У списку зібрані художні та нон-фікшн видання українських і закордонних авторів та авторок, які — через різні голоси й історії — демонструють розмаїття жіночих досвідів в умовах війни.
Славенка Дракулич. «Ніби мене нема(є)»
Це документальний роман про молоду жінку, яка любить гарний одяг, макіяж, модні журнали, випічку на сніданок, літній відпочинок на морі. Маленькі повсякденні ритуали, які надають життю розміреності й приємності. Плекає свій затишний світ, поки одного дня чужий чоловік зі зброєю — сербський солдат — не вривається в квартиру й чекає, поки зберешся. Це роман про масові випадки насилля над жінками під час війни у Боснії, заснований на реальних свідченнях жертв, на невигаданих історіях та болючих травматичних спогадах жінок, із якими спілкувалася авторка.
Що взяти з собою, як вмістити дотеперішнє життя в один наплічник? Це про жінок, які пакували з собою в концтабори найгарніші туфлі для особливих випадків, червоні сукні й косметички. Чому так — цього ніколи не осягнути тому, хто сам не пережив. Як каже героїня, її спроби потім розповідати про пережите у таборах насильство нагадували розмову з глухим, який не має слухового апарату. Це про намагання захопити з собою в невідомість рештки звичних радощів і про страшне пекло, що чекає жінок у тій невідомості.
Цитата: «Дівчина щиро сподівається, що їй іще знадобляться рум’яна і губна помада. Яскраво-червона помада. У косметичці є також гребінець і зубна щітка. С. витягає зубну щітку, довго дивиться на неї. Якщо після когось лишається зубна щітка —то це переконливий знак, що цій людині вона ніколи вже не знадобиться».
Войцех Яґельський. «Усі війни Лари»
Це реальна історія кістинки (субетнічна група чеченців, яка проживає на території Панкіської долини в Грузії) Лари та двох її синів, яку записав польський репортажист Войцех Ягельський. Описані події тривають від Першої російсько-чеченської війни до виникнення Ісламської держави (ІДІЛ). Усе починається в Ґрозному, а закінчується аж у сирійському Алеппо.
Лара втекла разом із синами, Шамілем і Рашидом, зі зруйнованого Ґрозного до Панкіської долини. Намагаючись уберегти дітей від жахіття війни, яка охопила частину Кавказу, жінка відпровадила синів до їхнього батька у Швейцарію, сподіваючись, що там вони матимуть краще майбутнє. Однак сталося щось незбагненне: зі Швейцарії Шаміль і Рашид поїхали до Алеппо, де стали солдатами Ісламської держави. Відтак Лара вирушила до Сирії з надією врятувати від війни та загибелі бодай одного із синів.
Анонім. «Жінка в Берліні»
Упродовж восьми тижнів, з 20 квітня по 22 червня 1945 року, 34-літня берлінська журналістка, залишившись із невеликою групою сусідів у багатоквартирному будинку без їжі, електрики, газу й води, провадила щоденні записи свого досвіду виживання у плюндрованому Червоною армією місті. Так постав унікальний літературний та історичний пам’ятник, якому в мемуаристиці Другої світової війни належить почесне місце — поруч із щоденниками Анни Франк, Віктора Клемперера та Мічігіко Хачійя.
Кмітлива, спостережлива, сповнена вітальних сил і непохитного здорового глузду, героїня-оповідачка «Жінки в Берліні» стала голосом безсловесних мільйонів жінок, яким випало відбудовувати життя з руїн, у матеріально й морально знищеному світі.
Євгенія Подобна. «Дівчата зрізають коси»
Це спогади 25 жінок-воячок, які брали участь в російсько-українській війні у складі Збройних сил України та добровольчих підрозділів у 2014-2018 роках як стрілки, кулеметниці, медики, мінометниці, снайперки та ін. Їх із листопада 2017-го до липня 2018-го записувала воєнна кореспондентка Євгенія Подобна.
У книжці йдеться про бойові операції різних років на Луганщині та Донеччині, про звільнення українських міст та сіл від окупантів, спогади про побратимів, місцевих мешканців, воєнний побут, а також роздуми про становище жінки в українському війську в різні періоди війни.
Оксана Кісь. «Українки в ГУЛАГу: вижити значить перемогти»
Це перше історико-антропологічне дослідження повсякденного життя українок-політв’язнів ГУЛАГу. Оксана Кісь аналізує півтори сотні особистих спогадів колишніх невільниць та офіційні документи, висвітлюючи різні сторони табірного повсякдення українських жінок.
У книзі приділено увагу таким темам: національне питання (національна солідарність, міжетнічні стосунки, підтримання зв’язків з батьківщиною); релігійні практики (молитви, відзначення християнських свят), традиційна жіноча творчість (поезія, спів, театралізовані постановки, вишивання, малювання тощо); прояви людяності і жіночності (дегуманізація і гуманність, стосунки з кримінальними злочинницями, жіноча взаємодопомога, турбота про зовнішній вигляд, упорядкування житла); жіноче тіло і сексуальність (вплив неволі на жіноче тіло, сексуальне насильство, особисті стосунки); материнство за ґратами.
Книга розкриває жіночі способи виживання та протидії руйнівному впливові режиму на тіло і психіку в’язнів. Вони допомагали невільницям зберігати основні соціальні ідентичності, залишаючись людьми, жінками, українками.
Тамара Горіха Зерня. «Доця»
Це роман, головна героїня якого волею обставин опиняється в Донецьку — переїхала з Рівного до бабусі. Дівчина створює неймовірної краси вітражі і на цьому вирішує створити бізнес. Усе йде чудово, аж поки навесні 2014 року на Донбас не приходить війна.
Героїня постає перед вибором, ким стати у цій війні: втомитися від неї чи стати її частиною. У книзі реальні історії людей сплітаються в художній роман. Багато яскравих образів, промовистих деталей, звитяги волонтерів та гумору, який допомагає нам пережити війну.
