У благодійній роботі важлива не лише матеріальна допомога людям, які цього потребують, а й повага та гідне ставлення до них. Частиною цього є вміння коректно говорити про людей із інвалідністю — та правильно спілкуватися із ними.
Розповідаємо про основні принципи інклюзивного словника і як ефективно навчитися застосовувати його в побутових умовах.
Головний принцип — людина попереду
Найважливіше, що потрібно знати на цю тему — коли ми говоримо до/про людей із інвалідністю, слід ставити на першу людину, а не її інвалідність чи медичний стан.
У 2018 році в Україні остаточно вилучили з обігу в офіційних документах слово «інвалід». У англійській мові «R-word» (тобто «retard») вважається неприйнятним та образливим.
То який найкращий спосіб називати людей із інвалідністю? Так і називайте — «люди з інвалідністю» (так радить Конвенція ООН про права людей з інвалідністю).
А якщо потрібно уточнити конкретний тип інвалідності, варто вживати конструкцію «людина, яка має [певну хворобу]».
Якщо слово «дцпшник» замість «людина, яка має ДЦП» у пристойних колах не вважається прийнятним уже давно, слова на кшталт «діабетик» чи «епілептик» можна зустріти частіше. Але всі вони не є коректними.
Чому не варто говорити «людина з особливими потребами»?
Термін «людина з особливими потребами» загалом не вважається образливим, але експерти та активісти сходяться на тому, що вживати його в мові не зовсім коректно.
Чому? По-перше, потреби людей з інвалідністю не є якимись особливими. Інклюзивна архітектура чи відсутність дискримінації на робочому місці — не екстраординарна вимога, а право і потреба кожної людини. Інклюзивна архітектура чи відсутність дискримінації на робочому місці — право і потреба кожної людини.
По-друге, «особливі потреби» — це просто занадто розмитий і нечіткий термін. Усі люди по-своєму особливі, і не є правильно окремо виділяти людей із інвалідністю.
Вилучаємо ейблізм зі своєї мови
Про сексизм та расизм знають усі. Ейблізм, тобто дискримінація людей на основі інвалідності чи хронічних захворювань, є менш знаним упередженням — але, мабуть, не менш поширеним.
Один із способів ставитися з повагою до людей з інвалідністю — повністю вилучити «ейблістську мову» (ableist language) зі свого лексикону. Сюди входять слова на кшталт «даун» чи «аутист», які походять від назв розладів розвитку, та слова, що походять від назв фізичних розладів — «сліпий», «глухий», «німий» тощо.
Як зробити інклюзивний словник частиною свого життя?
Вивчити принципи інклюзивної мови не надто складно. Однак потрібно не лише вживати правильні слова, а й зробити ці принципи частиною свого стилю спілкування.
Ракшита Арні Равішанкар у статті для Harvard Business Review пропонує чотири поради, які допоможуть виключити ейблізм зі своєї повсякденної мови. Ось основні тези із цих порад:
- «Осягніть масштаби інвалідності навколо вас». Близько 15% населення світу мають якусь форму інвалідності. В Україні станом на 2014 рік таких людей було майже три мільйони.
Кількість людей із інвалідністю вища, ніж може здаватися (особливо у пострадянських країнах, де інвалідність традиційно більш стигматизована). Ми повинні зрозуміти це — і не намагатися сприймати осіб з інвалідністю за неповноцінних людей.
- Постійно вчіться. Будьте відкриті до нових знань, звертайте увагу на власні упередженості та слухайте інших людей. Наприклад, звертайтеся до ресурсів, створеними людьми з інвалідністю; активістами у цій сфері.
Можемо додати, що важливо також стежити за змінами у соціальних трендах. Евфемізми та соціально прийнятні терміни мають властивість змінюватися — наприклад, табуйоване зараз англомовне слово «retard» ще кілька десятиліть тому вважалося цілком нормальним.
- «Не робіть припущень про ідентичність іншої людини». Вище ми говорили про принцип «людина попереду». Утім, для декого інвалідність може бути важливою частиною ідентичності — тому деякі спільноти людей з інвалідністю можуть надавати перевагу іншим принципам.
Тому коли говорите із кимось конкретним, ніколи не зашкодить перепитати в людини, як їй комфортно, щоб про неї говорили чи до неї зверталися.
- Будьте готові вибачитися, якщо зробили помилку. Помилки трапляються. Деколи вам може навіть здаватися, що ви все зробили правильно — але при цьому ви все одно образили людину.
Найкращою стратегією є не намагатися з усіх сил довести свою правоту, а вибачитися і врахувати це зауваження.
