Війна — страшне потрясіння, яке кардинально змінює життя цілих поколінь. Художники різних епох намагалися зобразити її у своїх творах. Втілення цього задуму могла бути різним. Одні митці романтизували війну, надаючи перевагу яскравим, героїчним постатям та пафосним, патетичним жестам. Інші ж намагалися показати жах та трагізм, що нищать долі мільйонів.
Безжально правдивий реалізм Франсіско Гої
Одні з найбільш болючих та реалістичних робіт належать пензлю знаменитого іспанського художника Франсіско Гої. Присвячені вони подіям Півострівної війни, яка тривала в Європі з 1808 по 1814 рік. Якось уряд замовив у художника дві великі картини, які мали звеличити героїчну боротьбу іспанців з окупантами. Від Гої очікували яскравих героїв, романтичних образів, пафосу та патетики.
Натомість він дуже щиро та людяно показав жахи війни. «Третє травня 1808 в Мадриді» — одна з тих двох замовлених картин. В її основу лягли події 2 травня, які стали потрясінням для всього Мадрида. Тоді французькі війська жорстоко придушили повстання. Почалися масові страти, що тривали весь день та всю ніч. Цей епізод Гоя і зобразив на своєму полотні.
Це напружена та драматична сцена. Французькі солдати ось-ось розстріляють групу повстанців. На землі лежать ті, кого вже спіткали ворожі кулі. Ці дві групи контрастують між собою. Солдати повернуті спиною, їхніх облич не бачимо — вони ніби зливаються в однорідну сіру масу. Натомість постаті повстанців — більш яскраві. У кожному можна побачити особистість, яка по-своєму реагує на неуникну смерть. Один сміливець розкинув руки в боки: він готовий хоробро зустріти свою долю. Інший дивиться поверх голів своїх ворогів, він їх явно зневажає. Хтось молиться, а хтось нажахано закриває обличчя руками.
У той же час Гоя пише «Повстання 2 травня 1808 в Мадриді». На картині художник зобразив епізод, коли іспанські патріоти напали на мамлюків наполеонівської гвардії та драгунів, які виводили з палацу інфанта Франсіско де Паула. У композиції немає єдиного центру. Художник майстерно передає хаос та безпощадність сутички. У битві відсутня будь-яка естетизація. Повстанці січуть ножами вершників, під їх ногами лежать тіла вбитих. А обличчя! На деяких — непідробний жах. Це не битва гарних та дужих людей, як колись любили зображати художники-романтики. Це бійня, в якій нічого красивого і бути не може.
Більш потворною та жорстокою війна постає в серії офортів під назвою «Лихоліття війни». Гоя малював її з 1810 по 1818 рік. На 80 аркушах художник зобразив жахи війни, частину яких він бачив на власні очі. Це були дві облоги Сарагоси і руйнації міста, бої під Мадридом, голод у столиці, масові смерті та страждання містян. Видовище не з приємних. Неначе документаліст, Гоя показує всі жахливі події, які відбувалися в Іспанії в ті роки. На малюнках окупанти ґвалтують іспанок, займаються грабунком та мародерством, солдати страчують і калічать полонених. Ми бачимо вбитих людей, бачимо, як народ страждає від голоду, як живі ховають померлих.
Водночас у художника є одна робота, яка зображає мужність людини, її відчайдушну боротьбу із завойовником. Це офорт під назвою «Яка мужність!», де Гоя показав героїчний вчинок Марії Агостіни з Сарагоси. Жінка носила їжу артилеристам під час облоги міста. Коли всі вони загинули, вона стала до гармати і продовжила бій. Але попри один такий епізод, війна для художника — це передусім жахлива круговерть смерті та насильства.
Як особистий досвід втілюється в мистецтві
«Отруєні газами» — робота американського художника Джона Сінгера Сарджента, створена у 1919 році. Він планував написати картину, яка вшановує пам’ять жертв Першої світової. Але за рік до цього художник прибув на Західний фронт, де на власні очі побачив всі поневіряння на війні. На своїй картині Сарджент зобразив наслідки газової атаки.
Ми бачимо дві колони солдатів із зав’язаними очима. Бійців ведуть санітари до перев’язувального пункту. Щоб не загубитися, кожен із них тримається за плече людини попереду. А на землі лежать такі ж солдати (до них черга ще не дійшла). Хтось із них ковтає воду з фляги, хтось взявся за голову від сильного болю, хтось без сил припадає до землі. А на тлі — звичайне життя: видніються білі намети, група солдатів грає футбол. Вони ніби байдужі до страждань своїх товаришів. А, можливо, просто до них звикли.
Картина перегукується з відомою фотографією «Перша світова війна: Газова атака», зробленою 10 квітня 1918 року. На ній також осліплі солдати крокують до перев’язувальної станції. У ті часи газ використовували, щоб дезорієнтувати противника, а також зламати його бойовий дух. Газ завдавав травм та опіків, вбивав рослинність та отруював землю. «Отруєні газами» по праву вважається шедевром пізньої творчості Сарджента. Картина наочно демонструє ситуацію, коли технологічний прогрес використовується заради війни.
Деякі художники зображували цілком мирні сцени, які, тим не менш, чудово передавали весь трагізм воєнних часів. Так вчинив американський художник Альберт Гертер, коли написав монументальне полотно під назвою «Відхід піхотинців».
Присвячене воно старшому сину Еверіту, який, як і батько, був художником. У 1917 році він приєднатися до армії США. А через рік Еверіт загинув у Франції. Гертер спрямував своє горе на цю фреску. На ній він зобразив французьких піхотинців, які відходять на Західний фронт. На верхній частині полотна бачимо самих військових, які очікують відправлення. Молодий чоловік, який високо піднімає рушницю з квітами, списаний із сина художника. Загалом понад 3 мільйони громадян Франції були мобілізовані влітку 1914 року. Багато хто їхав на фронт з того самого Східного вокзалу.
На нижній частині фрески бачимо чоловіків, жінок та дітей, які прийшли попрощатися зі солдатами. Чоловік справа з букетом — це автопортрет самого Гертера, а жінка в білому списана з дружини Адель. Ця частина фрески дуже драматична: солдати обіймають рідних на прощання, а їхні засмучені близькі спілкуються одне з одним. Але найбільш трагічна сцена — в центрі фрески. Літній чоловік щойно попрощався з сином, а тепер гірко плаче, закривши обличчя руками. Дружина намагається його втішити. Люди, які прийшли попрощатися зі близькими, мають сумні, понурі обличчя. Не всі повернуться додому.
Родинна трагедія надихнула і британського художника Джорджа Клаузена. Він у 1916 році написав картину «Скорботна юність», присвячену Першій світовій війні. Нареченого молодшої дочки Кітті Джерейнта Пейна вбили у битві при Нев-Шапелі. Молодий чоловік хотів стати архітектором, але в серпні 1914-го вступив до британської армії. Смерть Джерейнта і горе дочки надихнули художника створення полотна.
Клаузен зобразив дівчину, яка в горі припала до землі. Причина скорботи — могила з дерев’яним хрестом. На задньому фоні видніються вирви від вибухів. Зараз їх заливає вода. Вся картина передає відчуття смутку та порожнечі, яка охоплює тих, хто залишився жити.
Страшні алегорії війни
Одні митці створювали реалістичні полотна, на яких передавали жахи війни. Інші ж воліли розкрити їх за допомогою алегорій, символів та химерних образів. Саме так вчинив відомий художник-сюрреаліст Сальвадор Далі щодо Другої світової. Так у 1940-1941 роках він написав картину під назвою «Обличчя війни».
Цього разу художник був простим та зрозумілим. Далі зобразив спотворене жахом і стражданням обличчя на фоні висушеної пустелі. Чудернацьку голову обвивають отруйні змії, схожі на огидних червів. Вони кусають обличчя нещасного. У порожніх зіницях та відкритому роті можна побачити ще три аналогічні голови. А в них у свою чергу такі ж черепи замість очей і рота. Бо війна — це нескінченний цикл смертей, жаху та страждань.
Іншу картину Далі написав ще до війни. «М’яка конструкція з вареними бобами: передчуття громадянської війни» побачила світ в 1936 році, якраз напередодні громадянської війни в Іспанії. На полотні бачимо двох чудернацьких істот, зліплених із деформованих фрагментів людських тіл. Складається враження, що одна намагається вирватися з пазурів іншої. По землі розсипані боби. Химерна та хвороблива картина ніби породжена нічним жахом, вона передає враження Далі від Іспанії, в якій ось-ось спалахне громадянська війна.
Свою знамениту «Герніку» франко-іспанський художник Пабло Пікассо написав в травні 1937 року. Передумовою створення полотна стало бомбардування баскського міста Герніка. Тоді німецькі літаки прибули на допомогу фашистському диктатору Франсіско Франко. Вони впродовж трьох годин бомбардували Герніку.
Загинуло до 1650 мешканців, близько 900 були поранені. Згодом свідки розповідали, як містян, які намагалися втекти з-під бомб, обстрілювали з бортових кулеметів. Під враженням Пікассо лише за три тижні створив велике — у всіх сенсах — полотно, на якому передав жах та жорстокість війни. Так він хотів привернути увагу світу до цього злочину.
Пікассо звернувся до кубізму. В чорно-білих тонах він зобразив людей, тварин та будівлі, охоплені насильством та хаосом. Бачимо жінку з мертвою дитиною на руках, охоплену розпачем. Над нещасною стоїть потворний бик із широко розставленими очима. Також бачимо коня, який падає на землю в смертельній агонії. Під його копитами лежить вбитий чоловік, його очі відкриті. Зліва людина піднімає до неба руки перед палаючим будинок.
Через отвір у картину ніби впливає жінка з запаленою лампою в руках. Вона — неначе свідок, щиро нажаханий смертю та насильством.
