Паралімпійська чемпіонка Людмила Павленко вперто намагається проїхати кріслом колісним по переритому вздовж і поперек проспекту в центрі Харкова. Комунальники затіяли тут ремонт — місцями здерли з тротуару старий асфальт і встановили високі бордюри.
Така реконструкція перетворила буденні для спортсменки пересування містом на якісь позапланові змагання. Але, жінка не з тих, хто легко здається.
«Зателефонувала до мерії — і ремонтники одразу кинулись переробляти високий бордюр, але чомусь тільки один», — сміється Людмила і додає, що певно доведеться з цією проблемою їхати на прийом аж до самого очільника міста.
Та якщо проігнорувати правила в комунальників виходить, сховатись від Людмили Павленко їм не вдається — жінка називає себе «людиною, що скрізь лишає після себе заїзд для візка». Нещодавно паралімпійка змусила облаштувати зручний пандус не лише комунальний дитячий садок, до якого водить свою дитину, але й комерційний магазин спортивного одягу.
«Харків на другому місці після Києва за кількістю паралімпійців, нас тут дуже багато і ми хочемо гарно вдягатися, бо ми гідні цього, ми любимо себе. Я люблю комфорт, а не базари, тож чому я не можу зайти у магазин?» — згадує спортсменка розмову з керівництвом.
В 2014-му році на зимовій Паралімпіаді в Сочі Людмила Павленко успішно виступила під час лижних перегонів та виборола золоту, срібну і бронзову медалі. Вдома за неї вболівають чоловік і син, а віднедавно ще й донька. Спортсменка вважає себе реалізованою, щасливою людиною і не терпить на свою адресу співчуття, як до людини в інвалідному візку. Спорт навчив її безперервно боротись, саме тому між тренуваннями паралімпійка бореться і за комфортне життя для всіх.
«Спочатку мене дуже не любили водії тролейбусів, бо їм треба відкидати для мене пандус, а для цього шофер має вийти з-за керма. Я бачила обличчя водіїв з виразом «ох, знову ця людина, це ж знову треба вставати». Мені дуже сподобалось, що очільник міста нещодавно пообіцяв звільняти водіїв, якщо ті ігноруватимуть людей з інвалідністю, і от тепер я рідше бачу їхні засуджуючі погляди», — спортсменка вважає ці погляди не чим іншим, як формою дискримінації.
Шлях до рівності
Дискримінація для людей з інвалідністю в Україні — щось повсякденне. Людмила Павленко переконана, що люди в кріслах колісних просто зобов’язані з’являтись на вулицях і скрізь вимагати для себе комфортного середовища та поваги. Інакше рахуватись з ними ніколи не почнуть.
«Як матір двох дітей скажу, що дискримінація починається з жіночої консультації. Особисто я цього зазнала. Майже кожна вагітна дівчина з інвалідністю чує від лікарів — «куди тобі дитина, ти хоч собі ладу дай». Вони не усвідомлюють, що я теж хочу мати сім’ю і реалізувати себе в материнстві. Це дуже болюче питання, адже дівчат з інвалідністю часто зустрічають абсолютно некомпетентні і нетолерантні лікарі. Це саме те, через що ми себе відчуваємо, наче з іншої планети. Тобі ніби натякають: «У здоровому світі для тебе місця немає», — ділиться чемпіонка.
З дискримінаційним підходом держави і суспільства до людей з інвалідністю бореться Олеся Яскевич — голова громадської організації «Бачити серцем».
Людина на першому місті
«На жаль інвалідність досі сприймається через медичну призму, коли у фокусі уваги не людина, як особистість, а її дефект, дефект важливіший. Ми ж просуваємо швейцарську концепцію з далеких 60-х, в якій кожна людина є особистістю і не варто її підганяти під якісь норми. Треба адаптувати людину з інвалідністю до реальності, зробити все, щоб їй було комфортно жити в місті і не обмежувати її права», — розповіла Олеся Яскевич на Подкасті Великих Історій.
До громадської діальності вона прийшла через особистий досвід. У сина Олесі Матвія кілька діагнозів: незрячість від народження, епілепсія та розлад аутичного спектру. Декілька років тому Олеся з гіркотою усвідомила — якщо з нею та іншими родичами Матвія щось станеться, єдиною перспективою хлопця буде пожиттевий психоневрологічний інтернат.
Ось що Олеся розказала про етап народження інклюзивного дитячого табору — це один із перших проєктів команди однодумців. «Ми орендували дім на Русанівці біля Дніпра, зібрали дітей, спланували чим будемо займатись з ними цілий місяць. Раптом телефонує ріелтор і каже: «Ви знаєте, Олесю, ми не будемо підписувати договір оренди, бо господар будинку подумав, що у вас же там діти якісь хворі, вони все зламають і сусіди будуть сваритись». І тут я зрозуміла, що ми робимо правильну справу».
Саме після цього випадку жінка активно почала боротись із стереотипним сприйняттям людей з інвалідністю в Україні.
Олеся Яскевич наполягає — дітей з нівалідністю необхідно сприймати, як повноцінних дорослих особистостей, розвивати їхні сильні сторони. Активістка однією з перших в країні заговорила на таку складну тему, як секс у людей з інвалідністю. Каже, батьки стають дедалі відкритішими до обговорення непростих питань, з якими раніше стикались наодинці і не розуміли, як правильно діяти.
Олеся переконана — адекватне сприйняття людей з інвалідністю варто прищеплювати з дитинства, адже стереотипи є атрибутом дорослих. Вона помітила ключову, на її думку, річ — у маленьких дітей взагалі немає схильності до дискримінації «інших».
Місто для всіх
Не дивлячись на велику кількість проблем і неподолану дискримінацію, адекватне сприйняття людей з інвалідністю в Україні потрохи стає нормою. З’являються не лише соціальні ініціативи, але й бізнеспроєкти, які залучають до роботи без обмежень.
Наприклад, благодійна організація «Перспектива 21.3» мала співпрацю із столичним готелем. Один з напрямів діяльності організації — допомогти підліткам отримати навички, необхідні для працевлаштування та повсякденного життя.
В Харкові завдяки підприємцям існує ресторан «Сніг на голову». Ще на етапі створення у 2019 році головну ідею проєкту визначали так: створити ресторан, де можуть працювати люди з ментальною інвалідністю та люди без інвалідності.
Дедалі частише благодійні фонди підтримують ініціативи, які допомагають створювати інклюзивний простір. Приміром, Zagoriy Foundation видав грант на суму 193 тисячі гривень переможцям грантового конкурсу, громадській організації child.ua. Мета цього проєкту — навчити стоматологів та перукарів правильно обслуговувати людей з аутизмом. В організації створили мапу, на якій відмічені заклади, готові до зустрічі таких клієнтів.
Володіти інформацією
Вітчизняні медіа активно розповідають про людей з інвалідністю і обговорюють їхні проблеми — роблять їх більш видимими. Паралімпійська чемпіонка Людмила Павленко з радістю в голосі каже, що особисто помічає, як змінюється суспільство.
«Потроху відходить стереотип, що людина з інвалідністю обов’язково має сидіти на перехресті і просити на хліб. Зараз людей з інвалідністю побачиш і в театрі, і в кіно, і серед успішних бізнесменів. Вони ходять до школи вільно і навчаються в університетах, а головне — вимагають для себе поліпшення і нічого не соромляться. Оцих неповажних поглядів, коли тебе цураються, я перестала помічати років з десять. До цього бувало, коли відвертаються, відходять подалі» — ділиться спортсменка.
За спостереженнями Людмили, пандемія «навчила» весь світ «жити онлайн». А це, у свою чергу, відкрило великий ринок праці для людей з інвалідністю. Серед них все більше тих, хто добре заробляє. На думку спортсменки, зрештою саме реалізовані люди вимагатимуть для себе інклюзивності у всьому і суспільство більше не зможе ігнорувати тих, хто готовий платити за послуги.
