Із початком повномасштабної війни київському сценаристу, теле- та кінопродюсеру Олексію Гладушевському, відомому проєктами «Зважені та щасливі», «Топ-модель по-українськи», серіалом «Перші ластівки» та роботою над фільмом «Мій юний принц», довелося кардинально змінити життя. Він переїхав зі столиці до Чернівців і тут, у культурно-мистецькому центрі імені Миколайчука, разом із командою однодумців заснував Мистецький штаб, щоб об’єднувати тих, хто займається кіно і театром.
За сім місяців існування Мистецького штабу вже проводили кінопокази, театральні та онлайн-вистави. Олексій також співпрацював зі студентами-ВПО, які опинилися у Чернівцях. У червні митець разом із командою організував офлайн фестиваль глядацького кіно «Миколайчук OPEN».
Поспілкувалися з Олексієм Гладушевським про напрямки роботи Мистецького штабу, волонтерські акторські курси та залучення ВПО до створення культурного продукту, а також про те, як розвивається українське кіно під час війни.
Як продюсер телевізійних та кінопроєктів став волонтером
До 24 лютого Олексій Гладушевський мешкав із близькими в Боярці під Києвом. З початком нового етапу війни вони спершу не планували змінювати місце проживання, але згодом дізналися, що лише завдяки нашим воїнам там не висадився російський десант, тож район не постраждав так, як Буча, Ірпінь та інші міста.
«Ми мали можливість виїхати до Одеси, — розповідає продюсер, — оскільки я звідти родом, але цю ідею не підтримали через те, що в місті може бути небезпечно. Тому обрали Чернівці».
Випадково його друзі зупинилися в невеликому селі Мигове, що за годину їзди від обласного центру Буковини, тож, оскільки житла ніде не було, вони переїхали туди. Спершу мешкали в літній хатинці біля озера, де було дуже холодно, а згодом переїхали в маленький готель.
«Відтоді ми почали займатися волонтерством, — говорить Олексій, — допомогою людям, які шукали житло на заході України. Їздили різними домівками, шукали, де є вільні місця, бронювали їх і потім шукали тих, хто потребував притулку».
Крім того, долучалися до зйомок патріотичних роликів та іншої роботи. Олексій пригадує:
«Перший місяць ми були в трансі, я не міг думати про творчість, адже всі працювали на одну ідею: бути потрібним своїй країні. Але скоро зрозумів, що відбувається щось не те. Я не приношу великої користі від того, що роблю, бо вмію щось інше».
Олексій побачив свою місію — об’єднати людей, які перебувають поруч і не знають, чи потрібна комусь нині творчість.
Щоб втілити задум, переїхав із Мигового до Чернівців, Перше, що було потрібно, — приміщення, де можна було б проводити заходи. Знайомі порадили культурно-мистецький центр імені Івана Миколайчука, який нещодавно відкрився в місті.
«Коли ми поспілкувалися з директором центру Іваном Бутняком (тепер вже колишнім), — пригадує Олексій, — то зрозуміли, що просто рідні душі. Тож ми почали робити Мистецький штаб».
«Старше покоління глядачів часто не знає сучасного українського кіно, а молодше — історії кінематографу»
Першим напрямком роботи Мистецького штабу було знайомство широкого кола глядачів із українськими фільмами. Олексій зауважує, що помітив відсутність у старшого покоління розуміння того, що таке нове українське кіно. Паралельно зауважив: молодь-ВПО, яка опинилася в Чернівцях, зовсім не знає історії українського кіно.
Так у Мистецького штабу з’явилося два напрямки: сучасне українське кіно, яке в Чернівцях до цього мало де демонстрували, а також — можливість знайомити молодь із класичними фільмами.
Почали цю роботу з показів стрічок Івана Миколайчука «Сон», «Пропала грамота» тощо.
«Ми побачили, що інтерес українців до кіно виріс у десятки разів. На класичних фільмах були повні зали, де 70-80% глядачів — молодь».
Потім у штабі почали транслювати й інше кіно. Олексій домовлявся з продюсерами про показ документальних фільмів, а згодом — програм короткого метру.
«Ми робили перегляди на півтори-дві години. Я розповідав про режисерів, деякі з них були присутні на показах. У цей момент стався перелом. Люди підходили і говорили, що вони не в курсі, що в Україні є таке».
Водночас у штабі почали розробляти освітню програму, зважаючи на запит від молоді. Спочатку це були дискусії про сучасне українське кіно, його минуле і майбутнє, а згодом з’явилася ще одна секція — «сценарна кімната»:
«Тут збиралися майбутні драматурги, з якими ми почали працювати над тим, як правильно складати презентації, представляти свої ідеї на міжнародних пітчингах для закордонних та українських фондів. Я ділився власним досвідом співпраці з УКФ, Держкіно та кількома європейськими фондами. В команді також працював Євген Тунік — сценарист і продюсер, який написав серіал «Перші ластівки». У рамках Мистецького штабу він зробив таку ж освітню програму для підлітків».
Для сценаріїв, які пройшли пітчинги в дорослій та підлітковій програмах, наразі шукають можливостей, як їх реалізувати.
Ще один напрямок роботи штабу — театр. У рамках проєкту відеотеатру вони співпрацювали з Київським театром драми та комедії на Лівому березі та театром «Золоті ворота», які надали для показу кілька своїх відомих вистав у відеоформаті. Серед них — «Сталкери» із Ірмою Вітовською та Віталіною Біблів. Акторки представляли її особисто. Не вистачило 10 хвилин, щоб додивитися виставу, бо почалася повітряна тривога, — й Ірма та Віталіна дограли її для глядачів в укритті.
У рамках Мистецького штабу декілька вистав продемонстрували вживу. Зокрема, одну з них підготували студенти столичного вишу, які приїхали до Чернівців разом зі своєю викладачкою. Олексій із колегами зняли про це документальний фільм.
«Миколайчук OPEN» — як пройшов офлайн фестиваль глядацького кіно
За кілька місяців роботи у Мистецькому штабі Олексій із п’ятьма колегами, які входили до основної команди, зрозуміли, що глядачеві треба показати нові українські фільми, які ще не були в прокаті:
«Я бачив, що стрічки, які знімаються зараз, на три голови вище від того, до чого ми звикли. Якби не повномасштабне вторгнення, то цього року в українському кіно стався би перелом».
Але втілити задумане можна було б тільки в рамках фестивалю. Тож Олексій разом з Іваном Бутняком його і придумали. Спочатку «Миколайчук OPEN» був невеликий, а потім продюсер запропонував співпрацю майбутньому програмному директору Алексу Малишенку. В нього якраз і виникла ідея додати програму документального кіно.
«Одна з головних проблем при організації фестивалю — гроші, — говорить Олексій. — Навіть люди, які розуміли, що такий захід потрібен, не могли їх дати через війну. Тому ми робили все безкоштовно, за благодійні донати на ЗСУ».
Завдяки партнерам вдалося отримати по бартеру квитки, житло, харчування, й організатори таки змогли привезти до Чернівців команди фільмів. Інша складність — отримати фільми. Фестиваль був нікому невідомим.
Продюсер пригадує, як йому радили брати для показу минулорічний фільм, але він наполіг на тому, що це має бути нова стрічка, яку ще ніхто не бачив. Тоді продюсери фільму «Будинок «Слово». Нескінчений роман» Пилип Іллєнко і Олег Щербина дали згоду зробити українську прем’єру саме в Чернівцях і стати фільмом-відкриттям фестивалю.
Коли організатори заявили про це в пресі, то відразу отримали згоду інших продюсерів і побачили, що не вміщаються з показами в три дні.
«Тож у нас був майже тиждень повноцінного фестивалю, — каже Олексій. — Пощастило, що за цей час не було жодної повітряної тривоги. Присутнім вдалося переглянути всі стрічки й поспілкуватися з режисерами та акторами. Раніше всі завжди думали, як би показати фільм у Європі, а тут стало так, що в Європі це зробити простіше, ніж в Україні».
Саме через це фестиваль став знаковим й інші теж почали проводити щось подібне. А волонтерами на «Миколайчук OPEN» працювали студенти-ВПО, яких Мистецький штаб прихистив у себе і дав можливість підготувати випускну виставу про війну. Вони самостійно писали монологи і разом із кураторкою-режисеркою реалізували цей проєкт.
Виставу вже можна подивитися в Києві, а незабаром молоді актори поїдуть із гастролями в Німеччину. Крім того, їхній проєкт стане частиною документального фільму.
«В Україні буде багато художніх фільмів про війну»
Наразі Олексій працює і над власними проєктами. Окрім документального фільму, який зняли в Чернівцях, є ще кілька робіт на етапі напиcання сценарію. Продюсер продовжує займатися і тими роботами, які почав ще до повномасштабного вторгнення.
«Для українських митців зараз багато підтримки, — говорить він, — тож ми подаємося на всі програми, орієнтовані на документальне кіно. Так, нещодавно з партнеркою повернулися з Косово, де пітчили проєкт, що відбувся у партнерстві з Одеським кінофестивалем».
Один із нових проєктів, в якому працює Олексій, — документальний серіал «Україна. Відродження». Це веб-серіал із 15 епізодів, що розповідає про нашу державу після російського вторгнення, висвітлюючи події, життя та боротьбу людей України. Продюсер та автор ідеї — Микита Торжевський.
«Коли він запропонував долучитися до проєкту, — розповідає Олексій, — я радо погодився. Епізод, який продюсуватиму, стосується ЛГБТ-ком’юніті й того, як ці люди почуваються під час війни. Сучасне суспільство поділилося на дві категорії. З одного боку, воно стало більш толерантним. За численними дослідженнями, до повномасштабного вторгнення багато людей не сприймали ЛГБТ-ком’юніті, а потім, коли багато хто дізнався, що вони воюють в ЗСУ, то змінили думку. Все ж таки наш епізод буде присвячений тому, що не все так добре. Є багато історій людей, які зіштовхнулися з негативним прийняттям навіть під час війни».
Олексій переконаний, що скоро буде багато фільмів про війну:
«Я і мої колеги готуємо короткі й навіть повні метри, збираємо людські історії. Є багато тих, хто переховувався по підвалах і пережив страшний досвід. Але є і багато героїв, яких війна торкнулася зсередини».
Зараз продюсер із колегами працює в Мистецькому штабі та займається волонтерством, зокрема, проводить акторські інтенсиви, виручені кошти з яких ідуть на ЗСУ. Разом із новою директоркою культурно-мистецького центру імені Івана Миколайчука Тетяною Дяченко провели покази робіт від фестивалю актуальної анімації та медіа-мистецтва LINOLEUM. У листопаді та грудні готують програму показів, пов’язану з історією Одеського кінофестивалю.
