У 2014 році Аніфе Куртсеітова з іншими батьками заснувала громадську організацію «Кримська родина» та почала на вихідних навчати дітей кримськотатарської мови. Згодом з недільної школи ініціатива виросла у повноцінний освітньо-культурний центр кримськотатарської культури. Його відвідують понад 100 дітей, яких навчають національному танцю, співів, історії та вишивці.
Недільна кримськотатарська школа
Аніфе народилася в родині активістів кримськотатарського національного руху. Її батьки були одними з тих, хто організовував пікети за права корінного народу в складні часи, коли існувала заборона кримським татарам повертатися на Батьківщину (а вона існувала з 1944 до 1989 року).
Коли в лютому 2014 року Крим окупували російські війська, Аніфе виїхала до Києва. Вона вірила, що потрібно «перечекати місяць» і можна буде повернутися додому.
«Під час вимушеного переїзду найбільше страждають діти. Немає звичного середовища, школи, друзів, бабусі. Щоб допомогти нашій малечі та зберегти нашу культуру, ми з друзями почали проводити заняття з кримськотатарської мови. А згодом і танців», — розповідає Аніфе.
Перша зустріч відбулася у березні 2014 року. Аніфе з іншими батьками знайшли невеликі кімнати для занять на Нивках у Києві. Там вони збиралися гуртом на вихідних та проводили заняття. Спершу приходило шестеро дітей, через місяць на уроки відвідували вже 15. Потім були інші локації, які довелось оплатили своїм коштом.
«Так непомітно минув не місяць, а пів року. З Криму виїжджало все більше людей. На наші уроки приходило вже близько сорока дітей. Нам було замало орендованих кімнат, тож ми вирішили створити громадську організацію. Раніше я понад 10 років працювала на державній службі, та останні сім очолювала кримськотатарський молодіжний центр, що створили у Севастополі. Цей досвід допоміг і в Києві. Я розуміла, з чого почати та як усе розвивати далі», — каже Аніфе.
У липні 2015 року вона разом з однодумцями зареєструвала громадську організацію «Кримська родина», яка виросла в освітньо-культурний центр кримськотатарської культури. Безплатне приміщення для занять надали в київській школі № 165, а пізніше — у державній організації «Кримський дім».
«Завдяки нашим викладачам ми створили свій вокально- танцювальний ансамбль. Ніхто з дітей раніше не співав, не танцював, але вони всьому навчилися. Декілька років поспіль ми їздили виступати в Туреччину та в інші країни, відвідали багато конкурсів по Україні й часто посідали призові місця. Та головне — ми показували, наскільки багатою та прекрасною є кримськотатарська культура», — розповідає Аніфе.
Освітньо-культурний центр відвідувало понад 100 дітей – п’ять груп від 4 до 18 років. Працювали класи з історії Криму, національної вишивки, музики, мови, танцю — усього сім різних гуртків. Заняття були та залишаються безоплатними.
«Викладачі спершу працювали без зарплат. Пізніше “Кримську родину” почали підтримувати Посольство Туреччини та різні благодійні організації, ми змогли виплачувати невеликі гонорари за роботу. Декілька вчителів після довгих непростих перемовин працевлаштували в Голосіївському дитячому центрі», — розповідає Аніфе.
У команді «Кримської родини» є молодий талановитий історик Бекір Аблаєв. Кримськотатарському танцю вчать хореографи — Гульнара Савенко, Саніє Кастемірова, Феріде та Діана Емінови. Про історію музики та кримськотатарські пісні розповідає Джеміль Комурджі. А кримськотатарську мову допомагають вивчати вчителі Ельміра Куртмоллаєва та Мамурє Чабанова. Курси національної вишивки викладає Ніяра Кадирова.
«Були ті, хто казали, що ми “знущаємося” над своїми дітьми. Вони ж навчаються в українських школах, а тут ми на вихідних їх збираємо та додатково навантажуємо заняттями. Таких людей я завжди запрошувала до нас на уроки, щоб вони самі побачили, які діти щасливі та як “горять” їхні очі. Адже тільки тут вони знову, як вдома, — чують рідну мову та вивчають щось нове про свій народ», — розповідає Аніфе.
Історія Криму в одній книзі
На уроках історії в українських школах в сьомому класі є невеликий розділ про історію Криму та кримських татар. Аніфе розповідає, що часто викладачі історії в загальноосвітніх школах недостатньо знають історію півострова. На одному з таких уроків її донька декілька разів піднімала руку та допомагала вчительці розказати ці теми.
«Так само добре знають історію Криму всі діти нашого центру. Але тут немає винних, адже як може людина викладати те, що сама не вчила? — вважає Аніфе, — Ми самі не до кінця все знали, тому що довгі роки не було ніяких матеріалів, а радянський режим постійно переписував нашу історію. Наш центр став першим у світі, де почали викладати уроки Криму».
Зрештою команда «Кримської родини» вирішила розповісти історію Кримського півострову не тільки дітям, а й дорослим. Для цього викладачі центру разом з істориками створили підручник та записали 16 відео з лекціями про мистецтво, літературу, музику тощо. Ідею підтримав Український Культурний Фонд.
«У нас було чотири місяці для реалізації проєкту та трохи грошей для друку й гонорарів. Це був наш перший великий грант і ми не врахували багато нюансів. Але для нас це було питання принципу, не коштів. Ми змогли вписатися в терміни, — розповідає Аніфе, — Потім наш проєкт визнали одним із самих успішних в УКФ, а книжки “розлетілися” бібліотеками та школами за тиждень».
Два роки тому посібник з історії Криму переклали та видали англійською, зараз триває робота над турецьким виданням. Також хочуть зробити додатковий тираж українською мовою.
Крім цього у «Кримській родині» розробили робочі зошити й підручники для вивчення кримськотатарської мови на латиниці (радянська влада це забороняла): одні — для початківців, інші — для середнього рівня знань. Викладачам центру знадобився рік на їх підготовку. Організацію підтримали в Посольстві Канади в Україні, та тодішній постійний представник Президента в Автономній республіці Крим Антон Кориневич.
«Раніше інформацію для уроків ми писали самі, на листочках. Підручників латиницею взагалі не було — саме таке написання є природнішим для кримськотатарської мови. За часів радянської влади навчання кримськотатарської велось кирилицею, існувала заборона, але ми вирішили змінити ситуацію», — розповідає Аніфе.
За тиждень до повномасштабного вторгнення команда «Кримської родини» надіслала макети для друку до київської типографії. Однак, готові екземпляри зошитів та підручників змогли отримати лише через пів року, коли їх передали до них у Туреччину (саме в цю країну Аніфе з іншими родинами були вимушені виїхати через розгортання війни).
Релокація
У березні виповнився рік, як Аніфе з кримськими родинами вимушено приїхала в турецьке місто Ескішехір. Там проживає найбільша в Туреччині кримськотатарська діаспора – нащадки перших хвиль депортації кримських татар. Зараз до них додалися біженці з України — серед них близько 300 кримських татар. Аніфе активно співпрацює з міграційною службою Туреччини, де чи не щодня приймають біженців.
«Мені передали інформацію, що у руських є окремий лист кримських татар, — розповідає Аніфе. — Якщо вони захоплять Київ, ці кримські татари будуть просто вбиті. Моє ім’я там теж є. Тому сказали негайно виїжджати з усіма, хоча б до Львова. Там формували евакуаційні групи».
Так родина Аніфе опинилась в Туреччині.
«Не дивлячись ні на що, «Кримська родина» тут працює дуже потужно. Ми знову створювали умови з нуля, працювали цілодобово, аби наші діти були зайняті та попри все – розвивалися в рідному середовищі», — розповідає Аніфе.
Усі родини організації поселили в одному місці, а для занять виділили приміщення поруч.
За останній рік Аніфе з командою допрацювали програми своїх занять, запустили онлайн-уроки для тих, хто виїхав до інших країн, чи лишилися в Україні. Заняття проводять щодня, їх почали відвідувати місцеві кримські татари. Також активісти щотижня організовують мистецькі та культурні заходи, де розповідають про Україну.
«Як і у 2014 році, наші діти знову отримали стрес від переселення. Проте тепер вони в незнайомому місці без одного з батьків — чоловіки в нас переважно військові, вони не бачились з рідними вже понад року. На жаль, серед «Кримської родини» є загиблі та зниклі безвісти. Влітку я возила 14-річного хлопчика на поховання тата до Києва. Його мама має другу маленьку дитину, яка тоді дуже хворіла», — ділиться Аніфе.
Та якби не було складно, вона продовжує працювати та допомагати іншим родинам кримських татар. Аніфе й уся команда «Кримської родини» впевнені, що колись вони всі зможуть повернутися до українського Криму разом з дітьми. Там відбудовуватимуть національні школи та мистецькі центри.
«Кожне покоління кримських татар страждає від російських нелюдів. Але ми завжди повертаємося додому,
