Вони приходять тільки взимку. Потайки пробираються до людських осель та залишають подарунки. Щоправда, образи цих добрих гостей у кожній країні трохи різняться.
Ще до Різдва частина європейських дітей з нетерпінням чекає візиту святого Миколая. Приходить він вночі, коли всі міцно сплять, і залишає подарунки чемним дітям. Образ цього доброго чарівника ототожнюють з християнським святим Миколаєм Чудотворцем. Його культ колись здобув чималу популярність серед східнохристиянських церков. Так з Греції він прийшов до низки європейських країн. За переказами, Святий Миколай був єпископом і за життя зробив багато добрих справ: рятував від смертної кари невинних, визволяв полонених, допомагав потопельникам та годував голодних, тобто, був великим благодійником. Сам він походив із заможної родини і після смерті батьків отримав чималий спадок. Той у свою чергу пішов на допомогу нужденним.
Саме так Святий Миколай врятував трьох бідних дівчат від вельми сумної долі. Один збіднілий чоловік не міг забезпечити своїх доньок приданим, а «з пустими руками» вони ніяк не могли вийти заміж (такі були традиції).
Миколай не пройшов повз біду сестер: протягом трьох ночей він пробрався до їх дому та залишав по мішечку золота на посаг для кожної. Саме ця легенда згодом породила традицію дарувати подарунки анонімно, особливо дітям та людям у скруті.Традиційно український Миколай залишає подарунки під подушкою, але не бешкетникам — їм «світить» хіба що різочка. Таке суворе нагадування має змусити дитину замислитися над своєю поведінкою. Прийнято вважати, що Миколай являється в образі священика, одягненого в ризу та корону, а під час мандрівок його супроводжують янголи та чортики. Це вони вказують старому, хто з дітей у цьому році добре себе поводив, а хто — ні.
У кожній країні сформувалися свої традиції, пов’язані з відзначенням Дня святого Миколая. Наприклад, в Україні було прийнято випікати спеціальне святкове печиво — «миколайчики». Ними частували дітей, а от дорослим діставалося пшеничне пиво, яке варили після святкового богослужіння. Потім українці влаштовували гостини і досхочу каталися на санях. Так святковий настрій могли відчути всі незалежно від віку.
Довга подорож за океан
Святий Миколай відомий і під іншими іменами. Наприклад, в Нідерландах та Бельгії його називають Синтаклаасом. Вважається, що він припливає пароплавом прямо з сонячної Іспанії. Синтаклааса уявляють як величезного старого білим волоссям та бородою. Убравшись в червоний халат та митру, він мандрує по містам та селам на своєму білому коні. При собі Синтаклаас має книгу, куди старанно записує імена та адреси всіх дітей, щоб жоден подарунок не загубився. Вважається, що Синтаклаас спускається до будинків через димохід з великим мішком подарунків. Він також залишає трохи смаколиків у взутті, яке діти залишають біля каміну. Самі дітлахи також стараються якось потішити доброго гостя — наприклад, залишити для нього старанно виконаний малюнок, або ж морквину чи шматочок цукру для його коня.
Були й часи, коли образ Миколая опинився в немилості. Ще сталося під час Реформації, яка у XVI столітті охопила низку країн Західної та Північної Європи. Вшанування святих опинилося під забороною, хоча звичка вручення подарунків збереглася. Щоправда, тепер дітей вітав не Миколай, а малюк Ісус. Проте жителі Нідерландів змогли зберегти стару традицію, і в 1650-х роках вона разом з голландськими колоністами потрапила до Америки. Вшанування святого Миколая могло б залишитися суто локальним явищем, але в якийсь момент на нього звернули увагу інші американці.
Так, у 1809 році американський письменник Вашингтон Ірвінг видав книгу «Історія Нью-Йорка», де згадав голландський звичай вшановувати Святого Миколая. А в 1822 році університетський викладач Клемент Кларк Мур зробив своїм дітям милий подарунок до зимових свят: написав віршовану казку про доброго дідуся Санта-Клауса, який приносить подарунки. Наразі вона відома під двома назвами — «Візит Святого Миколая» та «Ніч проти Різдва». Згодом твір опублікували в газеті. Казка прийшлася до душі тодішнім читачам, і з легкої руки Мура святий Миколай перетворився на Санта-Клауса.
Довершив образ Санти американский художник Томас Наст. Саме він випустив серію дитячих малюнків, у якому зобразив побут різдвяного діда. За задумом художника, Санта-Клаус живе на Північному Полюсі. У нього є спеціальна книга, куди він записує вчинки дітей – і хороші, і погані. З роками образ Санти обріс новими подробицям. Вважається, що він подорожує по всьому світу на чарівних летючих санях, які тягнуть вісім північних оленів. Очолює цю упряжу Рудольф, чий червоний ніс освічує шлях за поганої погоди. Як і його прототип, Санта не вручає подарунки всім підряд. Їх отримують тільки чемні діти, а от хуліганам дістаються хіба що кусники вугілля.
Старі та нові традиції
У деяких країнах образ головного дарувальника з’явився завдяки поєднанню язичницьких та християнських вірувань. Наприклад, фінські діти з нетерпінням чекають Йоулупуккі. Зовні він схожий на Санта-Клауса, хіба що олені літати не навчені. Його ім’я можна дослівно перекласти як «різдвяний козел». Це відголосок старої язичницької традиції, коли люди ходили з дому в дім в костюмах чудернацьких козлів. Вони дарували подарунки чемним дітям та лякали малих непослухів. Навіть через століття фінам вдалося зберегти відголоски давнього звичаю: ще в ХІХ столітті Йоулупуккі зображали в козячі шкурі, а інколи у нього навіть були ріжки.
Вважається, що у Йоулупуккі є дружина Муорі — уособлення зими. Живуть і працюють вони в горах Лапландії. З подарунками парі допомагають тонтту або, як їх ще називають, ніссе. Це такі маленькі гномики веселої та незлобивої вдачі. Вони розбирають різдвяну пошту та допомагають пакувати подарунки. Також тонтту добре знають, як кожна дитина поводила себе протягом року.
За легендою, ці милі створіння з’явилися з попелу згорілих троянд та порошку сушеного лишайника, а також ниток радості, любові та веселощів.
У Франції та франкомовних країнах за різдвяний настрій відповідає Пер-Ноель. Його ім’я дослівно перекладається як «Батько Різдва». За словами дослідників, корені образу цього святкового персонажа сягають давніх римських та грецьких культів предків, які згодом змішалися з християнськими віруванням. Проте перша письмова згадка про Пер-Ноеля датується аж 1848 роком. Він з’явився у замітці «Комічного журналу для серйозних людей».
За повір’ям, в будинках добрих людей вона не тільки залишає дарунки, а й підмітає підлогу.
За словами деяких дослідників, своєму сучасному іміджу Пер-Ноель має завдячувати Санта-Клаусу. У такому вигляді він і став популярним. Щоправда, це свого часу дуже не сподобалось французькому духівництву. Ортодоксально налаштовані священики переконували, що це язичницький герой, якому не місце на релігійному святі.
Як дарувальник подарунків, Пер-Ноель має свої національні особливості. Він подорожує верхи на віслюку, носить дерев’яні капці та має з собою кошик з презентами. До будинків Пер-Ноель проникає через димарі. Як і в інших випадках, на гостинці можуть розраховувати тільки слухняні діти. Хуліганами та бешкетниками цікавиться хіба що антипод Пер-Ноеля — Пер-Фуэтар: злий дід, який любить бити різками за погану поведінку.
Італійські діти отримують подарунки від Баббо Натале, чиє ім’я перекладається як «Різдвяний дід». По суті, це місцевий аналог Санта-Клауса. Щоб отримати презент, слід не тільки добре себе поводити протягом року, а й написати йому листа про свої хороші вчинки. Більш незвичною дарувальницею є фея Бефана, яка постає в образі як старої, так і молодої жінки. У ніч з 5 по 6 січня вона, вбрана у все чорне, літає на мітлі над містами та селами. До людських осель фея проникає через димоходи. Там на камінах на неї чекає ціла низка шкарпеток, залишених дітьми. Туди Бефана і кладе свої подарунки. Проте на такі сюрпризи можуть розраховувати тільки добрі діти — злим же фея залишає шматочки вугілля або жменьки золи.
За повір’ям, в будинках добрих людей вона не тільки залишає дарунки, а й підмітає підлогу. Що неважко — мітла у неї завжди під рукою. На честь Бефани італійці виконують спеціальні колядки — бефанати. Саме від її імені колядники просять подарунків та благословляють щедрих господарів.
