Старші люди можуть бути відмінними професіоналами, вести активний спосіб життя, на постійній основі вчитися чомусь новому та взагалі показувати молоді, як насправді треба вести справи. Проте, на жаль, розповсюджена практика, коли роботодавці списують людей з рахунку тільки через вік, тому що «їм треба вже відпочивати» та «студенти будуть ефективнішими».
Фонд «Життєлюб» має неймовірну програму «Тиждень дорослого стажера», в межах якої дорослі люди пробують себе у нових ролях, а роботодавці позбавляються власних стереотипів через практику. Ми поговорили з учасницею програми Наталією, яка здійснила мрію та наразі працює флористкою.
Розкажіть про себе — чим ви займалися все життя?
За освітою я інженер. За радянських часів це було престижно і зрозуміло — якщо фізика і математика йшли добре, то пряма дорога в КПІ. Я була достатньо працьовита та амбіційна, тому стрімко доросла до провідного інженера. Потім почалися 90-ті, якось швидко і раптово я пішла з роботи та потрапила в бухгалтерію. Блискавично зробила там кар’єру, тому через рік вже була фінансовим директором. Потім у нас з’явився валютний рахунок і ми почали торгувати з Польщею комп’ютерами.
Тож, все було навіть дуже успішно, а потім я вийшла заміж, народила дитину і на 10 років застрягла в будинку. Коли через цей час я вийшла на вулицю, то зрозуміла, що навіть розмовляти з людьми не можу. За 10 років всі навички втратилися, а світ змінився. Тоді у 2005 році я абсолютно випадково потрапила на курси ландшафтного дизайнера, а після пішла за спеціальністю на навчання в інститут. Не встигла я закінчити, з’явилися замовлення — якимось чином люди про мене дізнавалися. Тому ось вже понад 15 років я займаюся ландшафтом і за плечима маю досить багато успішних проєктів.
Але потім в країні відбулися зміни, і ландшафт став заняттям не першої важливості. Роботи поменшало, і раптово я потрапила до Життєлюба на «Тиждень дорослого стажера», пройшла курси флористів та зараз працюю за новою спеціальністю. Не повірите, я мріяла про це все життя.
То для вас все склалося чудово?
Так, але для людини мого віку пробитися дуже складно. Взяти на точку з квітами людину у віці зараз мало хто ризикне, тому я вдячна засновниці проєкту TORY, яка з якихось причин в мене повірила. У березні мене взяли на точку, де збирають букети для інтернет-замовлень, а іноді звуть і в фізичний магазин.
Не було ніколи думок, що в цілому пора вийти на пенсію і відпочити?
Звичайно, були. Я мріяла про спокійну старість, але не вийшло. Ця пенсія … Мені соромно називати цю суму. Коли я виростила дочку, і та отримала освіту, то сказала собі: «Все, вистачить». Якийсь час протягнула на старих фінансових запасах, але зрозуміла, що рано мені ще відпочивати.
Тобто причини виключно фінансові?
В основному, так. Тому що, наприклад, був період карантину і, чесно кажучи, є, чим зайнятися: малювання, каліграфія, англійська мова.
У вас багато хобі?
Я потрапила в таку компанію. Це бібліотека ім. Петра Панча — вони організовують такі курси. Найбільше мені подобається каліграфія, тому що це свого роду медитація.
Як дізналися про Життєлюб?
Я читала курси в Музеї комп’ютерів (в Києві була філія харківського музею), і там перетнулася з Тетяною Фроловою з команди БФ «Життєлюб». Вона запропонувала мені залишитися на лекцію HR-спеціаліста, потім слово за словом — і я вже на курсах бізнес-аналітика Олексія Перехрестова з продажів. Далі якось органічно потрапила на «Тиждень дорослого стажера». Спочатку навчалася на баристу, а згодом попросила перевести мене на флористику. Потрапила в компанію Fiori — там було так красиво і нарядно, все у квітах, якраз напередодні 8 березня. Після цього мене запросили на роботу і я зрозуміла, що це можливо.
Чому вирішили спробувати «Тиждень дорослого стажера»?
По-перше, був вільний час. По-друге, цікаві професії. Наприклад, бариста — хто не хоче спробувати навчитися готувати смачну каву? Мені стало цікаво, і я усвідомила, що потрібно шукати роботу. Тоді я подумала, що може я чогось не бачу і не розумію, тому вирішила спробувати.
Як все проходило?
Ми прийшли на курси та виконували функцію помічників флориста. Готували квіти, підрізали їх, розставляли, приносили фарби тощо. Інколи разом робили букети. Були присутні на всіх лекціях, і оскільки я розуміла, що мені це цікаво, то вела конспекти і намагалася все найважливіше записувати. Мене постійно тягнуло і тягне до квітів. У минулому я проходила курси декоратора, які закінчилися частиною під назвою «Букет в інтер’єрі». Так що один до одного все якось правильно склалося. Навички інженера допомагали в бухгалтерії, а ландшафтні знання тепер допомагають у флористиці.
Що вам найбільше запам’яталося?
Був один день, коли ми пішли вчитися на баристу. Тоді я зрозуміла, що кава — це дуже глибока історія. Обжарювання, приготування, вирівнювання закладки… Потрібно знати, як це все правильно зробити, і налаштувати, щоб напій заграв. Це не так просто. Так багато у світі цікавих і важливих навичок, яким можна навчитися.
Чи плануєте для себе спробувати щось нове?
Я ще не закінчила вивчати флористику. Вже роблю букети, але ще є куди рости. У мене є навички колористики і композиції, але це все одно для мене нове. Ось коли навчуся зовсім, тоді подивимося.
Що ви думаєте можливість для Ба та Ді пройти «Тиждень дорослого стажера» та знайти роботу?
Така можливість не кожному надається. У описі більшості вакансій, особливо з флористики, є позначка — до 30 років. До своєї начальниці, наприклад, я прийшла і сказала, що була на курсах у Fiori, а це вже хороша візитна картка. Плюс у мене були за плечима курси декоратора, а флористика та декор часто йдуть пліч-о-пліч. Ну і досвід ландшафтного дизайнера теж, вважайте, великий плюс — оскільки бувають замовлення на озеленення ресторанів, наприклад.
Одна справа вчитися, інша — робити. Коли ти виходиш в люди, то розумієш, що можеш, а що — ні. Завжди страшно починати нову справу.
Я не знаю людей, які робили б це і не боялися. Але я назавжди запам’ятала фразу: «Там, де страшно, там є успіх».
Скажімо, є футболісти і глядачі — і ті, і ті відчувають однакові емоції і навіть м’язи у них працюють однаково. Але на перших дивляться всі. Якщо ти боїшся, що про тебе хтось щось не так скаже, це правильно. Так трапиться в будь-якому випадку. Але ти можеш боятися цього і сидіти в тіні, а можеш бути в центрі уваги.
Як Життєлюб вам допомагав?
Мені завжди подобалося вчити щось нове, тому що я розумію — ці навички потім стануть у пригоді. Життєлюбу я вдячна в тому числі за курси, тому що фонд має різні програми — розвезення продуктових наборів, наприклад. Я від них відмовилася, хоча були періоди, коли можна було б і погодитися. Натомість я вибирала знання і пройшла кілька курсів, які організовував фонд.
Наприклад, у Життєлюбі ми півроку займалися по курсу Олексія Перехрестова — він тренував в нас навички ораторської майстерності, вчив говорити коротко, вміти представити себе, давав розуміння, як себе вести в новому колективі, як розмовляти і вибудовувати відносини з роботодавцем. Одним із завдань було пройти 10 співбесід — я ходила, спілкувалася, розповідала про себе. Довелося переступити через свої страхи і незручності, але потім ставишся до цього набагато легше.
Доля сама підкидає тобі потрібні можливості.
Як вам працювалося з молоддю?
У мене доньці 25 років, тому часто при знайомстві я говорила: «Ой, у мене дочка така ж». Це відразу якось знімає бар’єри. Плюс я спілкуюся з її подругами, тому інтуїтивно розумію, що потрібно і не потрібно говорити.
У вас є друзі або знайомі, які також проходили таке стажування?
У мене такі з’явилися. Особливо після курсу з продажу. Ця тема складна — особливо продавати себе. Тому і люди туди йшли неслабкі, проактивні та цікаві. Такі люди рухаються самі і рухають світ. Все залежить від нас і від того, як ми сприймаємо те, що відбувається. Складно триматися на цій планці, але коли знаєш, що вона є, це зігріває.
На вашу думку, чому такі програми повинні бути?
Я думаю, що є багато людей, які хотіли б щось робити. Вони могли би приносити користь, тому що у людей старого гарту є хороші звички, навички, знання і досвід, який не варто скидати з рахунку. У нас в Україні дуже негативне ставлення до людей поважного віку. Їх просто викреслюють з життя. У мене було багато випадків, коли ця зневага прямо відчувалася. Якось я просто вводила номер карти, щоб перерахувати гроші, а людина, для якої я це робила, сказала: «Все зрозуміло, дайте сюди». Вона думала, що я не впораюся. Або ось на касі в магазині дівчина стала кричати мені, що моя оплата не пройшла, ніби я глуха. Людей придавило стереотипами — це сумно і прикро. А держава у нас в цілому байдужа до всіх — молодих і не дуже. Таке відчуття, що ми зараз на стадії розвитку капіталізму, як це було в Америці у 20-ті роки.
Людині в віці потрібно працювати ще старанніше і паралельно боротися зі стереотипами. Завжди є упереджене ставлення, давайте його ламати.
