Через війну тисячі людей в Україні отримали опіки, захищаючи рідну землю, допомагаючи волонтерством чи рятуючи своє життя від жорстокості російського агресора. Чимало з них зіштовхнулися з проблемою несприйняття в суспільстві через видимі опікові ураження. Щоб допомогти українцям повернутися до повноцінного життя, запрацював проєкт «Неопалимі».
Його засновники — керівник ГО «Український Волонтерський Центр» Максим Туркевич та його батько, дерматовенеролог Олександр Туркевич. Разом із іншими волонтерами вони займаються реабілітацією постраждалих.
Про місію проєкту, співпрацю з українськими клініками, особливості лікування, підтримку Міністерства охорони здоров’я і те, як допомогти кожному неопалимому українцю повноцінно продовжити працювати та відпочивати поговорили зі співзасновником проєкту Максимом Туркевичем.
Волонтерська столиця
Максим захопився волонтерством ще з семи років, відколи потрапив у «Пласт». Його старші брат і сестра теж входили до цієї скаутської організації. Пізніше Максим став студентом Української Академії Лідерства й волонтерив у Львові.
Та до повномасштабного російського вторгнення хлопець не був особливо задіяний у волонтерстві, пов’язаному з війною:
«До 24 лютого це були певні ініціативи на зразок сортування сухпайків на фронт, плетіння сіток, але всі — тимчасові. А потім настав перший день великої війни. Все вийшло швидко і спонтанно».
24 лютого Максим зустрів в Українському католицькому університеті у Львові під звуки сирен. Вранці з ним сконтактував керівник мережі «ТВОРИ!» Олег Малець і запросив на зустріч лідерів громадського середовища і міської ради. Того дня Максима запросили координувати гуманітарний штаб у Франківському районі міста (адміністрація, розташована найближче до вокзалу. Тоді цей аспект ніхто не враховував. А Максим тоді ще не дуже розумів, на що підписується.
Хлопець пригадує свою участь в нараді з керівництвом самої адміністрації: він — студент — і 8-10 людей поважного віку:
«Ми готувалися, що приїжджатимуть вимушені переселенці й уже на вечір 24 лютого матимемо шалений наплив. Але того дня нічого не сталось. Зате 25 лютого вранці почали масово приїжджати евакуаційні поїзди. Львівський вокзал у перші дні вторгнення — це кількасот тисяч людей на добу, купе, де на 4 місця сідали 20-25 осіб. Це все скоординувати — то був жах».
На той момент Максиму виповнилося лише 18 і він став координатором району, де адміністрація — найбільша й найближча до вокзалу.
«Почалися наші будні, — каже волонтер. — Шукали гуманітарку, матраци, подушки, їжу, транспорт. Треба було знайти шелтери, де поселити людей, а перед тим перевірити, чи вони не диверсанти. Це був режим 3-3,5 тисячі людей на добу — так тривало три тижні. Першими до нас приїжджали з Ірпеня, Чугуєва, потім — Чернігова, Сумської області».
Наступний етап розпочався на початку травня, коли з колегами трохи освоїлися і зрозуміли, як усе працює. Тоді ж і прийшло усвідомлення: паралельно потрібно думати про те, як давати собі раду з наслідками після війни. Розуміючи все це, Максим разом із великим об’єднанням волонтерів почали готувати заявку Львова на отримання статусу Європейської волонтерської столиці 2024 року. У процесі побачили, скільки різних викликів існує в умовах війни.
Шрами не прикрашають
Батько Максима, дерматовенеролог Олександр Туркевич, багато років працює у сфері естетичної медицини. Він і став ідеологом проєкту «Неопалимі».
«Одного дня тато запропонував робити те, що він і так робить — лікувати людей, які постраждали від війни, — каже Максим. — Ми тоді трохи інакше оцінювали ситуацію і не думали, що маємо стільки спроможностей. Стартовий вектор, який спершу обрали, — лікувати волонтерів. Потім пройшло трохи часу і ми зрозуміли, що маємо більше ресурсу та можемо надавати допомогу і цивільним, і військовим».
Проєкт передбачає лікування всіх типів опіків та рубців. Його особливістю є те, що в цій сфері не можна займатися свіжими ураженнями, тож треба час.
«Є деформації, які напряму впливають на соціалізацію: наприклад, кисті рук, обличчя, шия. З такими ураженнями складно перебувати між людей. Це перший великий напрямок, яким вирішили зайнятися», — каже Максим.
Ще один аспект — функціональність людини. На думку Максима, це дуже недооцінений напрямок:
«У нас є приказка, що шрами прикрашають чоловіка. Воно може й гарно звучить, але є випадки, коли це рубець 12 см в довжину і 3 — в ширину через весь лікоть, який, до того ж, не дозволяє згинати руку. Повернувшись із таким опіком, людина отримує статус інваліда і до кінця життя не може нормально працювати та живе на державне соцстрахування».
Важко й уявити, скільки буде пацієнтів
Проєкт «Неопалимі» офіційно запрацював у середині листопада 2022 року, хоча двох перших пацієнтів взяли ще в серпні, аби спробувати, як все працює.
«Ідея ініціативи з’явилася значно раніше, — говорить Максим, — а почали пізніше через те, що це неургентне лікування, і для того, аби не нашкодити пацієнту, мусимо трохи почекати».
Період природного загоєння рани займає 4-6 місяців від моменту ураження.
«Тобто якщо людина отримала опіки 24 лютого, то найраніше ми можемо почати лікування в кінці червня, а краще — серпня, — пояснює Максим. — Деколи 3,5 місяці достатньо, а інколи дивишся на пацієнта і розумієш, що і 6 місяців мало».
Проєкт стартував торік восени з розрахунку на те, що якраз можна охопити людей, які постраждали в період перших місяців повномасштабного вторгнення. Наразі тут лікується 80 пацієнтів. Поки немає жодного, хто б уже завершив процедури.
«Лікування, яке ми надаємо, — не стаціонарне. На одного пацієнта припадає від 6 до 12 агресивних процедур — лікування лазером. Процедура потребує природної регенерації тканин, тож між ними має проходити певний час. Наприклад, ті пацієнти, яких ми взяли в серпні, — тяжкі. Ми розуміємо, що результати нашої роботи буде видно в серпні-вересні цього року. На скільки років ще буде таких серйозних пацієнтів — навіть не беруся рахувати».
Проєкт «Неопалимі» розрахований як мінімум до кінця війни і ще на два роки після її завершення.
Пацієнти отримують безплатне лікування на базі клінік, що працюють в Україні. Максим каже:
«В міру співпраці з міжнародними партнерами ми стараємося перекривати безпосередні витрати. Вартість однієї процедури без урахування препаратів — близько тисячі доларів. Сюди входить оплата праці спеціаліста та альтернативна ціна використання лазера. Клініки безкоштовно надають пацієнтам лазер і за свій кошт забезпечують спеціаліста. У лікуванні використовують різні медикаменти від міжнародних партнерів».
Наразі в «Неопалимих» немає проблем із домовленостями з клініками, які бажають долучитися. Простіше стало з січня цього року, коли проєкт почав співпрацювати з Міністерством охорони здоров’я України.
«Вони нас підтримують інформаційно, — зазначає Максим. — У майбутньому також допомагатимуть вибудовувати комунікацію з державними медичними закладами, щоб ми могли простіше комунікувати з людьми, які потребують допомоги».
Зараз у проєкті — 17 клінік. З них 15 — медичні заклади з естетичної медицини і лікування лазером (охоплюють 13 областей України) та дві — хірургічні.
Адміністративно-операційною діяльністю проєкту займається команда волонтерів із «Українського Волонтерського Центру». Втім, Максим сподівається, що скоро вони зможуть отримувати кошти за свою працю, адже роботи дуже багато.
«Це все молодь віком до 21 року, — зауважує він. — Абсолютно на всіх посадах — комунікації, операційна діяльність, стратегічний менеджмент. Так, нашому операційному директорові 20 років, з них він має 6 років в ІТ, на менеджерських позиціях в тому числі. Практично з усіма ми були попередньо знайомі».
Зараз проєкт активно шукає нових людей, адже має багато вакансій і в проєкті «Неопалимі», і в «Українському Волонтерському Центрі».
«Ми шукаємо молодь, — говорить Максим, — але загалом відкриті до нових людей будь-якого віку, які мають бажання долучатися і волонтерити».
В основному команда проєкту зосереджена у Львові. Робота здебільшого дистанційна, проте є і офіс, і частина роботи, як, наприклад, стратегічні сесії часто відбуваються наживо.
(Не)сприйняття
«Неопалимі» запустили фотопроєкт, першим героєм якого став боєць ЗСУ Ілля Пилипенко. Спершу планували це як інформаційну кампанію, але згодом з’явилися глибші сенси. Максим із іншими учасниками проєкту побачили у спілкуванні з військовими і цивільними проблему несприйняття в суспільстві людей, що мають опікові ураження.
Тож вони сконтактували з фотографинею Мартою Сирко і запланували зробити фотопроєкт, до якого хочуть залучити людей, що зазнали опіків. Мета знімків — показати красу цих чоловіків та жінок, каже Максим:
«Треба навчитися дивитися трохи глибше й аналізувати, що стоїть за всіма цими опіками».
Попередньо в проєкті заплановано 5-6 героїв. Серед них будуть як військові, так і цивільні.
Найближчим часом «Неопалимі» планують завершити цей фотопроєкт, а також продовжують нарощувати власні спроможності, щоб достукатися до максимально широкої авдиторії.
«Навесні плануємо фотовиставку, і, можливо, не одну. Також маємо ідеї щодо психологічної реабілітації «Неопалимих». Там теж будуть цікаві формати. Крім того, думаємо, як можна умовно замикати цикл лікування людей, які постраждали через війну», — підсумовує Максим.
Наразі почали переговори з проєктами і фондами, які працюють у цьому напрямку.
