У старовинному приміщенні у центрі Мілана геть новий ремонт. На білих стінах фото з Танзанії, Сьєрра-Леоне, Камбоджі, куди їздили допомагати дітям волонтери. З верхнього поверху чути дзижчання. Так починаються заняття музичного театру: дівчата років 10-12 розробляють дихання.
Їхня вчителька, Анна Васюткевич, з двома дітьми, котом і песиком привезла до Італії свої таланти. Тепер двічі на тиждень проводить безплатні заняття в організації Children in Crisis, а сама мріє про велику сцену.
Любов до музики родом із Краматорська
Анна завжди мріяла побувати в Італії, але не в такій ситуації.
Оперна співачка за освітою, італійську вивчала ще в музичній академії — без знання мови тяжко було б співати арії.
Анна родом із Краматорська. Звідти ж — її любов до музики. Першою викладачкою Анни стала вже покійна педагогиня з вокалу Галина Євграфова. Вона проводила приватні уроки.
У її квартирі, де стояв старий рояль, збиралися від малих до великих: співали, співали і співали.
«Ми співали, давали концерти. І багато її учнів стали оперними співаками», — каже Анна.
Тож після закінчення школи без вагань обрала музику як спеціальність і вступила до Донецької музичної академії, а згодом почала працювати як артистка-вокалістка у музично-драматичному театрі. На той час жінка вже вийшла заміж і народила двох дітей. Але у 2014 звичайне життя змінила війна.
Спершу Анна з дітьми поїхала до тоді ще спокійного Маріуполя.
«Зараз так незвично це згадувати. Там тоді було звичайне життя, не відчувалось, що поруч війна, і я пішла працювати аніматором у готель: давала концерти і проводила тематичні заходи для батьків і дітей», — згадує.
Чоловік у цей час залишався у Донецьку, сподіваючись, що місто визволять. Згодом, зрозумівши, що окупація надовго, вся родина переїхала в Одесу, а згодом у Київ.
«У Донецьку я чотири роки провела доглядаючи за дітьми. Коли ми переїхали до Києва, вирішила, що краще проводити навчання для діток, а сценічну роботу шукатиму паралельно», — каже вона.
Часом долучалася до театральних постановок, часом — до концертів. Наприклад, була артисткою та займалася вокальною частиною триптиху вистав «Життя людей» за участю Вінсента Гійома. Як співачка, брала участь у «Гогольфесті» з сольним концертом, співпрацювала з ансамблем класичної сучасної музики Sed Contra Ensemble.
Перед великою війною видала книгу «42 пісні для дітей та дорослих», де переклала українською багато пісень, адже їй не вистачало матеріалів для роботи рідною мовою. Анна опрацювала тексти, чоловік із малюнків їхніх дітей зробив ілюстрації і зверстав книгу.
24 лютого ці книги стали ще й захистом: заклали ними вікна, щоб захиститися від скляних скалок у випадку вибуху.
Через тварин і музику
Із Києва поїхали наприкінці лютого.
«Я вже раз це чула і бачила. Ще раз не хотілося, — каже жінка. — У нас на лівобережній частині так гучно не було, але подруга з Бучі написала страшну історію, як вони з дітьми три години лежали обличчям до підлоги, а їм прострілювали двері російські солдати. Потім з’явилася інформація, що закривають мости. Це для мене був дзвіночок: треба їхати».
Спершу родиною із котом і собакою виїхали евакуаційним потягом до Тернополя. Звідти вона з дітьми поїхала до Кракова, потім до маленького польського містечка Згежу. Згодом вирішила забрати і улюбленців.
«Вперше від 24 лютого я плакала. Плакала, що не забрала їх з собою одразу», — каже вона.
Анна організувала цілу спецоперацію з порятунку тварин, зокрема знайшла людину, яка погодиться їх відвезти до Польщі. Далі вирішила шукати можливості виїзду в Італію, адже знала мову.
Фейсбук-підписниця, що співчувала і слідкувала за життям та переїздами Анни, виявилася дружиною диригента хору в оперному театрі Кальярі. І він, почувши відеозапис співу Анни, запросив її взяти участь у проєкті.
Соціальний хор
У Мілані їй запропонували жити у Superstudio — власники арт-простору на базі заводу перереобладнали його для українських біженців. Там прийняли 30 жінок із дітьми.
Анна відразу хотіла запровадити там навчання серед дітей, але моральний стан там був важкий. Жінки у чужій країні притиралися до спільного життя на чужині, оформлювали документи, конфліктували.
На території притулку було фортепіано. Аня зі ще однією мешканкою, піаністкою Юлією, почали давати концерти. Долучались і їхні діти, які грали на скрипці, флейті, ударних. Згодом — і діти інших мешканок притулку.
«Ми провели десь сім благодійних концертів в арт-просторі», — каже Анна.
За підтримки Лючії Мартінеллі, яка є авторкою проєкту Musica nell’arie (концертів на вулиці) провели концерт української музики. Спеціально для цього концерту Лючія орендувала рояль із театру Ла Скала.
Каже: головне, що треба, аби пристосуватися у новому місці — це знайомитися з людьми.
Анна спочатку познайомилася з Центром культури та розвитку Родоси, а потім засновниця центру Жанна Чернега познайомила її з директоркою асоціації Children in Crisis Барбарою. Тепер на їхній території вона проводить безплатні заняття співу. Ця організація перш за все опікувалася дітьми-біженцями з африканських і арабських країн. Вони зробили безкоштовний соціальний симфонічний оркестр.
«Цього ж року у неї зародилась ідея розвивати ще і вокал. Так я почала працювати тут, займаюсь із людьми будь-якого віку — від народження і до дорослих — щосуботи і понеділка», — каже Анна.
Зараз більшість її учнів — діти від двох до 14 років та жінки з України. Заняття називаються «CanTiAmo insieme» і в них беруть участь як діти переселенців, так і діти італо-українських сімей.
Музика дітям українською і за сучасними методиками
«Немає людей, яким «ведмідь на вухо наступив». Всі люди від природи відчувають ритм і здатні музикувати», — каже Анна.
Вона багато часу присвятила викладанню музики дітям. Почала навчатися різним методикам, їздила на навчання в Європу.
Почала із орф-підходу — методики, заснованої Карлом Орфом.
«Він казав, що може навчати всіх, від дітей до дорослих, завдяки елемантарному музикуванню та імпровізації. Дітей на уроці залучають, аби ті мислили, імпровізували і придумували частини «музичного театру». Частина дітей грає на інструментах, частина — танцює, частина — декламує. Для музикування Орф спеціально придумав інші, прості інструменти, з якими може впоратися кожен», — пояснює Анна.
Уроки побудовані так, щоб діти, поділені на групи, креативили і придумували частини вистави, що вийде. Імпровізаційний підхід дозволяє дітям бути співтворцями музичного твору чи вистави.
В Україні ця методика активно використовується з дітьми дошкільного віку.
«Її взяли за основу для роботи з малюками і дошкільнятами. А далі радянська школа, на жаль, перемагає і всі йдуть у музичні школи. Мало хто впроваджує цей підхід для старших».
Але в цьому підході їй бракувало інструментів для роботи з голосом і співом. Тож спробувала вивчати методику Золтана Кодая, що вчить здібностям розвивати хор і методику скрипаля Шінічі Сузукі для вокалу.
«Сузукі розробив методику для скрипалів, за якою навчалася і моя донька. Потім були наслідувачі, які адаптували її до інших напрямків, для вокалу також. Для голосу цю методику разом із Сузукі та його дружиною, оперною співачкою Вальтрауд Пранге адаптувала оперна співачка Паіві Куккамакі з Фінляндії.
Я написала їй листа, склала екзамен, мене зарахували на навчання і тільки після цього назвали суму, яка для мене була космічною, — каже Анна. — Але сказали мені: «Не хвилюйтесь, приїздіть. Ви не повинні оплатити все відразу, а частинами, в своєму темпі».
Потім навчання затяглося через ковід. Перед лютим Анна виграла грант на закінчення першого рівня навчання і ось тепер впроваджує нову методику з першими учнями — українськими дітьми, які з мамами рятуються в Італії від війни.
Постійну роботу як співачці поки знайти не вдалося. Наразі всі прослуховування у театрах завершені — доведеться чекати нового сезону. А поки Анна готується з учнями до різдвяного концерту.
