Від війни постраждали не тільки люди, а й тварини. Одних покинули тепер уже колишні власники, інші залишилися без опіки через смерть господарів. Вони могли загинути внаслідок обстрілів, померти від хвороб чи голоду, їх могли вбили окупанти.
У нашій країні наразі багато тварин, які конче потребують нової домівки. На щастя, є українці, готові подарувати їм тепло і турботу.
Киця з Бучі
У киянина Дениса Надточія жив породистий кіт, підібраний на вулиці. Але у серпні цього року домашній улюбленець помер через ниркову недостатність. У вересні родина вирішила ще когось прихистити. Всі розуміли: через війну багато тварин залишилося без домівки. Знайомі Дениса організували притулок «Хатуль Мадан», де опікуються тваринами, які постраждали через війну. Там киянин зустрів кицю, яку свого часу вивезли з Бучі.
«У притулку близько 150 тваринок, — каже Денис. — Усі тягнуться до людей, просять уваги. Хочеться всіх забрати, але всім допомогти не зможеш. Ми домовилися вибрати тільки одну тварину. В притулку киці дали ім’я Тучка. Але воно не прижилося, киця на нього теж не дуже реагувала. Перейменували на Сільвію. Спочатку вона була перелякана. Та і в самому притулку, на мій погляд, стресова обстановка, обумовлена самим його форматом. Хоча сам притулок чудовий, люди стараються створити максимально комфортні умови».
Вдома Сільвія швидко освоїлася. З досвіду Дениса, важливо усвідомити, що всі тварини різні, кожна має свій характер, усі по-різному реагують на нові умови. Його Сіля виявилася лагідною кицею, завоювати її довіру вдалося ласкою та ніжністю. Людям, які вперше взяли тварину з притулку, Денис радить стежити за здоров’ям тварини.
«Тварина не може сказати, де болить, — каже Денис. — Це ускладнює діагностику. Тому після адаптації потрібно обов’язково відвідати ветеринара. Варто зробити огляд, щоб впевнитися, що ніяких хвороб та проблем не пропустили. Також треба цікавитися, чи робили тваринам щеплення».
Маленький тигр
Тетяна Сіліна після повномасштабного вторгнення виїхала до Черкас з двома молодшими дітьми. Вдома залишила котів, за якими дуже сумувала. Так жінка вирішила, що після повернення до Харкова прихистить ще якусь тваринку. У місті залишалося чимало улюбленців, яких кинули напризволяще.
Уже вдома Тетяна дізналася про старенького котика з Північної Салтівки, який потребував допомоги. Цей район особливо постраждав від ворожих обстрілів. Тому не дивно, що тварина виявилася дуже травмованою, допомогти коту адаптуватися до нового місця було непросто.
«Це було найскладніше завдання, — каже Тетяна. — У мене не просто досвід спілкування з котами — я дипломований фелінолог, про котів знаю багато. Не виникло навіть думки, що щось піде не так, що візьму кота і якось не привчу до своїх котів, до квартири, що йому буде недобре. Але він був під обстрілами на Північній Салтівці. Тварини в такому стресі я досі не бачила. Коли його привезли, здалося, що це маленький тигр».
Тетяна назвала кота Гарсом і поселила у виставковому наметі, де тварині було б комфортно. Там він міг спостерігати за всім, що відбувається в кімнаті. Але кіт ніяк не міг звикнути до нового дому. Став кидатися на кожного, хто проходив повз схованку. На щастя, на допомогу прийшла старша донька Ярина. Вона забрала Гарса до свого приватного будинку. Звісно, дорога для нервового кота не була простою. Він навіть травмувався, коли намагався втекти через вікно. Але все завершилося на диво добре.
«Наступного дня вона вже його гладила, — розповідає Тетяна. — Не знаю, що трапилося. Стрес, знову стрес, а потім він ледь не загинув. Але відійшов, почав давати гладитися, потім через кілька днів став цілуватися. Згодом познайомився з її тваринами. Я кажу: «Доню, мабуть, йому у тебе сподобалось. Хай буде». А тим часом він і до мене приходив гладитись. Повернувся до норми».
Але в доньки та її хлопця згодом почалася сильна алергія. Тетяні довелося забрати кота назад. На щастя, натоді Гарс став спокійнішим. Залишилися хіба що проблеми зі здоров’ям, але з ними впоралися. Це вже була зовсім інша тварина. Тетяні складно уявити, що обстріли зробили з котом. Навіть від далеких прильотів він досі здригається.
Відповідають любов’ю
У березні волонтерка Марина Воронцова на прохання знайомої взяла на перетримку котиків-сфінксів. Два неспокійні місяці вони прожили на Салтівці. Жінка так прив’язалася до котів, що було важко розлучатися. Друзі це побачили та написали пост про пошук сфінкса. Так у Марини з’явився Вінсет. Він чудово адаптувався до нового дому.
Спершу у кота навіть імені не було. Він був переляканим та худим. Марина спитала колишніх господарів: «Як можна до тварин так ставитися?». Відповіли, мовляв, це не їхнє.
Згодом у Марини з’явилася ще одна дівчинка-сфінкс на ім’я Міла. Її привезли з Краматорська, де працював розплідник. Молодих тварин звідти забрали, а старих покинули. До Марини киця приїхала вже вагітною. Про її стан жінка дізналася вже після того, як відкрила переноску. Сюрприз! Натоді в Марини вже були чотири коти. А тепер жінка опікується і самою Мілою, і її кошенятами.
«Взяли не задумуючись! Любимо, піклуємося, — каже Марина. — Вони відповідають такою любов’ю — це ні з чим не порівняти. Потрібно дати тварині час. Вона сама потроху звикне, зрозуміє, що тут її не битимуть, а годуватимуть. Вінсент потроху звикає, вже підходить разом із усіма до своєї мисочки. А коли намагаєшся погладити — жмуриться. Думає, що його битимуть. Але час минає, він приходить до тями. Стрибає, бігає, цілується. Спить під ковдрою, а голову на подушку кладе».
Жінка згадувала, як після вторгнення помер її 13-річний кіт Кирил. Тваринка мала проблеми зі здоров’ям. Але через обстріли росіян харків’янка не могла вчасно доїхати до ветеринара. Марина за ним все ще сумує. Жінка давно пересвідчилась, наскільки всі тварини різні:
«Кирил жодного разу нічого не кинув з полички. А Вінсент… Де б ти що не поставив, йому все цікаво. Буде нюхати, торкатися лапою, кидати, стрибати за цим, ганяти по квартирі.
Мама інколи сумує. Але коли до неї приходить Вінсент, то вже не до смутку».
Врятувати маленький світ — це круте відчуття
Тетяна Копитова живе під Києвом. Якось вона знайшла травмованого кота. Спочатку всі думали, що тварину збила машина. Але ні — у ветеринарній клініці сказали, що кіт дістав кульове поранення. Максу, як назвали постраждалого, провели складну операцію на хребті. Лікар не давав шансів, що кіт знову зможе ходити.
Але молодому котику дали шанс. Макс пройшов реабілітацію у хорошій ветеринарній клініці Києва. Друзі Тетяни вирішили допомогти з лікуванням. Згодом кіт навчився стояти, але, на жаль, ходити так і не почав. Після клініки Макс потребував постійного догляду. Як зауважує Тетяна, навіть у мирні часи складно прилаштувати котика з інвалідністю. А тепер і поготів. Стало зрозуміло: Макс залишиться у Тетяниній родині.
«Однак це не заважає Максу бути щасливим котом! Він ласкавий, веселий, любить гратися іграшками, ласкатися і дуже любить поїсти, — розповідає Тетяна. — Його, як і усіх тварин з особливостями, аж ніяк не обходять власні фізіологічні проблеми. Тварини не усвідомлюють, що вони в чомусь обмежені. Якщо у них нічого не болить, а поруч любляча людина, що піклується і годує — більше нічого і не треба. Така тварина відчуває себе повністю щасливою! У нас багато котів, але Макс почувається впевнено серед нашого кото-колективу».
Звісно, доглядати за таким котиком не так просто, як за звичайним. Але коли Тетяна дивиться на свого Макса, розуміє: після всіх тяжких випробувань нарешті настала справедливість. Кіт залишився живим, він отримує любов, тепло і турботу.
«Що порадити людям, які вирішили прихистити тварину? Мабуть, рішучості і розуміння, наскільки це важливо — особливо тепер. Скільки загублених і, що найстрашніше, покинутих тварин! Багато з них гинуть, бо не пристосовані до вулиці, багато потрапляють у притулки, де страждають від депресій. Тому якщо у вас є можливість подарувати хоча б одній тварині щасливе життя — зробіть це! Розуміти, що ви врятували один маленький світ — це круте відчуття».
Любові вистачить на всіх
Харків’янка Анна Прокаєва після повномасштабного вторгнення хотіла прихистити якусь тваринку. Така нагода трапилася, коли її подруга Лілія рятувала тварин із «Фельдман-екопарку». Через обстріли росіян вольєри були пошкоджені, а самі тварини бігали по всій ділянці. Деякі з них загинули.
Лілія з іншими волонтерами, коли не було обстрілів, вивезла морських свинок і кроликів. Свою улюбленицю Анна вперше побачила на фото. Відразу з’явилося усвідомлення, що той кролик — її. Так удома опинилася кролиця Мія. На перших порах тварина залишалася травмованою, адже свого часу зазнала чималого стресу. Анна каже:
«Звісно, я багато читала про кроликів та їх поведінку. Бачила, що Мія трохи відрізняється. Щоб адаптуватися, їй знадобилося два місяці. Вона ховалася у куток, не спілкувалася зовсім. Мія мене навіть вкусила, коли я захотіла її взяти. Вона не любила, коли її торкаються, коли гладять.
Так само долітали звуки вибухів. Я бачила, як вона на них реагує. До літа адаптувалася, почала виходити з кутка, спілкуватися, гратися, стрибати. Почала виходити на двір, щипати травку, гуляти. І зараз у нас повна довіра, хоч вона досі не любить близькості з людьми».
Анна багато спілкувалася з іншими господарями кроликів, це давало їй більше розуміння, як правильно поводитися зі своєю улюбленицею. Це соціальна тварина, їй необхідно бути поруч із людьми. Анна надала кролиці особистий простір, клітку вона взагалі не використовує. Мія може гуляти у дворі та рити нори, як це заведено в кроликів. Щоправда, довелося окреслити периметр, за який забігати не можна — поруч ліс, а там різні небезпеки.
«Для мене було новиною, що кролик у знак довіри починає лизати. Такий у нього прояв ласки. Мія може підійти полизати ногу чи руку. Мені здається, у людини завжди є потреба когось любити. І не тільки іншу людину. Любові вистачить на всіх».
Організації, що допомагають тваринам
В Україні діє низка організацій, які допомагають тваринам, що постраждали у війні. Серед них є як всеукраїнські, так і ті, що діють тільки на локальному рівні. Залишаємо їх перелік із лінками на соцмережі:
ЗооПатруль (м. Київ)
Kyiv Animal Rescue Group (м. Київ)
Притулок для тварин «Сіріус» (м. Київ)
Домівка врятованих тварин (м. Львів)
Порятунок тварин Харків (м. Харків)
