій дозвіл-рекомендацію на її пілотування.
20 історій та вибір
Анна Щерба родом із Донецької області. У 2020-му році дівчина вступила до Острозької академії та вирішила, що хоче займатись громадською діяльністю. Зібрала свою невелику команду, яка згодом переросла у громадську організацію «ЕТ СЕТЕРА». Її очолює Анна. Спочатку у команді було 4 людей, зараз уже 12. Основна діяльність ГО — це розробка та створення навчальних ігор.
Першим проєктом «ЕТ СЕТЕРИ» стала навчальна гра для підлітків із протидії насильству «Крок».
«Формат гри — це наша фішка, саме з неї ми починали діяльність нашої організації. Ми самі не так давно закінчили школу і знаємо, що таке навчання. І розуміємо, як можна зробити навчальний процес крутішим та ефективнішим», — розповідає Анна.
ГО взяла участь у хакатоні Hack for locals 2.0 від Програми розвитку об’єднаних націй, під час якого команди могли втілювати у життя різні рішення, що допоможуть протидіяти насиллю. «ЕТ СЕТЕРА» вирішили, що презентуватимуть свою гру «Крок».
«Нам треба було знайти, як зробити гру ефективною у темі протидії насильству. Ми не є профільною організацією з протидії насильству, тому залучали експертів, співпрацювали з громадською організацією «Рада жінок Донеччини», а також запросили у команду експертів-психологів».
Анна називає гру «Крок» демо-версією стресових складних життєвих ситуацій. Вона поєднує у собі графічну новелу та гру. У ній є персонажі, які проживають певні ситуації у 20 різних сценаріях. Це може бути домашнє насильство, булінг у школі, сексуальне домагання або навіть пожежа вдома. У грі підліток може стати жертвою насилля, бути тим, хто його вчиняє, або стати свідком насильницьких ситуацій.
Гра поділена на вікові категорії: 5-8 класи та 9-11. Основна відмінність між ними — складність лексики: для молодших дітей усе написано простішими словами. Під час гри з підлітками працює психолог. Вони роблять вибір, як далі розвиватимуться події, що скаже або не скаже їхній персонаж і як саме завершиться складна ситуація.
Анна каже, що гра має зручний функціонал і здається дітям знайомою, адже вони люблять грати в ігри. Граючи, діти не відчувають дискомфорту.
«Під час гри з дітьми все виглядає так, ніби вони просто грають вдома, нічого незвичайного. Іноді діти навіть не помічали, що ця гра — теж навчання і щось серйозне».
Друга складова гри — казкотерапія. Це — метод розвитку дитини, що допомагає розширити свідомість та створити гармонійні відносини з навколишнім світом.
«В методиці казкотерапії психолог пропонує дитині певний сценарій перебігу подій. І дитина може обирати із запропонованого, як вони будуть розвиватися далі. В деяких випадках це допомагає психологу ідентифікувати стан дитини, бо її вибір свідчить про певні наявні проблеми або про їх відсутність. Це про думки та переживання дитини. Ми не позиціонуємо гру як детектор насилля, адже визначити насильство — це дуже складний процес та комплексна робота. Гра сама цього не виявить, але з її використанням психолог може легше це помітити».
У кінці гри діти разом із психологом рефлексують: діляться думками, чому зробили той чи інший вибір, а також своїми переживаннями. Говорять про те, що відчували ті, кого кривдили, а також ті, хто завдавав шкоди іншим. Зважаючи на те, що тема насилля є табуйованою, формат гри дозволяє підліткам більше відкритись та поговорити про те, що їх турбує. А ще дізнатись, як можна цьому протидіяти.
«Як показало тестування гри, у процесі дуже активізувались навіть ті діти, які на початку не хотіли грати. Вони починали ділитись своїм досвідом, ми не очікували, що це так спрацює. Діти тепер не хочуть замовчувати якусь негативну ситуацію, а проживають її разом. Вони починають розуміти, що про цю тему не лише можна говорити, але і потрібно».
Тестування та всеукраїнський марафон
Розробляти гру допомагали психологи. Згодом її тестувала «ЕТ СЕТЕРА» у своїй команді, аби зрозуміти, чи хороший сценарій та чи цікаво грати. Пізніше ходили до місцевих шкіл Острога, аби під наглядом психологів пограти вже з дітьми.
«Перед підготуванням гри ми отримали дозвіл-рекомендацію від Міністерства науки та освіти України на пілотування. Увесь цей процес у школах не запустився би без неї. Кожен сценарій проходив десятки затверджень від психологів та інших спеціалістів до того, як потрапити у гру».
Також психологи спостерігали за перебігом подій під час гри, робили нотатки, аби зрозуміти, як надалі вдосконалювати «Крок».
У лютому цього року для подальшого тестування вибрали 40 амбасадорів: 20 вчителів із Рівненської області та 20 із Львівської. Протягом двох тижнів вони грали в гру з дітьми у своїх школах, вже без присутності представниць «ЕТ СЕТЕРИ». Кожен амбасадор провів 5 ігрових сесій, а потім розповіли про результати та реакції дітей.
Анна розповідає, що найперша проблема, з якою вони зіштовхнулись, коли почали тестувати «Крок» — це те, що діти не знають своїх емоцій та не вміють їх описувати. Тому перед грою команда роздає психологам методичні рекомаендації та просить їх говорити з дітьми про тему емоцій та власних почуттів.
«Ми помітили, що під час перших ігор діти називають сум, радість, злість — класичні емоції. А на 5-их іграх починають набагато ширше рефлексувати та висловлювати більшу палітру емоцій. Це дуже цінно, адже важливо розуміти, що саме ти відчуваєш та вміти це описати. Адже емоції — це нормально. Бо коли я знаю, то не боюся, а просто приймаю те, що відчуваю».
Після амбасадорів дівчата організували загальноукраїнський марафон, де українські школи могли грати у цю гру. До тестування долучились близько 200 шкіл із Донецької, Львівської, Полтавської, Черкаської, Київської, Івано-Франківської та інших областей.
«Але ми розуміємо, що гра не може існувати безкоштовно, тому дуже будемо сподіватись на підтримку донорів. Зараз ми у процесі пошуків, думаємо про те, що можемо відкрити фізичний простір, де будемо проводити заняття з нашими психологами за певну плату. Для того, щоб ми могли забезпечити підтримку необхідних витрат, щоб інші школи могли користуватись цим безкоштовно».
Насильство онлайн
Загалом, згідно із Законом України «Про охорону дитинства», жорстоке поводження із дитиною — це будь-яка форма фізичного, психологічного, сексуального або економічного насильства над нею. Також сюди входить вербування дитини або втягнення її у злочинну діяльність.
Фахівчиня громадської організації «Рада жінок Донеччини» Вероніка Бородуліна допомагала із розробкою гри. Каже, що наразі діти продовжують зазнавати насилля, як у суспільстві, так і в сімейному колі. Однак найбільше булінгу вони зазнають в інтернеті.
«Є великий вплив соціальних мереж та ігор, тому що діти з дитинства дивлять Youtube та інші ресурси, де контент не завжди призначений для них. Є багато каналів, які, на жаль, маніпулюють тим, що в дитячий контент «вшивають» різні прояви насильства та заклики до нього. Викривлюють те, що є нормою, а що — ні. Це саме стосується комп’ютерних ігор, коли батьки не завжди можуть слідкувати за тим, в що саме грає дитина. Якщо це різні бойовики, то дитина вчиться, що треба бити для того, щоб вижити. І коли вона виходить у суспільство, у неї зберігається ця модель, яку вона проектує у своє життя».
Також додає, що якщо насильство у школі або вдома легше виявити, то соціальні мережі є більш закритими. А ще діти бояться говорити про такі проблеми зі старшими і зазвичай нічого їм не розповідають.
Що стосується дому, то якщо у сім’ї вчиняється домашнє насильство і дитина стає його свідком, вона може сприймати цю поведінку як норму.
«Якщо так роблять батьки, які часто для дитини є авторитетами, то для неї це стає нормою. І вона таку поведінку приносить у суспільство. Або якщо дитина у ранньому віці зазнала насильства з боку однолітків, вона може перейти у фазу «бий першим, щоб не вдарили тебе». А також може першою вчиняти насильство, аби показати свою силу».
Вероніка Бородуліна каже, що діти, які зазнали насильства, можуть прожити два сценарії: або дитина вчинятиме насильство сама або далі страждатиме від впливу насильства.
Тому аби протидіяти такому, потрібно з самого дитинства говорити про тему насильства з дітьми, будувати з ними довірливі відносини та вчити не приховувати власних емоцій.
Анна Щерба додає, що «Крок» — комплексне рішення, яке має широкий потенціал, аби використовуватись у сфері освіти України. Адже у форматі гри дітям набагато легше пропрацьовувати складні життєві ситуації.
Наразі команда планує вести перемовини з Міністерством науки та освіти України, аби отримати від нього гриф, тобто рекомендацію для подальшого використання у школах. Сподіваються зробити це протягом одного-двох років, аби «Крок» був доступний у кожній українській школі.
