На передовій годі обійтися без маскувальних сіток. Вони прикривають позиції наших захисників — отже, ворогу буде проблематично по них влучити. У військових є чималий запит на сітки: замовлення йдуть на тисячі квадратних метрів. Забезпечувати армію таким потрібним захистом взялися небайдужі українці.
Сітка як оберіг
У Харкові плетінням сіток займаються ще з 2014 року. Виникло чимало осередків, які з часом долучилися до справи. 24 лютого охочих виготовляти сітки побільшало. Подекуди робота проходила в максимально екстремальних умовах. Росіяни нещадно бомбили місто, а харків’яни записувалися до лав самооборони, поралися з гуманітаркою та займалися евакуацією. А на площі Свободи люди продовжували плести сітки. Коли стало надто небезпечно, перебралися до метро.
«Сітки я почала плести давно, — каже харків’янка Вікторія Лебедєва. — Це був 2014 рік, в мене дитина натоді навчалася в медичному університеті. У травні вони з друзями пішли волонтерити у військовий шпиталь. Не виходили звідти доба за добою — хлопців везли дуже важких. Було складно і морально, і фізично. Я подумала: як же так — дитина працює, а я нічого не роблю?».
Через соцмережі жінка знайшла однодумиць. Разом взялися плести. Згодом до ініціативи приєднувалося все більше людей, вони стали ділитися на окремі групи. Через певний час гурток Вікторії розпався, вона повністю присвятила себе роботі в школі.
Та все змінилося цьогоріч 24 лютого, коли її чоловік зібрав наплічник та пішов до військкомату. Невдовзі повідомив дружині: потрібні сітки. Вікторія повернулася до роботи. За її словами, організувати вже мотивованих людей було доволі просто і швидко. Жінка каже:
«У нас завжди були черги на ці сітки. Це витратний матеріал на війні. У них вкладаю свою частку оберегу — не тільки своєму чоловікові, а всім. Коли ми влітку починали, я написала пост у Facebook: «Дівчата, потрібна допомога!». Через декілька днів нас плело вже семеро. Відгукнулися і зовсім не знайомі люди».
Сплести і сітку, і мережу
До плетіння сіток приєднуються села та маленькі містечка. Люди самоорганізовуються, налагоджують зв’язки з іншими волонтерами, домовляються про постачання матеріалів. Десь під плетіння сіток облаштовують школи чи будинки культури, а десь плетуть на власних подвір’ях.
«З перших днів війни ми стали допомагати військовим, які приїхали до нас, — розповідає жителька селища Нова Водолага Валентина Коротецька. — Намагалися забезпечити їх усім необхідним. Потрібна не тільки зброя, боєприпаси, спорядження. На війні також необхідні маскувальні сітки, які убезпечують їхнє перебування на передовій — особливо в місці, куди може прилетіти ворожа куля чи снаряд. Крім того, на війні потрібні і сокири, і лопати, і ломи. Ми про це також турбуємося. Щодня все більше і більше людей захоплюємо плетінням сіток».
Нових волонтерів жінка знаходить через соцмережі. Та й просто розмов вистачає, щоб залучити новачків. Наприклад, сама Валентина надихнула всю свою вулицю на плетіння сіток. Ще ніхто не відмовлявся.
Робота в Новій Водолазі просто кипить. За словами жінки, їх обов’язок простий та під силу кожному — потурбуватися про захисників:
«Що далі, то інтенсивніші бої. Така напруга вогненна в країні, що сіток потрібно все більше. Ми, як можемо, використовуємо кожну хвилину, щоб ця робота була видною. І щоб результат задовольняв хоча б певною мірою потреби наших воїнів. Особливо здивували мешканці села Михайлівка, де майже в кожному дворі плетуть сітки. Кожен старається як може: хтось розпорює тканину на смужки, хтось в’яже. Вони, як мурашечки, з кожним днем роблять усе більше».
І думки не було не плести
Мешканка Миколаївки Ніна Форсенко свого часу дізналася, що волонтери везуть матеріали для сіток аж до Полтавської області. Тому вирішила організувати плетіння і у власному селі. Михайлівка велика, є кому взятися за роботу. Та й охочих вистачає. Для деяких волонтерів це ще й особиста історія. Наприклад, серед них є родина переселенців з Харкова, які виїхали з міста через постійні бомбардування. Є жінки, чиї близькі воюють на фронті.
«Хто може, хто вільний — той приходить і плете, — каже Ніна Форсенко. — Я хоча б плетінням сіток можу допомогти, захистити Україну».
Переселенка з Харкова Наталія Федяніна додає:
«Навіть думки не було про те, щоб не плести. Навіть раділи, що в нас така можливість з’явилася — допомагати хоч якось. Ми пенсіонери, не можемо більше нічим допомогти. А тут така нагода».
Сергій Коробочка з міста Карлівка розповів: сітки вони плели з перших днів вторгнення, працювали в школах. Сам чоловік забезпечував волонтерів матеріалами, їздив до Полтави, щоб перейняти досвід.
«Ми допомагали не тільки ЗСУ, а й всій Україні, — розповідає Сергій. — Війна об’єднала країну і нас зокрема. Плетінням займаються три школи та будинок культури. Разом із місцевою владою ми влаштували акцію «Вплети стрічку». У будинку є різний одяг, по який приходять вимушені переселенці, — і бачать цю акцію. Охочі плести долучаються».
Золоті руки і серця
Жителька села Високе Наталія Воронянська міркувала, як може допомогти військовим. Прийшла до ідеї плести сітки й зібрала навколо себе дівчат, які хотіли так само волонтерити.
«Я дала в групу оголошення, що будемо плести. Знайшлися люди, які розуміли: потрібно допомагати нашим хлопцям. У наших дівчат золоті руки. Приходить іноді по три людини, іноді по десять».
Наталія організувала плетіння на власному подвір’ї. Наразі волонтери закінчують четверту сітку. Робота йде просто та весело, волонтерам є про що поговорити. Наприклад, про тварин. Багато хто приходить з собаками, а сама жінка тримає вдома поні. Люди мотивовані працювати, вони готові у вільний час допомагати ЗСУ. Під час цих розмов багато хто переходить на українську, тож тепер Наталія має невеликий розмовний клуб.
Жителі вже згаданих міст та сіл добре знають, що таке війна. Але з найгіршими її проявами довелося зіткнутися мешканцям Бісквітного, яким не пощастило потрапити під окупацію. Зараз село під українським контролем. За словами місцевої жительки Марини Рожкової, вона ще з 2014 року добре розуміла, хто такий ворог. Хоча чимало односельців не усвідомлювали, що відбувається на тому ж Донбасі. Війна здавалася чимось далеким.
Нині небайдужі мешканці Бісквітного хочуть допомогти ЗСУ, Марина також. До роботи вона підійшла серйозно — не тільки підшукувала матеріали, а й вивчала різноманітні техніки плетіння. Головна її мотивація — наблизити перемогу.
Війна триває, попит на маскувальні сітки тільки зростатиме. Власною працею волонтери мотивують новачків приєднуватися до корисної справи.
Рекомендації щодо плетіння сіток
- Сітки краще починати плести знизу. Основа має бути достатньо цупкою та добре натягнутою.
- Кольори мають бути природними, відповідати місцевості. В жодному разі не можна вплітати сині, червні чи інші яскраві стрічки.
- Сітка не повинна важити надто багато. Плести варто з легких натуральних матеріалів. При горінні тканина не має плавитися, спалахувати, диміти чи стікати краплями.
- Дотримуйтеся золотої середини. Сітка має бути сплетена не надто густо та не надто рідко. З одного боку, щоб ворог не побачив наших захисників. А з іншого — щоб вони самі бачили все, що відбувається навколо.
- Варто міцно затягувати стрічки, щоб тканина не провисала, коли сітку знімуть з рами.
- На сітці не повинно бути жодних чітких візерунків та повторюваності. У природі не буває ідеальних геометричних фігур. Також варто чергувати кольори між собою для розмаїття.
