Принцип одягнути рятувальний жилет спершу на себе працює не тільки в літаку: психологічний комфорт — хороше підґрунтя для будь-яких справ, в тому числі добрих.
Чи є зв’язок між благодійною діяльністю та психологічними проблемами? Як альтруїзм впливає на якість життя? Навіщо терапевтам терапевт?
Ці та інші незручні запитання ми поставили Іллі Бачуріну — психологу, консультанту з питань психічного здоров’я та резилентності.
А у вас у самого є психолог? Наскільки це взагалі розповсюджена практика?
Так, у мене є психолог і я перебуваю в терапії, хоч останнім часом консультації у мене проходять рідко. Для психологів це абсолютно нормальна практика, більш того, якщо спеціаліст займається психотерапією і навчався в тій чи іншій школі, йому необхідно пройти ряд сеансів — щоб опрацювати внутрішні моменти, які потенційно можуть заважати в роботі з клієнтами.
Існує також явище супервізії — коли психолог, який веде терапію, регулярно проходить сесію з більш досвідченим психотерапевтом. Той може звернути увагу на ті чи інші упередження, щоб уникнути не зовсім коректних і правильних дій щодо клієнтів, та побачити важливі деталі, які ми не помічаємо через власні «сліпі плями». Ну і в цілому, підтримка психолога дуже цінна — кому як не нам розуміти, наскільки вона може бути корисною. Було б нерозумно не користуватися цим інструментом.
А те, що ви психолог, означає, що зазвичай у конфліктах «проблема не у вас»?
Те, що я психолог, означає, що у мене є відповідна освіта і я практикую. Як соціальний психолог я якраз працюю з конфліктами та проводжу навчання щодо роботи з ними в команді. Чи означає це, що зазвичай проблема не в мені? Ні. Більш того, я розумію, як цей процес протікає, тому запитую себе: «Можливо, справа все ж таки в мені?», «Що я відстоюю в цьому конфлікті?». Ця практика корисна, щоб зрозуміти — будь-який конфлікт найчастіше має кілька сторін.
Ставши психологом за фахом, людина все ще залишається собою — наші особистісні риси нікуди не діваються, характер залишається таким же, як і темперамент. Якщо ми були конфліктними та імпульсивними, ми такими й залишимося. І як би нам не хотілося повірити, що наша освіта — це суперсила, все не так. Це всього лише трохи складніший і глибший погляд на реальність у сфері психології. Це не означає, що ми якимось дивним чином стаємо неконфліктними або ідеальними.
Є профдеформація? Чи намагаєтеся ви під час звичайної розмови застосовувати до людей методики з психології, ставити спеціальні запитання?
Профдеформація буває — це небезпечний процес для психолога в принципі. На молодших курсах, коли ти тільки починаєш вивчати дисципліну, діє ефект «якщо в руках молоток, то цвяхи бачиш скрізь». Намагаючись освоїти кожен інструмент, вивчити та усвідомити всю теорію, згодом починаєш бачити певні особливості навіть там, де їх немає. Все навколо здається психологічною грою. На щастя, у більшості це проходить.
Ми вчимося розділяти та не занурюватися в глибокий аналіз певних ситуацій, а просто насолоджуватися спілкуванням з друзями та близькими. Це важлива навичка для психолога — вміти іноді натиснути на вимикач. Для цього є спеціальні методи, хтось використовує різні якоря на кшталт кільця або годинника. Одягаючи його, людина себе обмежує, а знімаючи — переходить в інший режим взаємодії.
Багато психологічних методів можна якісно інтегрувати у власне життя. Я проводжу понад 10 тренінгів на місяць, присвячених комунікаціям, тому впевнено можу сказати — будь-яка взаємодія між людьми може стати кращою завдяки розумінню того, як ті чи інші слова та дії сприймає інший.
Для цього навіть не обов’язково бути психологом, достатньо просто усвідомлено підходити до спілкування. Проте я не буду занадто глибоко копати проблему, яка не винесена на консультацію. Важливий принцип для психологів — не чешіть там, де не свербить. Коли до мене приходять із запитом, ми з ним працюємо, але я не стану нікого наздоганяти та завдавати «добро».
Часто ви відповляєте близьким у пораді, щоб не перейти межу між дружньою допомогою та професійною?
Я люблю своїх друзів і коли вони просять у мене допомоги, то, звичайно ж, не відмовляю. Інша справа, що допомога або дружня порада — це не психотерапія і не консультація. Тут тонка грань, але вона зрозуміла. Коли йдеться про те, щоб підтримати свого друга або якимось чином бути йому корисним — чому ні? Але якщо їм необхідна професійна допомога і я це бачу, то я порекомендую звернутися до фахівця. Причому не до мене, тому що нас пов’язують певні взаємини.
Взагалі у психологів, як і у лікарів, є особливість — коли ти приходиш на захід і згадуєш про свою професію, то починаєш багато чого слухати та чути. Лікарям ще гірше — їм частіше ще й показують проблему, нам більше про неї розповідають. Більшість ставиться до цього спокійно, тому що багатьох у професію привів глибокий інтерес до людей, психіки та до себе. Проте, звичайно, це стомлює, тому психологу важливо окреслити межу — де комунікація, а де вже консультація.
Чи може психолог пити антидепресанти? Наскільки часто таке відбувається?
Психолог теж людина і фармакологічна терапія йому може бути необхідна. Я сам колись приймав антидепресанти в роботі з хронічними болями, і багато моїх знайомих і колег також до них вдаються при необхідності. Але, звичайно, добре, коли це не єдиний підхід до розв’язання проблеми — часто препарати та психологічна терапія разом працюють найкраще. Антидепресанти можуть допомогти в надскладних станах, з якими без фармакотерапії буде важко. Але це серйозні препарати, які повинні бути призначені виключно доктором, психіатром або медичним психологом, адже тільки вони відповідно до законодавства мають на це право.
Корпоративна етика — чи може психолог зустрічатися зі своєю пацієнткою?
Ні, не може. Це можливо тільки, якщо ваші відносини психолог-клієнт будуть завершені. У роботі з психологом ми відкриваємося і стаємо вразливими, тому почати романтичні або сексуальні відносини — це багато в чому скористатися вразливістю. А це суперечить не тільки етиці психолога, а й етиці в принципі. В Україні законодавство, яке могло б регулювати роботу фахівців у сфері психології, не пропрацьовано — все вирішується на рівні професійних спільнот. Наприклад, певна школа психотерапії приймає відповідний кодекс для своїх терапевтів. Спільнота приймає скарги та може виключити людину з асоціації. Для багатьох з нас це важливе явище.
Однак етика для психологів — внутрішній, а не зовнішній фактор. Це безпека самих фахівців і клієнтів. Для будь-якої школи є ключові етичні принципи. Наприклад, зберігати конфіденційність — сам клієнт може ділитися тим, що у нього відбувається на сеансах, але не психотерапевт або психолог-консультант. Також не можна нав’язувати допомогу — ми працюємо, тільки коли людина сама приходить з запитом.
Тому коли ви йдете до психотерапевта, рекомендую ознайомитися з тим, в якій школі та в якому підході він працює, до якої асоціації належить, який в ній етичний кодекс. Також варто подивитися на диплом і послухати рекомендації. Це краще не ігнорувати. У нас ринок переповнений специфічними фахівцями — далеко не кожна людина, яка називає себе психологом, ним є. Тому і випадки порушення кордонів бувають. Звертайте на це увагу — таким чином ви можете зробити ринок кращим.
На вашу думку, як часто в психологію йдуть люди, що самі мають серйозні психологічні проблеми?
Я б не сказав, що завжди саме «серйозні», але так, це особливість, яка впливає на цікавість до предмету — викладачі про це знають і я сам, коли працював в аспірантурі на факультеті психології, звертав на це увагу. Багато хто приходить на факультет психології з клієнтським запитом і сприймає це як спосіб краще зрозуміти себе і розв’язувати свої проблеми. В перші роки це може заважати, адже людина відкидає все цінне і необхідне, а зосереджується лише на своєму запиті. Проте вони навчаються, працюють з психотерапевтом та проходять цей шлях і в більшості стають класними фахівцями. Та буде не честно сказати, що обирають цей шлях тільки так.
У мене був професійний жарт, що на факультет психології найчастіше йдуть три типи людей: перші хочуть розібратися в собі, другі — наздогнати та заподіяти всім добро, а треті — захопити світ, пізнавши психологію, навчившись впливати та маніпулювати. Це впізнавані типажі, але, зрозуміло, далеко не всі. В майбутньому перші найчастіше не працюють за фахом, але зі своїм завданням справляються. Другі розуміють, що запит у них був інший і вони таки хочуть захопити світ. А треті зазвичай зі своєю мотивацією справляються та починають адекватно працювати.
Звичайно, у мене теж були депресивні та тривожні епізоди, панічні атаки та ряд речей, з якими всі ми інколи стикаємося, але не завжди визнаємо. З ними необхідно працювати й, на щастя, у мене були психологи та медики, які допомагали з цим впоратися.
Чи бувало таке, що ви обманювали/ втішали людину словами на кшталт «все нормально, такі проблеми не тільки у вас»?
У психолога немає мотивації щось довести людині або підтвердити, що та нормальна. Наше завдання — допомогти клієнту з розв’язанням його запиту. Ми прагнемо і працюємо для цього, ми чесні з ним — це важливо з точки зору етики. Напевно тут важливо сказати, що слова підтримки можуть мати місце та іноді необхідні, проте психолог не буде приховувати або применшувати «серйозність» проблеми.
Що найбільше дратує у вашій роботі?
Те, що тебе дратує або злить в інших — це в першу чергу про тебе. Ми емоційно і яскраво реагуємо на те, що має для нас серйозне внутрішнє значення. Зараз я навчився відстежувати ці почуття та рефлексувати над ними. Проте я теж людина, тому деякі фактори можу виділити. Мене злить і засмучує, коли люди змішують і не розділяють психологію, психіатрію і психотерапію. Більш того, коли сприймають роботу з психологом як стигму в дусі «зі мною щось не так», «я хворий\ра» — ось це печерне ставлення, звичайно, дратує. Може злити та викликати посмішку формулювання «та що там та ваша психологія», коли люди її знецінюють і ставляться не як до науки та способу розуміння себе, а як до плацебо.
Коли ви можете відмовитися від клієнта?
Іноді це буває необхідністю. Наприклад, якщо тема, з якою людина приходить, занадто особиста і важка для тебе — ти розумієш, що будеш емоційно реагувати та, борони боже, використовувати оцінювальні судження. Якщо психолог розуміє, що є фахівець, який набагато краще може допомогти в цій ситуації, то, звичайно ж, порекомендує звернутися до нього. Також психолог не повинен використовувати комунікацію з клієнтом як можливість нав’язувати свої погляди та цінності — це порушення кордонів. Якщо фахівець розуміє, що є така спокуса і він може не впоратися зі своїми поривами, варто перенаправити клієнта. І головне — коли ми бачимо, що запит клієнта більше схожий на «поле діяльності» психіатра чи медика, то обов’язково маємо направити його до відповідного спеціаліста.
Чи бувало, що до вас приходив клієнт, який скоїв злочин, а ви не могли про це заявити у поліцію? Як психологові варто поводити себе у подібній ситуації?
У мене такого не було. Але взагалі питання конфіденційності в Україні досить серйозне, тому що законодавство, яке регламентує надання психологічної допомоги, не розроблено. Тут вже у кожного спеціаліста тв школи своя позиція. Проте факт — адвокатською таємницею психолог не пов’язаний. І я рекомендую проговорювати це питання на першій консультації або включати це в контракт. Так, ми їх теж укладаємо, і це корисна практика.
Чи засуджуєте ви своїх клієнтів?
Тут все давно сказано — не судіть і не судимі будете. Осуду і взагалі оцінювальним судженням немає місця в здоровій та екологічної комунікації з психологом. Якщо в роботі з психологом або терапевтом ви стикаєтеся з засудженням, порушенням особистих кордонів, з тим, що вас намагаються зробити якимось не таким — ви маєте справу не з професіоналом. Біжіть від нього.
Буває, що хочеться дати людині ляпаса та сказати «збери вже себе до купи!»?
Так, досить часто. Коли в дзеркало дивлюся.
З якими запитами до вас частіше за все приходять?
У психологів різні спеціалізації, я ось соціальний психолог і займаюся питаннями взаємодії, комунікації та психічного здоров’я в організаціях зокрема. Останнім часом у зв’язку з пандемією було багато роботи з тривогою, невизначеністю, зі страхом смерті. Люди часто з цим стикаються, в професійному сенсі це часто призводить до вигорання, тому що кожен вихід на роботу та живе спілкування — це ризик. Депресивні епізоди або навіть малу психіатрію я намагаюся перенаправляти на психіатрів або на досвідчених практикуючих психотерапевтів.
Чи є якась пряма кореляція між благодійною діяльністю та психологічними проблемами? На кшталт, люди, які допомагають безпритульним, менш схильні до компульсивного переїдання або марнотратства?
Наукова психологія це вивчала з усіх боків. Дійсно, кажуть, що альтруїстичні вчинки впливають на життя. Задоволеність життям вище у тих, хто займається благодійністю. Більш того, коли люди здійснюють соціально схвальну діяльність, змінюється гормональний фон, а це може сильно вплинути на внутрішній стан. У деяких ситуаціях я навіть рекомендую звернути на це увагу та робити добрі справи щодо оточуючих. Така практика допомагає відчувати себе краще.
Цікаво, що у ВООЗ є визначення: «Психологічне здоров’я — це стан благополуччя, при якому кожна людина може реалізувати свій власний потенціал, впоратися зі стресами, продуктивно та плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти». Благодійність, як мені здається, є відмінним прикладом такого внеску.
Часто люди, які стикаються з певними психологічними та фізичними проблемами, починають займатися благодійністю. Вони відзначають, що завдяки цьому стає краще.
Мені здається, відірватися від себе улюбленого, подивитися навколо, побачити, кому потрібна твоя допомога та надати її — це неймовірно цінно і терапевтично. Я сам займаюся благодійністю і закликаю людей робити це. Нехай навіть і маленькими кроками.
